804/2829/18 Про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення з органів Національної поліції, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 26.01.2021 Прийняття

розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року (головуючий суддя - Прокопчук Т.С., судді Шлай А.В., Круговий О.О.).

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, третя особа-Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, в якому позивач просить: визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області №4246 від 18.10.2017 року; визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області №322 о/с від 23.10.2017 року; поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Кам`янського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з 24 жовтня 2017 року.; стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з попереднім утриманням всіх податків у сумі 17124,68 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області №4246 від 18.10.2017 року.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області №322 о/с від 23.10.2017 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Кам`янського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу в сумі 28586,08 грн. (двадцять вісім тисяч п`ятсот вісімдесят шість гривень вісім копійок) без урахування податків та зборів.

Рішення підлягало негайному виконанню в частині поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць.

До Третього апеляційного адміністративного суду 24 жовтня 2018 року надійшла апеляційна скарга Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року, яка підписана Кравченко П.В .

Разом з тим, колегія суддів вказала, що в апеляційній скарзі посадове становище Кравченко П.В. не зазначено.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року у даній адміністративній справі підлягає поверненню скаржнику Головному управлінню Національної поліції в Дніпропетровській області.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

26 листопада 2018 року до Суду надійшла касаційна скарга відповідача на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року у справі №804/2829/18 (відправлено засобами поштового зв`язку 23 листопада 2018 року), в якій просив її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або через представника. При цьому, повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи. Вказана довіреність була надана представником відповідача разом з апеляційною скаргою, також в апеляційній скарзі було вказано, що Кравченко П.В. є представником відповідача за довіреністю від 02.01.2018 за №9/Гл. Таким чином, посилання суду апеляційної інстанції на не зазначення відповідачем посадового становища Кравченко П.В. не відповідає дійсності.

Позивачем по справі до Суду не були надані заперечення (відзив) на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.

ІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України.

Згідно з частиною першою статті 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 3 ст. 55 КАС України юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи.

Згідно ч. 3 даної статті довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Також ч. 8 зазначеної статті встановлено, що у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом. Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) також визначено принципи здійснення адміністративного судочинства, одним з яких є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду. Даний принцип полягає в тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень.

Повернення апеляційної скарги в даному випадку суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) .

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України (254к/96-ВР) , як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25.12.1997 № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11 - рп/2012).

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції є складовою конституційного права особи на судовий захист. Таке право гарантується визначеними Конституцією України (254к/96-ВР) основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129), (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 (v011p710-12) № 11 - рп/2012).

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007 (va11p710-07) ).

Крім цього, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

У справі "Скорик проти України" Європейський суд з прав людини нагадав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачених статтею 6 Конвенції. Суд також зазначив, що мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

У справі "Bellet v. France", Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13.01.2000 та в рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998 Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати учаснику справи можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 15.12.2017) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 8 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 15.12.2017) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Колегія суддів вказує, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи. Вказана довіреність була надана представником відповідача разом з апеляційною скаргою, також в апеляційній скарзі було вказано, що Кравченко П.В. є представником відповідача за довіреністю від 02.01.2018 за №9/Гл.

Враховуючи вказані обставини та зазначені положення законодавства Верховний Суд вважає, що повернення апеляційної скарги скаржнику в даному випадку призведе до порушення права, визначеного Конституцією України (254к/96-ВР) , на апеляційне оскарження.

Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №804/243/16.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції з 15.12.2017) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі; справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, відповідно до вимог статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до Третього апеляційного адміністративного суду.