260/636/19 Про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з органів прокуратури, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - 28.01.2021 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Прокуратури Закарпатської області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року (суддя Микуляк П.П.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року (судді Шинкар Т.І., Судова-Хомюк Н.М., Гуляк В.В.) у справі № 260/636/19 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Закарпатської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Прокуратури Закарпатської області (далі - відповідач), у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ прокурора Закарпатської області від 17 квітня 2019 року № 262к;

- зобов`язати прокурора Закарпатської області поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Берегівської місцевої прокуратури Закарпатської області;

- зобов`язати прокуратуру Закарпатської області видалити запис із трудової книжки ОСОБА_1 під № 14 від 17 квітня 2019 року на виконання незаконного наказу прокурора Закарпатської області № 262к від 17 квітня 2019 року шляхом заповнення нового дублікату трудової книжки без внесення даного запису;

- стягнути з прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі;

- стягнути з прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 компенсацію у результаті протиправних дій втраченої допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, у розмірі двох середньомісячних заробітних плат;

- стягнути з відповідача моральну шкоду, що була заподіяна позивачу незаконними (протиправними) діями, в розмірі 100 000,00 грн;

- стягнути компенсацію за витрати під час службового відрядження у період з 02 квітня по 04 квітня 2019 року, з урахуванням витрат на проїзд (квитки додаються) в сумі 746 грн 32 коп. та добові за три дні перебування у службовому відрядженні;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць та поновлення на посаді прокурора Берегівської місцевої прокуратури Закарпатської області;

- зобов`язати прокурора Закарпатської області утриматись від вчинення будь-яких дій до набрання законної сили рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 03 квітня 2019 року № 103дп-19 відповідно до вимог чинного законодавства;

- застосувати пункт 1 частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) щодо негайного стягнення всієї суми боргу виплат заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби з відповідача;

- встановити процесуальну форму контролю за виконанням рішення у формі зобов`язання відповідача подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що прокурором Закарпатської області 17 квітня 2019 року незаконно та в порушення статті 55 Конституції України, статті 50 Закону України "Про прокуратуру", пункту 148 Положення, видано наказ № 262к на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі - КДКП) від 03 квітня 2019 року№ 103дп-19, яке не набрало законної сили, оскільки строк на його оскарження навіть не розпочався з причин неотримання позивачем на момент звільнення цього рішення. Також позивач указував на здійснення й інших порушень відповідачем щодо нього, а саме: ненадання відрядження для прийняття участі в засіданні КДКП, не реалізація заяви на отримання щорічної основної відпустки та відповідно позбавлення права на отримання матеріальної та інших допомог. Унаслідок вказаних неправомірних дій відповідача йому також завдано моральну шкоду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ прокурора Закарпатської області від 17 квітня 2019 року № 262к, яким звільнено прокурора Берегівської місцевої прокуратури ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді прокурора Берегівської місцевої прокуратури з 18 квітня 2019 року. Стягнуто з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 квітня по 25 вересня 2019 року в розмірі 188 592,18 грн. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи означені судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що на момент видання оскаржуваного наказу від 17 квітня 2019 року № 262 к рішення КДКП від 03 квітня 2019 року №103-дп-19 не набуло статусу остаточного, а тому спірний наказ виданий передчасно, що не відповідає вимогам чинного законодавства та має наслідком його скасування.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

На рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог зазначено, що звільнення позивача з посади в органах прокуратури відбулося у дисциплінарному порядку. За таких обставин необґрунтованими є твердження позивача, що прокурор Закарпатської області повинен був керуватися нормами статей 51- 64 розділу VII Закону України "Про прокуратуру", які визначають загальні умови звільнення прокурора з посади, а не керуватись підставами для притягнення до дисциплінарної відповідальності та їх видами. Поза увагою судів залишилося те, що Закон України "Про прокуратуру" не містить норм, які б забороняли застосовувати дисциплінарну відповідальність у виді звільнення під час оскарження рішення КДКП. Термін "звільнення" не є тотожнім терміну "припинення повноважень". Крім того, скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції доводів відповідача щодо існування судової практики у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 23 липня 2019 року у справі № 826/16328/17 зроблено висновок про те, що норми Закону України "Про прокуратуру" не містять положень про зупинення дії рішення КДКП на час її оскарження.

Також скаржник стверджує про ненадання апеляційним судом оцінки діям суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні клопотання Прокуратури Закарпатської області про зупинення провадження у справі до вирішення Верховним Судом справи № 9901/229/19 за позовом ОСОБА_1 до КДКП про скасування рішення від 03 квітня 2019 року № 103дп-19.

За наведених мотивів скаржник уважає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права та дійшли помилкових висновків за результатами розгляду та вирішення адміністративної справи.

Ухвалою від 28 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М. (суддя-доповідач), Білак М.В., Калашнікової О.В., відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає про її необґрунтованість, оскільки вважає оскаржувані судові рішення законними та такими, що відповідають нормам чинного законодавства.

Ухвалою від 27 січня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Позивач працює в органах прокуратури з липня 2001 року, на посаді прокурора Берегівської місцевої прокуратури Закарпатської області - з 14 грудня 2015 року.

25 січня 2019 року до КДКП надійшла дисциплінарна скарга прокурора Закарпатської області Гаврилюка В.О. про вчинення дисциплінарного проступку ОСОБА_1 . Дисциплінарна скарга подана з підстав, передбачених пунктами 5, 6 частини першої статті 43 Закону України "Про прокуратуру": вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; одноразове грубе порушення правил прокурорської етики.

Рішенням КДКП від 03 квітня 2019 року №103-дп-19 прокурора Берегівської місцевої прокуратури ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.

У названому рішенні Комісія зазначила, що грубий характер дисциплінарного правопорушення прокурора ОСОБА_1 є очевидним, оскільки недотримання ним правил прокурорської етики та поведінки не може бути виправдано жодними обставинами і є несумісним з подальшим заняттям ним будь-якої посади в органах прокуратури.

Позивач скористався правом на оскарження означеного рішення КДКП у судовому порядку.

Наказом Прокуратури Закарпатської області від 17 квітня 2019 року № 262к за одноразове грубе порушення правил прокурорської етики застосовано до прокурора Берегівської місцевої прокуратури Закарпатської області радника юстиції ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури (пункт 3 частини першої статті 49 Закону України "Про прокуратуру").

Вважаючи зазначений наказ незаконним і таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) (далі - Закон № 460-IX (460-20) ), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України (2747-15) в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX (394-20) .

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Приписами частини першої статті 341 КАС України (у редакції до 08 лютого 2020 року) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить з наступного.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож адміністративні суди мали з`ясувати, чи були дії відповідача здійснені в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням установленої процедури, а також, чи було його рішення прийнято на законних підставах.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (1697-18) (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 16 Закону № 1697-VII передбачено гарантії незалежності прокурора, однією з яких є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з частиною третьою статті 16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Пунктами 5, 6 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII передбачено, що прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав, зокрема: вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики.

Притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом (частина друга статті 43).

Відповідно до статті 44 та частини першої статті 45 Закону № 1697-VII дисциплінарне провадження здійснюється КДКП.

Дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.

Згідно з частиною четвертою статті 48 Закону № 1697-VII, рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці.

Частиною першою статті 49 зазначеного Закону обумовлено, що на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури.

За правилами пунктів 4, 5 частини першої статті 77 Закону № 1697-VII КДКП розглядає дисциплінарні скарги про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснює дисциплінарне провадження, за результатами дисциплінарного провадження і за наявності підстав, передбачених цим Законом, приймає рішення про накладення на прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної та місцевої прокуратури дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора.

Із викладеного слідує, що підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення є, з-поміж іншого, вчинення ним дій, що порочать звання прокурора або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики. Органом, який в силу закону наділений повноваженнями щодо здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурора та притягнення до дисциплінарної відповідності, є КДКП.

За правилами частини першої статті 50 Закону № 1697-VII прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.

Приписами частини третьої цієї статті визначено, що подання адміністративного позову до суду на рішення Вищої ради правосуддя про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності або про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора не зупиняє дію такого рішення, але суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію рішення Вищої ради правосуддя про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності або про неможливість подальшого перебування особи на посаді.

За частиною другою статті 61 Закону № 1697-VII, повноваження прокурора, крім Генерального прокурора, у зв`язку з рішенням КДКП прокурорів про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора припиняються: 1) з дня, наступного за днем завершення строку на оскарження цього рішення, - якщо рішення не було оскаржено; 2) з дня, наступного за днем набуття статусу остаточного рішенням органу, до якого було оскаржено рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, - якщо рішення було оскаржено, однак скарга була відхилена.

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Костура Р.В. - прокурора Берегівської місцевої прокуратури Закарпатської області рішенням КДКП від 03 квітня 2019 року № №103-дп-19 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.

Пунктом 8 частини першої статті 11 Закону № 1697-VII визначено, що керівник регіональної прокуратури у встановленому цим Законом порядку на підставі рішення КДКП приймає рішення про застосування до прокурора регіональної та місцевої прокуратури дисциплінарного стягнення або щодо неможливості подальшого перебування його на посаді прокурора.

Отже, фактично спірний наказ відповідача від 17 квітня 2019 року № 262к виданий з метою реалізації рішення Комісії про накладення дисциплінарного стягнення на позивача.

Щодо посилань позивача на неможливість його звільнення до набрання чинності рішення КДКП про його притягнення до дисциплінарної відповідальності, то колегія суддів зазначає, що позивач помилково ототожнює термін "звільнення" та "припинення повноважень", адже вони мають різне смислове навантаження та регулюються різними нормами Закону № 1697-VII (1697-18) . Зокрема, пункт 2 частини другої статті 61 вказаного Закону передбачає, що повноваження прокурора припиняються з дня, наступного за днем набуття статусу остаточного рішенням органу, до якого було оскаржено рішення КДКП, - якщо рішення було оскаржено, однак скарга була відхилена. Проте пунктом 3 частини першої статті 49 Закону № 1697-VII передбачено, що на прокурора може бути накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури.

Суд зауважує, що Закон № 1697-VII (1697-18) не містить норм, які б забороняли застосовувати дисциплінарну відповідальність у виді звільнення під час оскарження рішення КДКП.

За таких обставин Суд уважає, що винесення наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення до часу завершення процедури оскарження рішення КДКП не суперечить та не порушує норми Закону № 1697-VII (1697-18) .

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 липня 2019 року у справі № 826/16328/17, на яку відповідач посилався в апеляційній скарзі, однак апеляційним судом не врахована.

Ураховуючи правове регулювання спірних правовідносин у поєднанні з обставинами цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено фактичні обставини справи, але неправильно застосовано до них норми матеріального права.

Отже, покладені в основу обґрунтування касаційної скарги аргументи скаржника знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

У пункті 42 рішення Європейський суд з прав людини у справі "Бендерський проти України" вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.

Вказане дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Поряд із цим Суд ураховує, що переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Зі змісту касаційної скарги видно, що скаржник не погоджується з судовими рішення у частині позовних вимог ОСОБА_1, які були задоволені. При цьому, з оскаржуваних рішень слідує, що єдиним мотивом, яким вони керувалися задовольняючи частково позов, є те, що на час винесення наказу № 262к від 17 квітня 2019 року рішення КДКП не набрало законної сили та в подальшому було оскаржено.

Відтак, ураховуючи вищенаведені висновки та виходячи з меж касаційного перегляду, Верховний Суд уважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення у справі - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 351 КАС України (у редакції до 08 лютого 2020 року) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на те, що суд касаційної інстанції ухвалює рішення на користь сторони, яка є суб`єктом владних повноважень, у силу частини другої статті 139 КАС України з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Однак, зважаючи на відсутність документального підтвердження понесених суб`єктом владних повноважень зазначених витрат, підстави для їх стягнення з позивача відсутні.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-IX (460-20) та статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX (394-20) , Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Прокуратури Закарпатської області задовольнити.

2. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року - скасувати.

3. Ухвалити у справі № 260/636/19 нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Прокуратури Закарпатської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - відмовити.