826/1973/17 Про визнання протиправним та скасування рішення Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк" до категорії неплатоспроможних"; та визнання протиправним та скасування рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - 27.01.2021 Прийняття

1. У лютому 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі також - відповідач 1, НБУ), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - відповідач 2, ФГВФО), третя особа: Публічне акціонерне товариство "Банк Народний Капітал" (далі також - третя особа, ПАТ "Банк Народний Капітал"), в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Правління Національного банку України від 19.01.2017 № 34-рш/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Народний Капітал" до категорії неплатоспроможних" (далі також - рішення № 34-рш/БТ); визнати протиправним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19.01.2017 № 159 "Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ "Народний Капітал Банк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" (далі також - рішення № 159).

2. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.12.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2018, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

3. 23.04.2018 від позивача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.12.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2018, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

4. Ухвалою Верховного Суду від 02.05.2018 відкрито касаційне провадження у справі.

5. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.07.2019 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І. В., суддів Чиркіна С. М., Шарапи В. М.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є акціонером ПАТ "Банк Народний Капітал" та власником простих іменних акцій в кількості 21000000 шт. номінальною вартістю 0, 50 грн, що складає 8,6 % частки у статутному капіталі банку.

7. 28.07.2016 Правлінням Національного банку України прийнято рішення №176-рш/БТ про віднесення ПАТ "Банк Народний Капітал" до категорії проблемних.

8. Після віднесення Банку до категорії проблемних ПАТ "Банк Народний Капітал" подав до Національного банку України план заходів по приведенню структури власності банку відповідно до вимог законодавства.

9. Листом від 04.08.2016 № 11-16/613 банк подав Національному банку України план заходів по приведенню структури власності банку у відповідність із вимогами законодавства.

10. План заходів, зокрема, передбачав погодження набуття істотної участі в банку таким особам: акціонерам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (громадяни України) у розмірі 11, 7361 % статутного капіталу банку; кінцевому бенефіціарному власнику компанії Ейс Холдінгз Лімітед (Ace Holdings Limited, Кіпр) Іосіфу Франгосу (громадянин Кіпру) - у розмірі 14, 1773 % статутного капіталу банку; кінцевому бенефіціарному власнику товариства з обмеженою відповідальністю "Преслайн" ОСОБА_4 (громадянин України) - у розмірі 14, 775 % статутного капіталу банку. Для погодження вказаним особам набуття істотної участі до Національного банку України від банку 27.04.2016, 08.08.2016, 29.07.2016 надійшли пакети документів.

11. За результатами розгляду пакетів документів Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем 02.09.2016 прийняв рішення № 430 і № 431 про заборону ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (відповідно) набувати опосередковану істотну участь у банку з огляду на подання неповного пакету документів та невідповідність поданих документів вимогам чинного законодавства.

12. Листом від 09.09.2016 № 11-16/723БТ банк подав Національному банку України оновлений план заходів по приведенню структури власності банку у відповідність із вимогами законодавства.

13. Оновлений план заходів, зокрема, передбачав погодження набуття істотної участі в банку таким особам: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (громадяни України) у розмірі 26,44 % статутного капіталу банку; ОСОБА_4 (громадянин України) у розмірі 14,7750 % статутного капіталу банку. Також план передбачав погодження набутої ОСОБА_6 істотної участі в розмірі 14, 2411 % статутного капіталу банку.

14. ОСОБА_4 повторно не подав до Національного банку України пакет документів щодо набуття істотної участі в банку.

15. 19.01.2017 Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем прийняв рішення № 2 про заборону ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набувати пряму істотну участь у банку з огляду на подання неповного пакету документів.

16. 19.01.2017 Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем прийняв рішення № 3 про заборону ОСОБА_7 набувати пряму істотну участь у банку з огляду на подання неповного пакету документів 16.11.2016.

17. Згідно з інформацією Департаменту банківського нагляду за результатами аналізу статистичної звітності банку (за формами звітності № 1Д "Баланс банку", № 611 "Звіт про дотримання економічних нормативів та лімітів відкритої валютної позиції" станом на 13.01.2017, № 613 "Звіт про концентрацію ризиків за активними операціями банку з контрагентами та інсайдерами" станом на 01.12.2016) банку притаманний значний кредитний ризик та ризик ліквідності.

18. Із дати віднесення банку до категорії проблемних відбулося зменшення високоліквідних активів на 66 % (на 56, 6 млн. грн) та на 16 % від загальних активів, з них готівкові кошти зменшилися на 24, 8 млн. грн, цінні папери, що рефінансовані Національним банком України, - на 40 млн. грн. Обсяг розміщених у банку коштів небанківських фінансових установ зменшився на 44, 3 млн. грн, обсяг коштів фізичних осіб - на 14, 0 млн. грн (із них кошти акціонера банку ОСОБА_2 - на 7, 8 млн. грн), обсяг коштів суб`єктів господарювання - на 9, 1 млн. грн.

19. Станом на 13.01.2017 фактичне значення нормативу кредитного ризику на одного контрагента (Н7) становило 30, 25 % (за нормативного значення не більше 25 %).

20. Згідно з протоколом № 2/36 про підсумки голосування на позачергових загальних зборах ПАТ "Банк Народний Капітал" від 16.01.2017 позивач особисто проголосував "за" пропозицію про ліквідацію банку.

21. Станом на 19.01.2017 банк не подав план заходів із приведення значення нормативу кредитного ризику на одного контрагента (Н7) до нормативного значення.

22. Рішенням Комісії з питань визначення пов`язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 28.12.2016 № 120 дванадцять позичальників банку визнано пов`язаними із банком особами.

23. Загальний обсяг заборгованості перед банком, що враховується під час розрахунку нормативу максимального розміру кредитного ризику за операціями з пов`язаними із банком особами (Н9), становить 178, 6 млн. грн та фактичне значення нормативу становить 102, 4 % (за нормативного значення не більше 25%).

24. Станом на 19.01.2017 банк не відобразив зазначених позичальників як пов`язаних осіб.

25. У статистичній звітності, що подається банком до Національного банку України (форма № 611 станом на 13.01.2017), значення нормативу максимального розміру кредитного ризику за операціями з пов`язаними із банком особами (Н9) дорівнює нулю.

26. 19.01.2017 у зв`язку з невиконанням плану заходів по приведенню структури власності банку відповідно до вимог законодавства у повному обсязі, неприведенням у відповідність до вимог щодо прозорості, а також неприведенням діяльності банку у відповідність до вимог законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України на підставі пункту 1 частини першої статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Правлінням Національного банку України застосовано заходи впливу та прийнято рішення № 34-рш/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Народний Капітал" до категорії неплатоспроможних".

27. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі вказаного рішення та відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 12, статей 34- 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "НК Банк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" від 19.01.2017 № 159.

28. Не погоджуючись з прийнятими рішення та вважаючи, що вони порушують його права та інтереси ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

29. Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що є акціонером ПАТ "Банк Народний Капітал", підстава належності понад 85 % акцій особам, жодна з яких не є істотним учасником банку, є несуттєвою, рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних - передчасним, а рішення про запровадження тимчасової адміністрації - поспішним.

30. Національний банк України, заперечуючи щодо задоволення позову, виходив з того, що позивач не вправі оскаржувати рішення регулятора про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а Національний банк України під час застосування заходів впливу діяв виключно у межах та у спосіб, встановлений Конституцією та законами України, з метою захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

31. Представник відповідача 2 заперечував щодо задоволення позову, оскільки у спірних правовідносинах відповідачі діяли згідно з вимогами чинного законодавства.

32. Представник третьої особи зазначив, що з огляду на непрозорість структури власності банку, зважаючи на невиконання банком та його учасниками плану та відсутність власників істотної участі, які отримали погодження Національного банку України на набуття такої участі, Національним банком України встановлено реальну загрозу невиконання банком своїх зобов`язань перед клієнтами і кредиторами. Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19.01.2017 № 159 є похідним від рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

33. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що помилковими є доводи позивача про передчасність прийняття оспорюваних рішень відповідачами, оскільки термін "не пізніше" означає для суб`єктів владних повноважень граничну межу, до якої такі суб`єкти повинні вчинити певні дії або прийняти відповідне рішення, проте ці суб`єкти не обмежені у праві вчиняти дії та приймати рішення у будь-який момент строку, наданий законодавством, до граничної межі. Позивач не наводить обґрунтувань щодо недотримання відповідачами процедури при прийнятті оспорюваних рішень чи невідповідності висновків щодо неплатоспроможності банку, викладених у рішеннях, дійсним обставинам справи. Позивач не має істотної участі в банку, оскільки його частка становить 8,6 % статутного капіталу, а тому не має права оспорювати рішення відповідачів. У цій справі, вважаючи своє майнове право порушеним, ОСОБА_1 не довів існування у нього порушеного права, а навпаки виявив волевиявлення щодо ліквідації банку, а також не навів жодного належного та допустимого доказу існування наслідкового зв`язку між порушеними, на його думку, правами та оскаржуваними рішеннями, а не неналежними діями/бездіяльністю самого банку, що призвело до його неплатоспроможності. Зважаючи на викладене, зміст порушеного майнового права позивача не співмірний з заявленими вимогами про його захист у цьому спорі.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

34. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що суди дійшли помилкового висновку, що він не може оскаржувати рішення відповідачів. Також суди не врахували порушення відповідачем статей 34 та 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Судами не проаналізовано, які події відбулися за участю відповідачів протягом 19.01.2017. Суди не надали оцінки наявним у матеріалах справи роздруківкам з вебсайту "Судова влада України", що містять інформацію відносно справ за позовами акціонерів ПАТ "Банк Народний капітал" до відповідачів про оскарження тих же рішень, які є предметом спору у цій справі.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

35. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України (2747-15) ), колегія суддів зазначає наступне.

36. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про наявність у позивача права на звернення до суду з даним позовом, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

37. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

38. Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України (тут і далі - в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з позовом) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

39. Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

40. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

41. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.

42. Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

43. Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 9901/535/18, від 12.11.2019 у справі №9901/337/19.

44. Частинами першою та другою статті 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 №2121-ІІІ (далі також - Закон №2121-ІІІ (2121-14) , в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що кожний банк є об`єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України.

45. Відповідно до частини першої та другої статті 72 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 №2121-ІІІ (далі також - Закон №2121-ІІІ (2121-14) , в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) НБУ має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ, з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірки НБУ має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов`язані подавати НБУ затребувану інформацію у визначений ним строк. До осіб, які можуть бути об`єктом перевірки НБУ, належать власники істотної участі у банку та учасники банківських груп.

46. Відповідно до положень статті 2 Закону №2121-ІІІ істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи.

47. Згідно з частиною першою статті 79 Закону №2121-ІІІ банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність НБУ чи його посадових осіб.

48. Пунктом 12 частини першої статті 73 Закону № 2121-III передбачено, що у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки НБУ відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів НБУ, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об`єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, НБУ адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких, зокрема, належить: віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

49. Системний аналіз наведених положень дає змогу дійти висновку, що до суб`єктів оскарження рішень та дій НБУ крім банків віднесено також і інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ, в тому числі власників істотної участі у банку та учасників банківських груп; такі не містять жодних застережень щодо можливості оскарження такими особами лише рішень НБУ, які їм прямо адресовані.

50. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що положення статті 79 Закону № 2121-III поширюється на відносини та випадки, коли рішеннями НБУ порушуються права та законні інтереси не лише банку, але також й інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ.

51. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 826/11415/16.

52. Віднесення банків до категорії проблемних або неплатоспроможних, а також відкликання банківської ліцензії та ліквідація банків з підстав, визначених Законом № 2121-ІІІ (2121-14) , є заходами адміністративного реагування та адміністративного впливу НБУ і, водночас, засобами реалізації функцій НБУ щодо банківського нагляду.

53. У зазначених правовідносинах важливі повноваження набуває ФГВФО, оскільки виконує спеціальні функції.

54. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі також - Закон № 4452-VI (4452-17) , в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

55. Згідно зі статтею 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

56. Статтею 5 Закону № 4452-VI передбачено, що Фонд підзвітний Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та НБУ.

57. Згідно з частиною сьомою статті 3 Закону № 4452-VI взаємодія ФГВФО з НБУ та органами державної влади здійснюється в межах, визначених цим Законом, іншими актами законодавства.

58. За приписами частини першої статті 35 Закону № 4452-VI тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд.

59. Крім того, колегія суддів зауважує, що згідно з положеннями частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

60. Пунктом 1 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI передбачено, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку.

61. З огляду на наведене, оскільки після введення тимчасової адміністрації всі повноваження виконавчого органу (правління) банку призупиняються, а у разі ліквідації припиняються, банк як юридична особа в особі її органів правління позбавлений будь-якої можливості на звернення до суду за захистом порушених прав банку (його акціонерів) з метою оскарження відповідного рішення НБУ, зокрема, про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

62. У статті 55 Закону № 4452-VI закріплені положення щодо співпраці та координації діяльності між Фондом та НБУ.

63. Так, згідно з частиною першою даної статті Фонд та НБУ співпрацюють з метою забезпечення стабільності банківської системи України і захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків. З цією метою Фонд і НБУ укладають договір про співпрацю, який передбачає засади співробітництва цих установ у процесі регулювання і нагляду за діяльністю банків, застосування до них заходів впливу, інспекційних перевірок банків, здійснення заходів з виведення неплатоспроможних банків з ринку.

64. З огляду на наведене, діяльність Фонду/уповноваженої особи Фонду, якій делеговано повноваження тимчасового адміністратора банку, спрямована на співпрацю з НБУ, а не на звернення до суду з вимогами щодо визнання протиправними дій НБУ та/або оскарження прийнятих НБУ рішень.

65. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.02.2019 у справі № 826/2184/17.

66. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

67. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що закони мають бути чіткими і зрозумілими, закони не повинні бути суперечливими, а у випадку недостатньої чіткості чи суперечливості норм права вони мають тлумачитися на користь невладного суб`єкта (рішення ЄСПЛ від 28.10.1999 у справі "Брумареску проти Румунії").

68. Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства.

69. У рішенні від 04.12.1995 у справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

70. У пункті 26 рішення від 21.12.2017 у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України" (у якій, серед іншого, заявники скаржилися на те, що банк не мав доступу до суду для оскарження постанови НБУ) ЄСПЛ підкреслив, що "за загальним правилом акціонер компанії не може стверджувати, що він є жертвою стверджуваного порушення прав компанії за Конвенцією (див. рішення у справі "Агротексім та інші проти Греції" від 24.10.1995, пункти 59-72). Проникнення за "корпоративну завісу" або нехтування правосуб`єктністю компанії може буде виправданим лише за виключних обставин, зокрема, якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або, у випадку ліквідації, через її ліквідаторів (там само, пункт 66)".

71. Таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що за звичайних обставин акціонер (навіть мажоритарний) не може звертатися до суду в інтересах банку.

72. Водночас у контексті згаданої справи "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України" ЄСПЛ у пункті 28 рішення зазначив таке: "подаючи скарги в інтересах банку-заявника, перший заявник діяв як мажоритарний акціонер та віце-президент банку. На момент подання заяви акціонери та виконавчі органи банку-заявника були позбавлені своїх повноважень щодо управління діяльністю банку-заявника. Банк перебував під контролем ліквідаційної комісії, що складалася з посадових осіб територіальних управлінь НБУ, які становили більшість, та працівниками місцевої податкової інспекції (пункт 12). Таким чином, з огляду на ситуацію банку-заявника та характер цих скарг Суд доходить висновку, що існували виключні обставини, які надали першому заявнику право подати цю заяву в інтересах банку-заявника (див. згадане рішення у справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки", пункти 46-52, та ухвалу щодо прийнятності у справі "Капітал банк АД проти Болгарії" від 09.09.2004)".

73. При цьому ЄСПЛ зазначив, що скарги, подані першим заявником (Фельдманом) як мажоритарним акціонером, є несумісними за критерієм ratione personae із положеннями Конвенції у розумінні підпункту "a" пункту 3 статті 35 Конвенції, а тому Фельдман як акціонер банку не вправі звертатись до суду у власних інтересах, і за звичайних обставин (зокрема за наявності уповноважених органів банку) не вправі звертатись до суду й в інтересах банку. Водночас, ураховуючи, що виконавчі органи банку-заявника були позбавлені своїх повноважень, з огляду на ситуацію банку та характер цих скарг ЄСПЛ дійшов висновку, що існували виключні обставини, які надали акціонеру право подати цю заяву в інтересах банку-заявника.

74. Таким чином, стороною у справі був не акціонер банку, а сам банк, оскільки з огляду на виключні обставини від імені банку діяв контролюючий акціонер банку, який за звичайних обставин не вправі представляти банк.

75. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.02.2019 у справі № 826/2184/17 дійшла аналогічних висновків та зазначила, що позивачем у справі є особа, на захист прав чи інтересів якої спрямовані позовні вимоги. У цій справі йдеться про порушення прав ПАТ "Златобанк", а не ТОВ "Авангард-Експо". Способи захисту, про застосування яких просить позивач, направлені на відновлення прав та інтересів ПАТ "Златобанк", а не ТОВ "Авангард-Експо". Тому позивачем у цій справі має бути не ТОВ "Авангард-Експо", а ПАТ "Златобанк". Разом з цим, ТОВ "Авангард-Експо", яке звернулося з позовною заявою фактично в інтересах ПАТ "Златобанк" як контролюючий акціонер банку, за звичайних обставин не вправі звертатись до суду в інтересах позивача - ПАТ "Златобанк", але, ураховуючи, що виконавчі органи ПАТ "Златобанк" були позбавлені своїх повноважень, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про існування виключних обставин, у силу яких слід визнати повноваження контролюючого акціонера, тобто ТОВ "Авангард-Експо", звернутись до суду з позовом у цій справі в інтересах ПАТ "Златобанк", і призначити осіб, уповноважених на процесуальне представництво.

76. Верховний Суд України у постанові від 27.06.2017 у справі № 826/4275/16, серед іншого, дійшов висновків, що спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, і що особа, яка є власником істотної участі в банку, має право звертатись до суду у зв`язку із втручанням органів державної влади в особі НБУ та Фонду в діяльність банку. Велика Палата Верховного Суду погодилася з правовими висновками Верховного Суду України в цій частині, але вважала за необхідне уточнити, що така особа діє від імені банку, а не у власних інтересах.

77. Верховний Суд України у постанові від 24.10.2017 у справі №826/1162/ із посиланням на положення Конституції України (254к/96-ВР) , Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп/2011 (v019p710-11) , норми законів № 2121-ІІІ (2121-14) , № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР (475/97-ВР) , і рішення Європейського суду з прав людини, в рамках фактичних обставин певним чином подібних до обставин цієї справи, висловив відповідні судження і сформулював такий правовий висновок: "У разі застосування до учасника банківських правовідносин - банку чи осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ, одного із заходів впливу, передбачених статтею 73 Закону № 2121-III, то відповідно до положень статті 79 цього Закону такий учасник з урахуванням виду застосованого заходу впливу і свого правового статусу може оскаржити рішення, дії НБУ чи його посадових осіб до суду. Якщо на підставі законодавства виникнуть передумови, за яких особи, названі у статті 79 Закону № 2121-III, не матимуть повноважень (не зможуть) реалізувати своє право на оскарження або існуватиме конфлікт між органом, який перебрав на себе повноваження банку без права оскарження рішень НБУ про застосування заходів впливу, і банком чи іншою особою з кола тих, хто формально має право, але реально не має повноважень оскаржити рішення, дії чи бездіяльність НБУ, таке право надається фізичній чи юридичній особі, яка заявить і обґрунтує, що від рішення НБУ потерпіла, найбільше зазнала негативного впливу на свої майнові та інші права. У сенсі сказаного можна дійти висновку, що це право надається акціонеру банку у виняткових випадках: за умови, коли в такого акціонера акумулюється великий (значний, істотний) пакет акцій, що надає йому основоположний, вирішальний ступінь впливу на діяльність банку та/або, коли він є одноосібним власником всіх чи більшості акцій; за інших подібних критеріїв, за яких акціонер максимально наближається і/або може бути прирівняний до особи, права якої прямо і безпосередньо були порушені діями чи рішенням НБУ. Звідси - така особа не може бути обмежена в реалізації права на захист свого порушеного суб`єктивного права в судовому порядку.".

78. У справі, в контексті якої Верховний Суд України формулював свій висновок, було встановлено, що вимогу про скасування постанови Правління НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, рішення виконавчої дирекції Фонду про запровадження тимчасової адміністрації у банку ініціював акціонер Банку, але акціонер, який хоча і має формально рівні права акціонера, але за ступенем можливості реалізації своїх прав, відсотковим співвідношенням голосів в акціонерному Банку, розміром статутного капіталу, рівнем зацікавленості та сутністю свого інтересу в діяльності Банку якісно відрізнявся від акціонера банку, який за описаних вище критеріїв може бути ініціатором оскарження рішень, дій чи бездіяльності НБУ. Позовне провадження у цій справі розпочав акціонер, який був власником простих іменних акцій Банку в розмірі 0,0003 відсотка.

79. У тій справі Верховний Суд України зазначив, що не заперечує того, що оскаржені постанова Правління НБУ і рішення Фонду певним чином стосуються акціонерів Банку, зокрема й позивача. Проте спір у цій справі виник у сфері банківських правовідносин між її учасниками, одним з яких є НБУ, другим - Банк. Заходи впливу НБУ були спрямовані проти Банку і оскаржити їх в судовому порядку на підставі закону та з урахуванням правозастосовної практики може або Банк, або акціонер, котрий за певними критеріями може бути визнаний потерпілим від дій чи рішень НБУ.

80. Акціонер з правами і можливостями їх реалізації, подібними до тих, які мав позивач у тій справі, не є і не може бути учасником цих відносин. Рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних реально, прямо, безпосередньо чи суттєво не порушує прав такого акціонера, принаймні настільки, щоб набути право на його оскарження.

81. Підсумовуючи наведене, Суд зазначив, що позивач, який є акціонером Банку, але не є власником істотної участі в Банку, не володіє великим (значним, істотним) пакетом акцій, що надає йому основоположний, вирішальний ступінь впливу на діяльність банку, не може бути визнаний особою, що вправі звертатись до суду у зв`язку із втручанням органів державної влади в особі НБУ та Фонду у його суб`єктивні майнові права. Не може бути позивачем у спорах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності НБУ й акціонер з незначною кількістю акцій (приміром 0,0003 відсотка) чи акціонер, якого за рядом подібних до зазначених критеріїв максимально не можна наблизити (прирівняти) до особи, яка прямо і безпосередньо потерпіла від дій чи рішень НБУ.

82. Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 у справі №805/1312/16-а, розглядаючи заяву НБУ про перегляд постанови суду касаційної інстанції у справі, обставини в якій є подібними до фактичних обставин, встановлених у справі, що розглядається, зокрема, спір у зазначеній справі стосувався оскарження рішень НБУ та Фонду про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та про запровадження тимчасової адміністрації у банку, позивач був акціонером цього банку, який володіє 9,9982 %, враховуючи наведений вище правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування норм права, дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій за наслідками розгляду справи прийняли правильне рішення - про відмову у задоволенні позову, проте з помилкових мотивів - суди визнали, що ТОВ вправі оскаржити застосований НБУ захід впливу у виді віднесення банку до категорії неплатоспроможних, тоді як Верховний Суд дійшов висновку про те, що позивач такого права не має.

83. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 є акціонером Публічного акціонерного товариства "Банк Народний Капітал" та власником простих іменних акцій в кількості 21000000 шт. номінальною вартістю 0, 50 грн (загальна вартість 10500000,00 грн), що складає 8,6 % частки у статутному капіталі банку.

84. Згідно з протоколом № 2/36 про підсумки голосування на позачергових загальних зборах ПАТ "Банк Народний Капітал" від 16.01.2017 позивач особисто проголосував "за" пропозицію про ліквідацію банку.

85. З урахуванням наведених вище положень законодавства та правових висновків Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування норм права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що зміст порушеного майнового права позивача не співмірний з заявленими вимогами про його захист у цьому спорі, а тому позивач не має права оскаржити застосований НБУ захід впливу у виді віднесення банку до категорії неплатоспроможних та рішення виконавчої дирекції Фонду про запровадження тимчасової адміністрації.

86. Водночас колегія суддів зауважує, що суди першої та апеляційної інстанцій, зробивши правильний висновок про відсутність у позивача права на оскарження рішень, які є предметом спору у цій справі, надали оцінку доводам позовної заяви та апеляційної скарги відповідно по суті щодо наявності підстав для скасування оспорюваних рішень та дійшли висновку про відсутність таких підстав та їх правомірність.

87. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі, у цьому контексті колегія суддів зазначає наступне.

88. Як одну із підстав для скасування оскаржуваних судових рішень позивач зазначає неврахування судами порушення відповідачем статті 34 Закону України "Про банки і банківську діяльність", яке полягає у тому, що документи щодо набуття істотної участі в банку ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 були подані на розгляд до НБУ 16.11.2016, а розглянуті всупереч вимогам частини третьої цієї статті тільки 19.01.2017.

89. Колегія суддів відхиляє відповідні доводи позивача, оскільки згідно з положеннями частин першої - третьої статті 34 Закону України "Про банки і банківську діяльність" юридична або фізична особа, яка має намір набути істотної участі у банку або збільшити її таким чином, що така особа буде прямо та/або опосередковано, самостійно чи спільно з іншими особами володіти 10, 25, 50 та 75 і більше відсотками статутного капіталу банку чи правом голосу акцій (паїв) у статутному капіталі банку та/або незалежно від формального володіння справляти значний вплив на управління або діяльність банку, зобов`язана повідомити про свої наміри цей банк і Національний банк України за три місяці до набуття істотної участі або її збільшення. Особи, зазначені в частині першій цієї статті, зобов`язані надати Національному банку України разом з повідомленням повний пакет документів, визначених цим Законом і нормативно-правовими актами Національного банку України. Національний банк України розглядає документи, визначені у цій статті, протягом трьох місяців з дня отримання повного пакета відповідних документів.

90. Як встановлено судами попередніх інстанцій, листом від 09.09.2016 № 11-16/723БТ банк подав Національному банку України оновлений план заходів по приведенню структури власності банку у відповідність із вимогами законодавства, який, зокрема, передбачав погодження набуття істотної участі в банку таким особам: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (громадяни України) у розмірі 26,44 % статутного капіталу банку; ОСОБА_4 (громадянин України) у розмірі 14,7750 % статутного капіталу банку. Також план передбачав погодження набутої ОСОБА_6 істотної участі в розмірі 14,2411 % статутного капіталу банку.

91. 19.01.2017 Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем прийняв рішення № 2 про заборону ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набувати пряму істотну участь у банку саме з огляду на подання неповного пакету документів.

92. Також 19.01.2017 Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем прийняв рішення № 3 про заборону ОСОБА_7 набувати пряму істотну участь у банку саме з огляду на подання неповного пакету документів 16.11.2016.

93. Судами встановлено, що ОСОБА_4 повторно не подав до Національного банку України пакет документів щодо набуття істотної участі в банку. Питання, коли ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали повторно пакет документів щодо набуття істотної участі в банку судами не досліджувалось, однак у касаційній скарзі позивач зазначає, що такі були подані 16.11.2016, а розглянуті такі були 19.01.2017, що свідчить про відсутність порушень строку розгляду таких.

94. Вказані доводи позивача не спростовують висновку судів попередніх інстанцій, що Національним банком України було констатовано, що станом на 19.01.2017 план заходів по приведенню структури власності банку у відповідність із вимогами законодавства не виконано у повному обсязі, структура власності банку не приведена у відповідність до вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

95. Водночас колегія суддів зауважує, що передбачений частиною третьою статті 34 Закону України "Про банки і банківську діяльність" тримісячний строк для розгляду Національним банком України документів, визначених у цій статті, застосовується у випадку подання повного пакету документів. Натомість, як встановлено судами попередніх інстанцій, рішення № 2 про заборону ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та № 3 про заборону ОСОБА_7 набувати пряму істотну участь у банку прийняті саме з огляду на подання ними неповного пакету документів.

96. Позивач також посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували порушення відповідачем статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відповідно до якої прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних має бути обумовлено таким обов`язковим критерієм як наявність загрози інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Колегія суддів відхиляє вказаний довід, зважаючи на те, що статтею 76 Закону № 2121-III, яка, зокрема, визначає підстави віднесення банку до категорії неплатоспроможних, не передбачена обов`язковість наявності такого критерію як загроза інтересам вкладників чи інших кредиторів банку для визнання банку неплатоспроможним. Колегія суддів зауважує, що відповідний арґумент позивача спрямований на переоцінку доказів у справі і свідчить про незгоду заявника із правовою оцінкою судів щодо обставин справи, які суди встановили у процесі її розгляду. Водночас, за приписами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, про неврахування судами подій, які відбулися за участю відповідачів протягом 19.01.2017, що свідчить про те, що оспорювані їх рішення приймались без законних на те підстав, колегія суддів відхиляє, оскільки судами попередніх інстанцій встановлені обставини, які відбулися 19.01.2017 та які стосуються прийняття оспорюваних рішення №34-рш/БТ та рішення №159, та такі враховані судами під час ухвалення оскаржуваних судових рішень. Натомість у касаційній скарзі позивачем не конкретизовано, які саме на його думку події, що відбулися у цей день та не враховані судами під час розгляду цієї справи, свідчать про ухвалення оспорюваних рішень відповідачів без законних на те підстав.

97. Водночас колегія суддів відхиляє доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, що суди не надали оцінки наявним у матеріалах справи роздруківкам з вебсайту "Судова влада України", що містять інформацію відносно справ за позовами акціонерів ПАТ "Банк Народний капітал" до відповідачів про оскарження тих же рішень, які є предметом спору у цій справі, (більш, ніж 40% акціонерів оспорюють рішення відповідачів), зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанції надано оцінку доводам позивача щодо зазначених ним підстав для скасування оспорюваних рішень відповідачів, а тому наявність таких справ у провадженні суду не могла вплинути на результат розгляду цієї справи.

98. Інші аргументи касаційної скарги не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.

99. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.