ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.10.2005 Справа N 4/266
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, Дерепи В.І.,
судді
суддів Грека Б.М., Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю “ТІС”
на рішення господарського суду м. Києва від
11.05.2005 року та постанову Київського
апеляційного господарського суду від 27.07.2005
року
у справі № 4/266
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
“КЛІМАТКОМПЛЕКТ”
до товариства з обмеженою відповідальністю “ТІС”
Про стягнення 50 524,55грн.,
за участю представників сторін:
від позивача –Домбровська А.І.
відповідача –не з’явився
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 11.05.2005 року (суддя
І.Борисенко), залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 27.07.2005 року (судді
В.Зеленін, Л.Рєпіна, О.Синиця) позов задоволено, стягнуто з
відповідача 45 022,91 грн. заборгованості, 3 844,50 грн. пені, 1
224,81 грн. річних та 432,33 грн. інфляційних у зв’язку з
невиконанням зобов’язань за контрактом від 20.08.2003 року
№ 320-03.
В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю
“ТІС”, не погоджуючись з прийнятими по справі судовими актами,
просить їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування
норм матеріального та процесуального права, а в позові
відмовити.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити
постановлені у справі судові рішення без змін, а касаційну
скаргу –без задоволення.
Заслухавши представника позивача, розглянувши матеріали справи і
доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування
господарським судом м. Києва та Київським апеляційним
господарським судом норм матеріального і процесуального права у
вирішенні даного спору, і з урахуванням меж перегляду справи в
касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами, 20.09.2003 року між
товариством з обмеженою відповідальністю “КЛІМАТКОМПЛЕКТ” та
товариством з обмеженою відповідальністю “ТІС” був укладений
контракт за № 320-03, відповідно до умов якого позивач
зобов’язався поставити відповідачу промислові установки для
кондиціонування повітря, а відповідач зобов’язався прийняти та
оплатити за отриманий товар.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов
договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного
законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно
до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно
ставляться.
Згідно зі статтею 527 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор -
прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором
або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв
ділового обороту.
За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
боржник не звільняється від відповідальності за
неможливість виконання ним грошового зобов’язання, яке
припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Позивач свої зобов’язання за контрактом виконав, передавши
відповідачу зазначене в договорі обладнання, що підтверджується
видатковою накладною від 27.01.2004 року № РН-0000010.
Проте, як встановлено господарськими судами, відповідач свої
зобов’язання за контрактом від 20.09.2003 року виконав частково,
і на момент звернення до суду з позовом за отримане обладнання
на суму 45 022,91 грн. з позивачем не розрахувався.
В силу вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
боржник, який прострочив виконання грошового
зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму
боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час
прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми,
якщо інший розмір процентів не встановлений договором або
законом.
Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим
зобов’язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а
так само трьох процентів річних з простроченої суми,
здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений
договором відповідний захід відповідальності.
Крім того, згідно з частиною 2 статті 612 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
боржник, який прострочив виконання
зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані
простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково
настала після прострочення. Зазначена стаття узгоджується з
приписами пункту 6.3 договору, згідно з яким у випадку порушення
строку оплати товару покупець сплачує продавцю 0,1% за кожний
день прострочення від вартості неоплаченого обладнання, але не
більше 10% вартості контракту.
Таким чином, господарський суд правомірно дійшов висновку про
необхідність стягнення з відповідача 45 022,91 грн.
заборгованості, 3 844,50 грн. пені, 1 224,81 грн. річних та
432,33 грн. інфляційних у зв’язку з невиконанням зобов’язань за
контрактом від 20.08.2003 року № 320-03.
Отже, посилання скаржника на неправильне застосування
господарським судом м. Києва та Київським апеляційним
господарським судом норм матеріального та процесуального права
при прийнятті судових актів є безпідставними.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час
розгляду справи фактичні її обставини були встановлені
господарськими судами на підставі всебічного, повного і
об’єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки
судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична
оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і
процесуального права.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду м. Києва від 11.05.2005 року та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
27.07.2005 року у справі № 4/266 залишити без змін, а касаційну
скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “ТІС” - без
задоволення.
Головуючий, суддя В.І.Дерепа
Суддя Б.М.Грек
Суддя Л.В.Стратієнко