580/2427/19 Про визнання протиправною бездіяльність щодо затримки здійснення розрахунку при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ, стягнення грошової суми у якості компенсації середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за зазначений період - 28.01.2021 Прийняття

- стягнути 274 352,78 грн у якості компенсації середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 22 вересня 2016 року по 15 липня 2019 року (1 027 днів), виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 267,14 грн, із одночасною компенсацією сум податку із доходів фізичних осіб, згідно з Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (44-2004-п) .

2. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідно до наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 18 лютого 2019 року днем його звільнення визначено 21 вересня 2016 року, проте розрахунок по заробітній платі проведено лише 15 липня 2019 року.

3. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2020 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 16 червня 2020 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

5. Стягнуто у якості компенсації середнього заробітку за весь час затримки починаючи з 22 січня 2019 року по 15 липня 2019 року включно, кошти в розмірі 31 789,66 грн (119 робочих днів) виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 267,14 грн.

6. У іншій частині позовних вимог відмовлено.

7. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його змінити в частині стягнення коштів та стягнути суму відповідно до позовних вимог.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом голови ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 6 листопада 2015 року № 312 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

9. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2019 року у справі № 823/133/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року, визнано протиправним та скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 6 листопада 2015 року № 312 о/с в частині звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Зобов`язано поновити на службі в органах внутрішніх справ України на посаді заступника начальника сектору дільничних інспекторів міліції Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області з 7 листопада 2015 року. Зобов`язано виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 58 503,66 грн.

10. На виконання даного судового рішення наказом голови ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 18 лютого 2019 року № 348 о/с позивача поновлено на службі в органах внутрішніх справ України з 7 листопада 2015 року. Цим же наказом позивача звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з 21 вересня 2016 року.

11. Також на виконання судового рішення у справі №823/133/16 відповідачем 28 лютого 2019 року виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць (4 730,98 грн), а 15 липня 2019 року зараховано середній заробіток за час вимушеного прогулу (56 141,38 грн).

12. Під час розгляду адміністративної справи № 823/133/16 Окружним адміністративним судом міста Києва було встановлено що наказом від 22 вересня 2016 року № 552о/с ОСОБА_1 призначено дільничним офіцером поліції. У зв`язку з цим, визнаючи наказ про звільнення позивача 6 листопада 2015 року протиправним, скасовуючи його і вирішуючи питання про поновлення на службі, час вимушеного прогулу судом обраховано з 6 листопада 2015 року по 22 вересня 2016 року.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач не має права на отримання компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки грошові кошти в сумі 58 503,66 грн не є сумою, яка підлягала виплаті позивачу в день звільнення, а є компенсацією за час вимушеного прогулу на підставі судового рішення. Вказані кошти не могли бути нараховані на дату звільнення 21 вересня 2016 року, оскільки наказ про поновлення позивача на службі та його звільнення був виданий 18 лютого 2019 року на виконання судового рішення.

14. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що після ухвалення 21 січня 2019 року Окружним адміністративним судом міста Києва рішення про протиправність звільнення позивача зі служби, відповідач на підставі статті 116 Кодексу законів про працю України зобов`язаний був виплатити визначений судом середній заробіток за час вимушеного прогулу не пізніше наступного дня. Проте 22 січня 2019 року повний розрахунок з позивачем не було проведено, а тому він має право на середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 22 січня по 15 липня 2019 року включно.

15. Посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини, апеляційний суд виходив з того, що позивач у спірних правовідносинах мав законні сподівання на вчасне отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який передбачений нормами чинного законодавства та визначений рішенням окружного суду від 21 січня 2019 року.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

16. Позивач у касаційній скарзі зазначає що відповідно до усталеної практики Верховного Суду виплати при звільненні мають бути здійснені не пізніше дня звільнення зі служби, а не дати видання наказу. Оскільки днем звільнення є дата вказана в наказі про звільнення - 21 вересня 2016 року, то і обов`язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний саме у цей день. Проте остаточний розрахунок було здійснено з затримкою у 1 027 календарних днів - 15 липня 2019 року.

17. Оскільки статтею 117 Кодексу законів про працю України не роз`яснено поняття "весь час затримки" та його обрахунку у календарних чи робочих днях, то з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" розрахунок такої затримки має проводитися саме у календарних, а не робочих днях.

18. Зазначає що суд апеляційної інстанції помилково посилався на рішення окружного суду від 21 січня 2019 року як на підставу для нарахування компенсаційних виплат при звільненні, оскільки даним рішенням суд не вирішував і не міг вирішувати питання подальшого звільнення позивача, відповідач самостійно визначився з датою і підставами звільнення.

19. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України (2747-15) ), вважає за необхідне зазначити наступне.

21. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

22. Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

23. Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

24. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

25. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

26. Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

27. Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15 зазначав, що аналіз статей 116- 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

28. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

29. Також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 було висловлено правову позицію, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

30. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивача було звільнено з органів внутрішніх справ 6 листопада 2015 року через скорочення штатів. Не погодившись з таким звільненням, позивач звернувся до суду з позовною заявою та просив поновити його на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника сектору дільничних інспекторів міліції Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області з 7 листопада 2015 року.

31. Під час розгляду адміністративної справи № 823/133/16 Окружним адміністративним судом міста Києва було встановлено, що з 22 вересня 2016 року позивач був працевлаштований до органів поліції, а тому, виконуючи судове рішення у даній справі в частині поновлення позивача на службі з 7 листопада 2015 року, відповідач другим пунктом наказу від 18 лютого 2019 року звільнив його з органів внутрішніх справ 21 вересня 2016 року.

32. Проте виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі судового рішення, тобто розрахунок з позивачем, був здійснений 15 липня 2019 року.

33. Частково задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції застосував положення частини першої-другої статті 235 КЗпП України, відповідно до яких у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

34. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

35. На підставі даної норми апеляційний суд зробив висновок що після ухвалення 21 січня 2019 року Окружним адміністративним судом міста Києва рішення про протиправне звільнення ОСОБА_1, відповідача було зобов`язано виплатити заробіток за час вимушеного прогулу не пізніше наступного дня після ухвалення судового рішення, тобто 22 січня 2019 року.

36. Проте такий висновок апеляційного суду щодо визначення періоду, за який слід розрахувати середній заробіток відповідно до вимог статті 116 КЗпП України є помилковим, оскільки судом було помилково застосовано до спірних правовідносин вимоги статті 235 КЗпП України, яка встановлює відповідальність за несвоєчасне виконання рішення суду про поновлення на роботі. У той же час у даній справі позивач просив застосувати відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а тому підлягають застосуванню норми, передбачені статтями 116, 117 КЗпП України.

37. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопад 2020 року (справа № 480/3105/19), зазначав що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

38. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (постанови Верховного Суду від 27 квітня 2016 року (справа №6-113цс16) та від 26 червня 2019 року (справа №761/9584/15-ц).

39. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

40. На справедливе застосування принципу співмірності та зменшення за таких обставин розміру відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку звертав увагу і Верховний Суд України у постановах від 5 жовтня 2015 року (справа № 463/265/131) та від 27 квітня 2016 року (справа № 6-113цс16).

41. За обставин цієї справи необхідно застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

42. Проте матеріали справи не містять, а апеляційним судом не визначено період, за який слід розрахувати середній заробіток відповідно до вимог статті 116 КЗпП України, не встановлений ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, співмірність вірогідного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених ним до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

43. Тому, обрахована апеляційним судом сума компенсації середнього заробітку за весь час затримки без принципу пропорційності та застосування критерію зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, у розмірі 31 789,66 грн, є передчасною.

44. Суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

45. Щодо посилання у касаційній скарзі на те, що оскільки статтею 117 КЗпП України не роз`яснено поняття "весь час затримки" та його обрахунок у календарних чи робочих днях, то з урахуванням правової позиції ЄСПЛ у рішенні "Щокін проти України" щодо неоднозначного або множинного тлумачення національного законодавства, здійснюється розрахунок саме у календарних днях, а не у робочих, Верховний Суд зазначає наступне.

46. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

47. Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

48. Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно пункту 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

49. Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

50. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства (абзац 3 пункт 8 Порядку № 100).

51. Дана правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 січня 2015 року (справа № 6-195цс14) та від 23 січня 2015 року (№6-1093цс15), а також Верховним Судом у постанові від 16 квітня 2020 року (справа №316/2896/14-а) та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від даної позиції.

52. Суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, а не календарних днів.

53. В частині позовних вимог про компенсацію позивачу сум податку із доходів фізичних осіб, згідно з Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (44-2004-п) , судове рішення не є предметом касаційного оскарження.

54. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

55. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

56. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

57. При новому розгляді спору суду апеляційної інстанції необхідно визначити період, за який слід розрахувати середній заробіток відповідно до вимог статті 116 КЗпП України, встановити ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, співмірність вірогідного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених ним до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, врахувавши що з 22 вересня 2016 року позивач був працевлаштований в органи поліції, тобто отримував матеріальне забезпечення, і залежно від установленого та відповідно до вимог чинного законодавства, прийняти рішення.

58. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.