4/139 Про стягнення 74400,84 грн. - Текст документа

Військовий прокурор Кіровоградського гарнізону, не погоджуючись з вказаним рішенням та постановою подав касаційне подання, в якому просить їх скасувати і матеріали справи передати на новий розгляд, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні та постанові, обставинам справи. Зокрема, як наголошує скаржник, суд, приймаючи до уваги твердження відповідача, не з'ясував ті обставини, що поставка боєприпасів на експорт без попереднього проведення з ними передпродажної підготовки ні юридично, ні технічно неможлива; судом також не досліджені та не з'ясовані докази, що надані позивачем у підтвердження факту виконання ним робіт з перепродажної підготовки боєприпасів.

Перевіривши матеріали справи, доводи касаційного подання, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційне подання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як зазначили попередні судові інстанції, 17.01.2005р. військовий прокурор Кіровоградського гарнізону в особі держави в особі Міністерства оборони України, військової частини А 1201 звернувся з позовом про стягнення з відповідача 74 400 грн. 84 коп. основного боргу, в зв’язку з невиконанням останнім умов договору.

Згідно матеріалів справи 15.06.2004р. між позивачем та відповідачем був укладений договір № Д-142-04/2004/П, відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобов'язання по виконанню робіт з передпродажної підготовки спецмайна, а відповідач - оплатити за рахунок коштів Міністерства оборони України вартість виконаних робіт з передпродажної підготовки до експортної поставки спецмайна згідно з додатком № 1 до цього договору, які належать Міністерству оборони України. Загальна вартість договору склала 74400 грн. 84 коп. Даний договір був укладений на виконання умов договору комісії № Д-141-04/2004/П від 21.06.2004р., укладеному між Міністерством оборони України та відповідачем.

Пунктом 11.3 договору № Д-142-04/2004/П від 15.06.2004р. визначено, що він є частиною договору комісії № Д-142-04/2004/П. Зазначений договір комісії передбачав обов'язок відповідача, діючи від свого імені в інтересах Міністерства оборони України та за рахунок останнього, укласти договір купівлі-продажу військового майна Міністерства оборони України з покупцем-нерезидентом та договір для проведення перепродажної підготовки спецвиробів.

Взаємний зв'язок цих договорів та зовнішньоекономічного контракту з покупцем-нерезидентом спецвиробів підтверджується додатком 1 до договору № Д-141-04/2004/П, п. 8 додатку до договору комісії № Д-141-04/2004/П та п. 6 додатку 2 до зовнішньоекономічного контракту, де згадуються спецвироби.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України (435-15) зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договором № Д-142-04/2004/П від 15.06.2004р. п. 5.2 передбачено, що оплату позивачу за послуги з передпродажної підготовки спецвиробів відповідач мав здійснити частинами: 30% авансовим платежем, здійснення якого було поставлено в залежності від настання певної події - отримання коштів від покупця-нерезидента за контрактом; 70% протягом 5 банківських днів з дня підписання акту виконаних робіт, зразок якого наведено в додатку 5 до цього договору. Відповідно до додатку 1 до договору термін виконання передпродажної підготовки -30 днів з дати надходження платежу за п. 5.2. договору, тобто позивач повинен був розпочати виконання робіт після надходження платежу.

Авансовий платіж не був здійснений відповідачем через невиконання покупцем-нерезидентом обов'язків щодо здійснення оплати вартості спецвиробів, які постачаються йому Міністерством оборони України відповідно до контракту, що підтверджується матеріалами справи, а саме: копією листа-вимоги відповідача до фірми покупця-нерезидента “Kolunga Company S. А.» № 28/668 від 01.02.2005р., довідкою про стан розрахунків між Міністерством оборони України та відповідачем за договором комісії № Д-141-04/2004/П від 21.06.2004р., довідкою про стан розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом № SТЕ-3-99-К/КЕ-2003 від 30.10.2003р., довідками відповідача № 28/1097 від 22.02.2005р. та № 28/1098 від 22.02.2005р. Таким чином, оскільки відповідачу не надходило коштів від Міністерства оборони України, то він не міг здійснити авансовий платіж, передбачений п. 5.2. договору.

Факт здійснення позивачем передпродажної підготовки спецвиробів відповідно до п. 5.3 договору повинен був підтверджуватись актом виконаних робіт (додаток 5 договору).

Як доказ того, що передача спецвиробів здійснювалась на виконання умов договору, прокурор посилається на акт прийому-передачі від 10.10.2004р. Місцевий господарський суд дав належну оцінку вказаному документу та дійшов обґрунтованого висновку, що за змістом і формою вказаний акт підтверджує лише факт передачі Міністерством оборони України спецвиробів покупцю-нерезиденту за участю відповідача при здійсненні поставки за договором комісії, а не здійснення позивачем робіт щодо передпродажної підготовки спецвиробів.

Спецвироби були передані покупцю-нерезиденту за участю представника Міністерства оборони України без проведення передпродажної підготовки, про що свідчить відсутність в матеріалах справи акту виконаних робіт. Також позивач не надав суду оформлених належним чином двосторонніх документів, передбачених умовами договору № Д-142-04/2004/П та додатків до нього, а саме: актів приймання виробів, акта технічного приймання (інспекції) спецвиробів, акта технічного приймання виробів.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тоді як, докази, які б підтверджували належне виконання позивачем своїх зобов'язань відповідно до умов договору та існування заборгованості відповідача перед позивачем, як зазначив місцевий господарський суд, в матеріалах справи відсутні, а тому позов обґрунтовано не задоволено.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для задоволення касаційного подання та скасування прийнятих у справі рішень.

Щодо доводів касаційної скарги, то в силу вимог ст. 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.