Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Відкритого акціонерного товариства "Київхімволокно" (далі - ВАТ) справу за його позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва (далі - ДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, встановила:

У вересні 2007 року ВАТ звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись при цьому на те, що визначене податковим органом податкове зобов'язання не ґрунтується на нормах податкового законодавства. Зокрема позивач зазначив, що вся податкова заборгованість, у зв'язку з наявністю якої виникла податкова застава, була погашена в січні 2006 року. Крім того, відповідачем порушено процедуру застосування податкової застави, підстави і порядок проведення позапланової виїзної перевірки, за результатами якої прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Обґрунтовуючи свої вимоги, ВАТ посилається на Рішення Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року N 2-рп/2005 (далі - Рішення), яким встановлено неконституційність положення статті 8 Закону України від 21 грудня 2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181), на підставі якого податковий орган міг встановити право податкової застави на всі активи платника податків без врахування суми податкового боргу.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 23 жовтня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2008 року, позов задовольнив. При цьому суди виходили з того, що сума податкової заборгованості, що існувала на момент застосування податкової застави, була значно меншою від розміру штрафних санкцій, що свідчить про невідповідність визначених податкових зобов'язань чинному законодавству.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 червня 2009 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував, справу направив на новий розгляд. Рішення суду касаційної інстанції мотивовано тим, що положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону N 2181 втратили чинність з дня прийняття Конституційним Судом України Рішення від 24 березня 2005 року, а тому право податкової застави на активи боржників з урахуванням їх сум податкового боргу стосується тих платників податків, активи яких передаються у податкову заставу з 24 березня 2005 року. У разі, якщо активи платника податків потрапили у податкову заставу до указаної дати - право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу.

У скарзі до Верховного Суду України ВАТ порушило питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування цієї ухвали. На обґрунтування скарги позивач посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, а саме статті 8 Закону N 2181.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, якщо активи платника податків потрапили у податкову заставу до 24 березня 2005 року.

Проте з обґрунтованістю такого висновку погодитися не можна з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, без попереднього погодження із податковим органом, уклав договори від 31 липня 2006 року (дарування і міни) на відчуження цінних паперів, які перебували у податковій заставі. У зв'язку з цим, ДПІ застосувала до позивача штрафні санкції відповідно до підпункту 17.1.8 пункту 17.1 статті 17 Закону N 2181 на суму здійснених операцій з відчуження активів, що перебували у податковій заставі.

У статті 8 Закону N 2181 викладено загальні положення виникнення права податкової застави, її змісту, часу виникнення, обмеження щодо її застосування.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийнято після прийняття Конституційним Судом України Рішення, яким визнано неконституційним положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону N 2181 в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без урахування суми його податкового боргу.

Враховуючи загальні принципи права та конституційні вимоги справедливості та розмірності, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що розмір податкової застави не може суттєво перевищувати розмір податкового боргу.

Саме з таких засад виходив Конституційний Суд України, постановляючи згадане Рішення, в якому зазначив, що поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків, яка перевищує суму податкового зобов'язання чи податкового боргу, може призвести до позбавлення такого платника не тільки прибутків, а й інших активів, ставлячи під загрозу його подальшу підприємницьку діяльність аж до її припинення.

Помилковим є також посилання Вищого адміністративного суду України на те, що судами попередніх інстанцій не встановлено дату виникнення права податкової застави, а також не з'ясовано чи діяла податкова застава на час здійснення позивачем операцій з відчуження майна та у якому розмірі.

Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що податкова застава позивача виникла на підставі податкової вимоги N 2/1116 від 7 липня 2004 року щодо сплати боргу за землю на загальну суму 165117,15 грн. Станом на 1 січня 2006 року заборгованість позивача перед бюджетом була погашена. Інших податкових вимог відповідач на адресу позивача не направляв. При цьому до податкової застави було включено всі активи позивача, а відповідач, після прийняття Рішення Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року, не провів опису активів позивача, що перебувають у податковій заставі, тоді як для досягнення критерію співрозмірності між податковим зобов'язанням і сумою активів, що перебувають в податковій заставі, повинен був це зробити.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали застосування штрафних санкцій до позивача такими, що не відповідають вимогам закону.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справа Верховного Суду України постановила:

Скаргу Відкритого акціонерного товариства "Київхімволокно" задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2009 року скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2008 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.