2а/2570/2159/2012 Про скасування податкового повідомлення-рішення щодо нарахування податку на додану вартість - 19.01.2021 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Прилуцької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Чернігівській області (далі - Інспекція) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2016 (головуючий суддя - Саприкіна І.В., судді - Безименна Н.В., Карпушова О.В.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Ічнянський завод сухого молока та масла" (далі - Товариство) до Прилуцької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Приватне підприємство "Укрнафтотрейд" (далі - Підприємство), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2012 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.06.2012 № 0000232300.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що: реальність господарських операцій з ПП "Укрнафтотрейд" згідно договору купівлі-продажу від 30.07.2008 щодо придбання нафтопродуктів підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які не містять дефектів форми та змісту, складеними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість; відсутність товарно-транспортних накладних зумовлена фактом їх вилучення згідно протоколу виїмки від 27.07.2011, яка проводилась оперуповноваженим ВОЗ СПБ ВРМ Прилуцької ОДПІ старшим лейтенантом Шабалтас Я.П. ; інформація, на яку послалась Інспекція у акті перевірки, не містить жодного доведеного факту, а ґрунтується лише на припущеннях.

Справа неодноразово розглядалась різними судовими інстанціями.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 17.03.2016 у задоволенні позову відмовив повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Товариством не було надано доказів на підтвердження попереднього замовлення нафтопродуктів, а також документів про транспортування таких нафтопродуктів, з урахуванням того, що у викладені Інспекцією у акті перевірки обставини свідчать про відсутність у ПП "Укрнафтотрейд" технічних та технологічних можливостей для виконання спірних поставок нафтопродуктів.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 18.05.2016 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкове повідомлення-рішення від 20.06.2012 № 0000232300.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що: фактичне здійснення господарських операцій щодо поставки нафтопродуктів між Товариством та ПП "Укрнафтотрейд" підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які не містять дефектів форми та змісту, виписаними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість; товар перевозився спеціальним транспортом, що підтверджується подорожніми листами та товарно-транспортними накладних, копію однієї із яких було надано Товариством, тоді як оригінали інших товарно-транспортних накладних були будь-яких вилучення згідно протоколу виїмки від 27.07.2011, яка проводилась оперуповноваженим ВОЗ СПБ ВРМ Прилуцької ОДПІ старшим лейтенантом Шабалтас Я.П. ; в судовому засіданні представник Інспекції не зміг поясними де знаходяться вилучені товарно-транспортні накладні, який слідчий проводив таке вилучення, яка кримінальна справа була порушена та чи була порушена взагалі; належних та допустимих доказів, які б свідчили про ведення ПП "Укрнафтотрейд" із порушенням вимог діючого законодавства, Інспекцією в процесі розгляду справи надано не було, тоді як надані Товариством докази свідчать про зворотнє.

Інспекція оскаржила рішення суду апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 04.07.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки суд не надав належної правової оцінки тому, що: Товариство не надало документів, які б підтверджували транспортування та оприбуткування нафтопродуктів відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155; згідно довідки відділу АТІ та РЕР МРЕВ у ПП "Укрнафтотрейд" відсутні автомобілі, зазначені у подорожніх листах.

Товариство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18.01.2021 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 19.01.2021.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекція провела невиїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП "Укрнафтотрейд" за період з 01.09.2010 по 31.11.2010, результати якої були оформлені актом від 12.06.2012 № 344/22/00448031, за висновками якого Товариством були порушені вимоги: частини першої статті 203, статей 207, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, пункту 1.3 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7, пунктів 9.1-9.3, 9.8 статті 9, пункту 10.1 статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого завищено суму податкового кредиту по господарських операціях з ПП "Укрнафтотрейд" на 112245,33 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що Товариство неправомірно включило до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду податок на додану вартість по господарських операціях з ПП "Укрнафтотрейд" щодо придбання дизельного палива згідно договору купівлі-продажу від 30.07.2008, оскільки: Товариство не надало до перевірки товарно-транспортних накладних, які б підтверджували факт транспортування нафтопродуктів від продавця до покупця; згідно акту Інспекції від 11.05.2012 № 225/23-32863710 "Про результати документальної невиїзної перевірки ПП "Укрнафтотрейд" з питання правильності формування податкових зобов`язань та податкового кредиту за період з 01.09.2010 по 31.03.2011" ПП "Укрнафтотрейд" не надало до перевірки бухгалтерських та податкових документів, зокрема, договорів, податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, банківських виписок та будь-яких інших документів, що засвідчують здійснення господарських операцій з контрагентами.

На підставі висновків вказаного акта перевірки Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення від 20.06.2012 № 0000232300, яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість на 40830,92 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно абзацу 1 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8- 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з абзацом 1 підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, наведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень як протиправних, прийнятих контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу "Інтерсплав проти України", вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Саме собою невиконання контрагентом своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об`єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що реальність здійснення господарських операцій з ПП "Укрнафтотрейд" щодо придбання дизельного палива згідно договору купівлі-продажу від 30.07.2008 підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами та регістрами податкового обліку, зокрема, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортною накладною, подорожніми листами вантажного автомобіля, картками складського обліку матеріалів, журналом обліку нафтопродуктів, балансовою довідкою про наявність на балансі Товариства, зокрема, бензоколонок та цистерн.

Також, судом апеляційної інстанції було встановлено, що відсутність у Товариства оригіналів товарно-транспортних накладних була зумовлена фактом їх вилучення згідно протоколу виїмки від 27.07.2011 (копія якого засвідчена печаткою та підписом представника Інспекції), яка проводилась оперуповноваженим ВОЗ СПБ ВРМ Прилуцької ОДПІ старшим лейтенантом Шабалтас Я.П., що також знайшло своє відображення на 5 аркуші акту перевірки.

В свою чергу, згідно наданої Товариством копії товарно-транспортної накладної від 14.07.2010 судом апеляційної інстанції було встановлено, що транспортування товару (дизпалива) мало місце, оскільки в матеріали справи містять подорожній лист, з якого слідує, що дані автомобіля та водія, який здійснював перевезення, у цих двох документах співпадають. Зазначення вантажовідправником ТзОВ ЛВДС 5-С ДП "ПЗТ", а вантажоотримувачем ТзОВ "ОНІКС СОЮЗ" вказує, що до процесу транспортування товару (дизпалива) сторонами договору залучалися треті особи, з огляду на необхідність особливих умов для перевезення небезпечного вантажу. Зі змісту зазначеної товарно-транспортної накладної можна достеменно встановити який товар перевозився, хто його відправляв та хто отримував.

Крім іншого, на 11 аркуші акту перевірки вказано, що в ході проведення перевірки встановлено факт передачі товарів по видаткових накладних від ПП "Укрнафтотрейд" до Товариства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, виходячи із принципу офіційного з`ясування обставин справи, з дотриманням норм статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) дослідив первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, та з урахуванням усіх доказів у справі у їх сукупності, встановив реальність господарських операцій та дійшов обґрунтованого висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки. Ці обставини були перевірені судом апеляційної інстанції з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких суд зробив правильний висновок, що вони не можуть бути належними доказами у даній справі та свідчити про порушення вимог податкового законодавства при формуванні Товариством податкового кредиту, з урахуванням того, що будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували викладені в акті перевірки обставини щодо ведення ПП "Укрнафтотрейд" господарської діяльності із порушенням вимог діючого законодавства, Інспекцією в процесі розгляду справи надано не було.

Таким чином, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухваленого у даній справі рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.