Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Відкритого акціонерного товариства "Калинівський Агрохім" (далі - ВАТ) справу за його позовом до Державної інспекції з контролю за цінами у Вінницькій області (далі - Держцінінспекція) про визнання протиправним та скасування рішення, встановила:

У серпні 2006 року ВАТ звернулося до суду із позовом про визнання протиправним та скасування рішення Держцінінспекції від 18 жовтня 2005 року N ІЦ-02-12/60ш, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 431619 грн. за порушення вимог Закону України від 17 червня 1999 року N 758-XIV "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру" (далі - Закон N 758), постанов Кабінету Міністрів України від 2 червня 2000 року N 868 та від 4 лютого 2004 року N 117 "Деякі питання державного регулювання виробництва і реалізації цукру" (далі - Постанова КМУ N 868, Постанова КМУ N 117).

Господарський суд Вінницької області постановою від 27 жовтня 2006 року позов задовольнив. При цьому суд виходив з того, що позивач є виробником цукру, а операції виробника з реалізації цукру іншим господарюючим суб'єктам не відносяться до операцій оптової та роздрібної торгівлі. Також зроблено висновок про те, що оскільки позивачем реалізовано продукт власного виробництва, то підстав для застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій немає.

Житомирський апеляційний господарський суд постановою від 19 червня 2007 року рішення суду першої інстанції частково скасував, рішення Держцінінспекції скасував у частині застосування до ВАТ штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 198 759 грн.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 червня 2009 року рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України ВАТ порушило питання про перегляд за винятковими обставинами зазначеної ухвали Вищого адміністративного суду України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, а саме - частини 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорюване рішення Держцінінспекції прийнято за результатами перевірки позивача на предмет дотримання дисципліни цін. Зокрема, контролюючим органом виявлено, що ВАТ за період з 30 вересня 2004 року по 21 грудня 2004 року реалізувало цукор за ціною від 2160 грн. до 2270 грн. за 1 тонну в кількості 96459 кг на загальну суму 215809,9 грн. У той же час Кабінетом Міністрів України на період з 1 вересня 2004 року по 1 вересня 2005 року було затверджено мінімальну ціну 2370 грн. за 1 тонну (з урахуванням податку на додану вартість).

Частиною 1 статті 6 Закону N 758 встановлено, що мінімальна ціна на цукрові буряки, які поставляються для виробництва цукру квоти "А", і мінімальна ціна на цукор квоти "А" визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України за пропозиціями Міністерства агропромислового комплексу України з урахуванням базисної цукристості.

Згідно з пунктом 6 Порядку визначення мінімальних цін на цукрові буряки та цукор, який затверджений постановою КМУ N 868, встановлені мінімальні ціни на цукрові буряки та цукор є обов'язковими для всіх суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форми власності для визначення ціни на цукрові буряки та цукор під час укладання угод купівлі-продажу.

Постановою КМУ N 117 затверджено мінімальні ціни на цукрові буряки, які поставлятимуться починаючи з 1 вересня 2004 року для виробництва цукру в межах квоти "А", та на цукор квоти "А" і становить 2370 грн. за 1 тонну.

Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився Вищий адміністративний суд України, визначив, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України N 10-рп/2004 від 15 квітня 2004 року положення статті 6 Закону N 758 щодо запровадження мінімальної ціни на цукор поширюється на виробників цукру різних форм власності.

Таким чином, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли висновку, що ВАТ, реалізувавши цукор за цінами нижчими, встановлених Кабінетом Міністрів України, порушило законодавство про ціноутворення, оскільки цінові обмеження були встановленні для всіх господарюючих суб'єктів, які виготовляють та реалізовують цукор.

Водночас висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на неповному встановленні фактичних обставин справи з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду було рішення Держцінінспекції про застосування штрафних (фінансових) санкцій до ВАТ.

Частиною 3 статті 9 Закону N 758 передбачено, що у разі поставок цукру на внутрішній ринок понад встановлену квоту або реалізації його за цінами, що нижчі від визначеної мінімальної ціни, з суб'єкта підприємницької діяльності стягується штраф у розмірі подвійної вартості цукру, реалізація якого здійснена з порушенням встановленого порядку. Рішення про стягнення штрафів приймаються судом за позовами органів, які за дорученням Кабінету Міністрів України здійснюють контроль за виконанням цього Закону (абзац 3 частини 3).

Відповідно до пункту 12 частини 5 Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 року N 1819, Держцінінспекція має право звернутися до суду, зокрема, з позовом про стягнення до бюджету сум у разі застосування відповідних адміністративно-господарських санкцій.

З огляду на вищенаведене, рішення Держцінінспекції не зобов'язує господарюючого суб'єкта, який порушив дисципліну цін, самостійно сплатити суму штрафних (фінансових) санкцій. В розумінні статті 9 Закону N 758 контролюючий орган уповноважений звернутися в суд із відповідним позовом про стягнення штрафу.

Разом з тим, з огляду на положення статті 239 Господарського кодексу України, штрафні (фінансові) санкції, що застосовані до ВАТ, є різновидом адміністративно-господарських санкцій, застосування яких, відповідно до статті 250 цього Кодексу, може бути протягом шести місяців з дня виявлення правопорушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Розглядаючи справу, суди не надали правової оцінки та не визначили правову природу оспорюваного рішення Держцінінспекції та його наслідки для господарюючих суб'єктів, які виготовляли та реалізовували цукор за цінами, нижчими від установлених мінімальних цін. Судами також не обґрунтовано чи міг оспорюваний акт бути предметом судового розгляду. Крім того, суди не звернули увагу на те, чи застосовано штрафні (фінансові) санкції в межах строків, визначених статтею 250 Господарського кодексу України.

З урахуванням вищенаведеного всі ухвалені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справа Верховного Суду України постановила:

Скаргу Відкритого акціонерного товариства "Калинівський Агрохім" задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 червня 2009 року, постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 19 червня 2007 року та постанову господарського суду Вінницької області від 27 жовтня 2006 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.