35/33-05 Про стягнення 46 020,86грн. - Текст документа

Товариство з обмеженою відповідальністю “МКС” звернулося до господарського суду Харківської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача –Приватного підприємства “Побут-Сервіс» 46 020,86грн., у т.ч. 38963,41грн. основної заборгованості за поставлений товар, 667,02грн. пені, 1957,44грн. збитків від інфляції, 249,28грн. в рахунок трьох процентів річних, 4 183,71грн. витрат, пов’язаних з оплатою юридичних послуг.

В обгрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем умов договору № 27/07 від 27.07.2004р. щодо сплати коштів за поставлений у відповідності з накладними № 77/40011478 від 06.08.2004р., № 77/40012024 від 12.08.2004р., № 77/40012584 від 19.08.2004р. товар у встановлений договором строк (а.с.2-4).

До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивач, користуючись наданим йому в силу ст. 22 ГПК України (1798-12) правом, збільшив розмір заявлених ним вимог. Відповідно до поданої заяви, позивач просить стягнути з відповідача 48 827,28грн., у т.ч. 38 963,41грн. основної заборгованості, 1 281,48грн. пені, 3 944,59грн. збитків від інфляції, 451,10грн. в рахунок трьох процентів річних, 4 183,71грн. витрат, пов’язаних з оплатою юридичних послуг (а.с.48-49).

Відповідач у справі – ПП “Побут-Сервіс» у відзиві на позов заявлені вимоги відхилило, посилаючись на те, що фактично визнало основний борг перед позивачем, про що повідомило у відповідні на претензію, яка є виконавчим документом. Крім того, відповідач повідомив, що ним запропоновано позивачу укласти додаткову угоду, відповідно до якої ПП “Побут-Сервіс» зобов’язувалось погасити борг у січні 2005р. (а.с.69-70).

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.03.2005р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду з відповідача на користь позивача стягнуто 38 963,41грн. основного боргу, 3 944,59грн. збитків від інфляції, 451,10грн. в рахунок трьох процентів річних, 4 183,71грн. витрат, понесених у зв’язку з оплатою юридичних послуг; в іншій частині позову - відмовлено (а.с.77-78).

Приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушені взяті на себе зобов’язання щодо сплати коштів за поставлений товар, у зв’язку з чим вимоги позивача в частині стягнення основної заборгованості, збитків від інфляції, трьох процентів річних обгрунтовані. У задоволенні позову в частині стягнення пені, суд першої інстанції відмовив, посилаючись на те, що така відповідальність не передбачена умовами укладеного сторонами договору. Вимоги в частині відшкодування витрат, понесених у зв’язку з оплатою юридичних послуг задоволені судом з огляду на те, що такі витрати підтверджуються наданими доказами.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2005р. рішення господарського суду Харківської області від 22.03.2005р. скасовано в частині стягнення витрат, понесених у зв’язку з оплатою юридичних послуг у розмірі 4 183,71грн., у цій частині прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с.104-107).

Постанова в частині скасування рішення суду мотивована тим, що відшкодуванню в якості судових витрат підлягають лише суми, сплачені стороною за отримання послуг адвоката, а не будь-якого представника.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ТОВ “МКС” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Харківської області від 22.03.2005р.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням та невірним витлумаченням судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, сторонами у справі –ТОВ “Компанія МКС» та ПП “Побут-сервіс» укладено договір № 27/07 від 27.07.2004р., за умовами якого позивач брав на себе зобов’язання передати у власність, а відповідач прийняти та оплатити партію товару в асортименті, визначеним рахунком-фактурою, що містить інформацію щодо: найменування, кількості, ціни, умов поставки тощо.

Даний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Так, відповідно до ст. 265 ГК України (436-15) , за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Укладений сторонами договір за змістом ч. 1 ст. 174 ГК України (436-15) є підставою для виникнення господарських зобов’язань. Під час вирішення спору у даній справі, судами встановлено, що на виконання умов договору, позивачем відпущено відповідачу товар на загальну суму 43 963,41грн. При цьому, відповідач взяті на себе зобов’язання за цим договором щодо здійснення оплати виконав лише частково; заборгованість на момент прийняття рішення становила 38 963,41грн. Встановлені судами обставини не оспорюються відповідачем.

В силу п. 1 ст. 193 ГК України (436-15) , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) .

Відповідно до пп. 2,3 згаданої норми, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом (435-15) , іншими законами або договором;

застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Згідно ст. 199 ГК України (436-15) , виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

За змістом ч. 2 ст. 217, ст. 230 ГК України (436-15) , у сфері господарювання застосовується такий вид господарських санкцій як штрафні санкції, якою є, зокрема, пеня.

Разом з тим, відповідальність у вигляді сплати пені не встановлена договором за згодою сторін, у зв’язку з цим суди дійшли обгрунтованого висновку щодо відмови у позові в частині стягнення пені.

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України (435-15) , боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо обгрунтованості вимог в частині стягнення основної заборгованості з урахуванням інфляції та трьох процентів річних правильний.

При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо скасування рішення суду в частині стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем у зв’язку з оплатою юридичних послуг.

Відповідно до ст. 42 ГПК України (1798-12) визначено, що до складу судових витрат входить сплата послуг адвоката., а також інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 3 ст. 48 ГПК України (1798-12) витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру» (2887-12) . Дія вказаного Закону (2887-12) поширюється на осіб, які є адвокатами

Відповідно до ст. 28 ГПК України (1798-12) , справи юридичних осіб в суді ведуть їх органи, які діють в межах повноважень, наданих їм законодавством і установчими документами через свого представника.

Вказана норма не обмежує юридичних осіб у виборі представників, що знайшло своє підтвердження у рішенні Конституційного Суду України від 16.11.2000 № 13-рп/2000.

Поняття особи, яка є адвокатом, визначено ст. 2 Закону України “Про адвокатуру”.

Отже, ст. 44 ГПК України (1798-12) передбачено відшкодування сум в якості судових витрат, сплачених виключно адвокатам, а не будь-якому представнику.

Враховуючи зазначене, підстав для зміни чи скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2005р. не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України (1798-12) , колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2005р. у справі № 35/33-05 господарського суду Харківської області залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “МКС” –без задоволення.