380/1662/20 Про стягнення вихідної допомоги з Офісу Генерального прокурора - 27.01.2021 Прийняття

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Качмара В.Я., суддів Большакової О.О., Кушнерика М.П.,

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України (замінено на належного відповідача - Офіс Генерального прокурора), в якому просив:

1.1 стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв`язку із звільненням в розмірі 37459,02 грн.

2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що наказом Генерального прокурора від 19 листопада 2019 року № 1621ц позивача звільнено з посади прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) з 22 листопада 2019 року на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ). Проте, на день звільнення Генеральна прокуратура України не виплатила позивачу вихідну допомогу при звільненні, передбачену статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ).

2.1. Позивач вказує, що законодавством, яке визначає правовий статус прокурора, передбачено окремі особливості реалізації зазначених правовідносин, водночас загальні положення законодавства про працю застосовуються до трудової діяльності прокурора тією мірою, якою вони не врегульовані спеціальними нормами. Спеціальними нормами не передбачено виплати вихідної допомоги прокурорам. Тому, позивач уважає, що в даному випадку слід керуватись загальними нормами трудового законодавства, які регулюють питання наслідків розірвання трудового договору з працівником у зв`язку з ліквідацією, реорганізацію підприємства чи скороченням штату працівників, зокрема щодо виплати вихідної допомоги.

3. Відповідач проти задоволення позову заперечував зазначивши, що позивачем подано заяву про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв`язку з цим пройти атестацію відповідно до "Прикінцеві положення" і "Перехідні положення" Закону № 1697-VII (1697-18) . Однак, за наслідками анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, кадровою комісією прийнято рішення про неуспішне проходження позивачем атестації.

3.1. Відповідно до Закону Україні "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (113-20) , який набрав чинності з 25 вересня 2019 року (далі - Закон №113- IX (113-20) ), визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

3.2. Відповідач вказує на відсутність підстав для застосування до працівників прокуратури положень статті 44 Кодексу законів про працю України, оскільки Законом № 1697-VII (1697-18) визначено особливості звільнення працівників прокуратури. Норми вказаного закону є спеціальними по відношенню до спірних правовідносин та не передбачають виплату вихідної допомоги. Крім цього, юридичним фактом, що зумовив звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, в даному випадку, є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

4. ОСОБА_1 з вересня 1998 року обіймав різні посади в органах прокуратури України, до 22 листопада 2019 року перебував на посаді прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) (далі - Посада, ГПУ відповідно).

5. Наказом Генерального прокурора від 19 листопада 2019 року № 1621ц відповідно до статті 9 Закону № 1697-VII, підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (113-20) ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 22 листопада 2019 року, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Підставою звільнення було рішення кадрової комісії, прийняте за результатами проведеної атестації позивача.

6. Вважаючи, що на день звільнення Генеральною прокуратурою України протиправно не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ), позивач звернувся з даним позовом до суду.

7. Згідно з довідкою про заробіток позивача за період з січня 2019 року по листопад 2019 року заробітна плата позивача становила 39576,71 грн (за 21 відпрацьованих робочих дні) за вересень 2019 року, за жовтень 2019 року 35341,24 грн (за 22 відпрацьованих робочих дні). Сума середньоденної заробітної плати складає 1742,28 грн, сума середньомісячної заробітної плати складає 37459,02 грн (1742,28 грн х 21,5 середня кількість планових робочих днів за вересень-жовтень 2019 року).

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

8. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

9. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Законом №113-IX (113-20) та Законом №1697-VII (1697-18) визначені особливості звільнення прокурорів у зв`язку з проведенням реорганізації органів прокуратури чи скорочення штату. Такими особливостями, зокрема, є відсутність обов`язку в керівників органів прокуратури подавати пропозиції прокурорам про переведення на іншу посаду, у випадку неуспішного проходження атестації, проведеної в процесі реформування органів прокуратури. У зв`язку з цим Законом № 1697-VII (1697-18) не передбачено можливості виплати прокурору вихідної допомоги при звільненні його з займаної посади з вказаних підстав. Відтак, у відповідача не було обов`язку виплачувати позивачу на день звільнення вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України.

10. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року та прийнято постанову, якою позов задоволено:

10.1 стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв`язку із звільненням в розмірі 37459,02 грн.

10.2 стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 2102 гривень.

11. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що внесені зміни Законом № 113-IX (113-20) в Закон № 1697-VII (1697-18) та у КЗпП України (322-08) не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, а оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України.

IV. Касаційне оскарження

12. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, Офіс Генерального прокурора подав касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 23 жовтня 2020 року.

13. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

14. На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що рішення у справі підлягають касаційному оскарженню у зв`язку із неправильним застосуванням судами норм матеріального права за відсутності єдиної правозастосовчої практики, а також те, що після внесення Законом № 113-ІХ (113-20) змін до Закону № 1697-VII (1697-18) та КЗпП України (322-08) , відсутній висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

14.1. Додатково заявник касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції визначив розмір середньої заробітної плати на підставі довідки про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за період з січня по листопад 2019 року, яка не містить інформації про його середню заробітну плату відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (далі - Порядок № 100) та безпідставно, на думку відповідача, врахував при обчисленні розміру середньої заробітної плати, виплачену позивачу у вересні 2019 року середню заробітну плату за час додаткової відпустки ОСОБА_1 ..

15. 24 листопада 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: судді-доповідача - Шевцової Н.В., суддів - Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е. відкрито касаційне провадження та витребувано із Львівського окружного адміністративного суду справу № 380/1662/20.

16. 04 грудня 2020 року справа № 380/1662/20 надійшла до Верховного Суду.

17. 08 грудня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу відповідача, в якій позивач спростовуючи її доводи просить залишити оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

18. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

19.1. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

20. Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (1697-18) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

21. Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

22. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

23. Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

24. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (113-20) статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

25. Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).

26. Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

27. Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

28. Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (100-95-п) (далі - Порядок № 100).

29. Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

30. Пунктом 4 Порядку № 100, встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються:

30.1.1 виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);

30.1.2 одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);

30.1.3 компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);

30.1.4 премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);

30.1.5 грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;

30.1.6 пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;

30.1.7 літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;

30.1.8 вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;

30.1.9 дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;

30.1.10 виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;

30.1.11 вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;

30.1.12 заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);

30.1.13 суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

30.1.14 доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;

30.1.15 компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

30.2. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

VI. Позиція Верховного Суду

31. Предметом розгляду у цій справі є питання виплати вихідної допомоги (передбаченої нормами статті 44 КЗпП України) при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

32. Однією із підстав для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції відповідач зазначив, що після внесення Законом № 113-ІХ (113-20) змін до Закону № 1697-VII (1697-18) та КЗпП України (322-08) , відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

33. Переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

34. Конституційний Суд України у Рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначив, що Конституція України (254к/96-ВР) гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

35. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

36. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 08 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.

37. Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

38. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

39. В той же час приписами Закону № 1697-VII (1697-18) не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

40. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

41. Законом № 113-ІХ (113-20) статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

42. Законом № 113-ІХ (113-20) внесено зміни також і до КЗпП України (322-08) , а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев`яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу".

43. Внесені Законом № 113-ІХ (113-20) зміни до КЗпП України (322-08) не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

44. Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України (322-08) . Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

45. Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19 і Верховний Суд у цій справ не вбачає підстав відступати від неї.

46. Судом апеляційної інстанції встановлено, що наказом Генерального прокурора від 19 листопада 2019 року № 1621ц відповідно до статті 9 Закону № 1697-VII, підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (113-20) ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 22 листопада 2019 року, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Підставою звільнення було рішення кадрової комісії, прийняте за результатами проведеної атестації позивача.

47. На день звільнення Генеральною прокуратурою України не виплачено позивачу вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України.

48. Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).

49. Іншою підставою для касаційного оскарження слугувала незгода відповідача із розміром стягнутої на користь позивача вихідної допомоги у зв`язку із звільненням, розрахунок якого не відповідає приписам Порядку № 100.

50. Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з довідкою про заробіток позивача за період з січня 2019 року по листопад 2019 року заробітна плата позивача становила 39576,71 грн (за 21 відпрацьованих робочих дні) за вересень 2019 року, за жовтень 2019 року 35341,24 грн (за 22 відпрацьованих робочих дні).

51. Так, на підставі вказаної довідки про заробіток позивача за період з січня 2019 року по листопад 2019 року суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що стягненню на користь позивача з Офісу Генерального прокурора підлягає вихідна допомога у зв`язку із звільненням в розмірі 37459,02 грн (у розмірі середнього місячного заробітку).

52. Верховний Суд зауважує, що приписами пункту 4 Постанови № 100 визначено перелік виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

53. В той же час довідка про заробіток позивача за період з січня 2019 року по листопад 2019 року не містить відомостей які саме нарахування входили до складової заробітку позивача за вересень-жовтень 2019 року, а також відомостей про середньомісячну (середньоденну) заробітну плату.

54. Отже судом апеляційної інстанції не встановлено усіх фактичних обставин справи та здійснено розрахунок середньомісячної заробітної плати позивача без урахування приписами пункту 4 Постанови № 100.

55. Проте встановлення цих обставин має значення для правильного вирішення справи, а саме для здійснення обчислення середньомісячної заробітної плати позивача.

56. Частиною другою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

57. Відповідно до частини другої та четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

57.1. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

58. Оскільки судом апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не встановлено обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.

59. Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до вимог статті 353 КАС України, підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року скасувати та направити справу № 380/1662/20 на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.