Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., О. О. Терлецького, Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Релігійної громади Української Автокефальної Православної Церкви м. Мостиська Львівської області (далі - Громада) справу за її позовом до Львівської обласної державної адміністрації, Комунального підприємства "Мостиське бюро технічної інвентаризації" (за участю третіх осіб - Товариства по будівництву церкви "Вознесіння Господнього", Релігійної громади Української Православної Церкви Київського патріархату м. Мостиська Львівської області, Мостиської районної державної адміністрації Львівської області), про скасування розпоряджень та рішення, встановила:

У березні 2007 року Громада звернулася до суду з позовом про скасування пункту 5.2.1 розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 3 квітня 1996 року N 363 "Про реєстрацію статутів релігійних громад і передачу культових споруд"; пункту 2.2 розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 7 червня 2007 року N 534 "Про реєстрацію статутів релігійних громад". Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч положенням статуту позивача зміни приймались на зборах релігійної громади, а не на Парафіяльних зборах, а тому відповідний протокол зборів релігійної громади не міг розглядатися відповідачем як законна підстава для прийняття оскаржуваних рішень.

Господарський суд Львівської області постановою від 20 листопада 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2008 року, позов частково задовольнив. При цьому суди послалися на те, що оспорювані розпорядження суперечать вимогам статті 14 Закону України від 23 квітня 1991 року N 987-XII "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон N 987-XII (987-12) ). Зокрема, повноваження щодо прийняття рішення про внесення змін і доповнень до статуту мають Парафіяльні збори в тому ж порядку і в той же термін, що і реєстрація статуту згідно вказаної норми. Водночас суди виходили з того, щодо протоколу зборів громади парафіян не додано списку парафіян, які брали участь у цих зборах, що робить неможливим встановлення їх повноважності.

Вищий адміністративний суд України постановою від 10 червня 2009 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував у частині задоволення позову, в іншій частині - залишив без змін. При цьому суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відповідача не було підстав вимагати у релігійної організації інші документи, оскільки третьою особою було подано до Львівської облдержадміністрації передбачені Законом N 987-XII документи для реєстрації змін до статуту, що виключало можливість для відмови в реєстрації цих змін.

У скарзі до Верховного Суду України Громада порушила питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування зазначеної постанови Вищого адміністративного суду України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги.

Відповідно до статті 13 Закону N 987-XII релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення). Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Судами встановлено, що статут Громади, який визначав її правоздатність в розумінні частини 1 статті 12 указаного Закону, було зареєстровано рішенням Виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 17 вересня 1991 року N 495.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 12 Закону N 987-XII статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про порядок внесення змін і доповнень до нього.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що пунктом 6.1 статуту Громади передбачено, що право на внесення змін і доповнень до цього статуту мають Парафіяльні збори в тому ж порядку і в той же термін, що і реєстрація статуту згідно статті 14 Закону N 987-XII.

Протоколом зборів релігійної громади Української Автокефальної Православної Церкви м. Мостиська Львівської області від 28 січня 1996 року було затверджено рішення про заміну в тексті статуту слів "Українська Автокефальна Православна Церква" на "Українська Православна Церква - Київський Патріархат". На підставі заяви десяти громадян та зазначеного протоколу відповідач зареєстрував зміни до статуту.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що порядок внесення змін до статутів релігійних організацій регулюється положенням частини 1 статті 14 Закону N 987-XII відповідно до якого для одержання релігійною громадою правоздатності юридичної особи громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до відповідного органу. Однак з таким висновком погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до частини 6 статті 14 Закону N 987-XII зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).

Зі змісту пункту 146 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Свято-Михайлівська парафія проти України" від 14 червня 2007 року (заява N 77703/01), яка була предметом розгляду у Верховному Суді України, вбачається, що рішення релігійної організації про внесення змін до статуту лежать в площині приватного права та не мають бути об'єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб, чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, пунктом 147 цього рішення визначено, що внутрішня структура органів релігійної організації визначається її статутом.

Таким чином, внаслідок неправильного застосування статті 14 Закону N 987-XII Вищий адміністративний суд України дійшов помилкового висновку, що звернення релігійної громади в особі десяти осіб до Львівської облдержадміністрації із заявою про реєстрацію змін та доповнень до статуту відповідало вимогам цієї статті.

Даний висновок спростовується також положеннями статуту, зареєстрованого 17 вересня 1991 року, які повинні були враховуватися при вирішенні цього спору.

Відповідно до пункту 5.9 цього Статуту Парафіяльні збори складаються з членів, які утворюють дану Парафію: кліриків, мирян, які досягли 18-річного віку, перебувають у церковному спілкуванні та відзначаються християнською мораллю. Парафіяльна рада є виконавчим органом Парафіяльних зборів (пункти 5.10 та 5.15). Парафіяльна рада з Настоятелем розглядає всі адміністративні справи Парафії та вводить їх у життя (пункт 5.17).

Отже, виходячи з того, що прийняття рішень про внесення змін до статуту належало до виключної компетенції Парафіяльних зборів як вищого органу релігійної організації, то звернутися до органу державної влади для реєстрації відповідних змін від імені релігійної організації мала право Парафіяльна рада.

З огляду на вищенаведене, рішення суду касаційної інстанції не відповідає практиці Європейського суду з прав людини та свідчить про визнання правомірним втручання органів владних повноважень у порядок прийняття рішень релігійною організацією.

Враховуючи, що суди повно і всебічно встановили фактичні обставини справи, але суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, постанова цього суду підлягає скасуванню.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Релігійної громади Української Автокефальної Православної Церкви м. Мостиська Львівської області задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2009 року скасувати.

Постанову Господарського суду Львівської області від 20 листопада 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2008 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.