Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши в порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Євпаторія Автономної Республіки Крим (далі - Управління ПФУ) справу за позовом Євпаторійського підприємства автотранспорту і механізації Кримспоживспілки (далі - Підприємство) до Управління ПФУ про стягнення помилково перерахованої суми, встановила:

У жовтні 2006 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з Управління ПФУ помилково перераховані 54013 грн. 67 коп. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, посилаючись на те, що воно зареєстроване як платник єдиного податку і на підставі статті 6 Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (в редакції Указу Президента України від 28 червня 1999 року N 746/99; далі - Указ N 727/98) не є платником такого збору.

Господарський суд АР Крим постановою від 4 лютого 2008 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 березня 2008 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 червня 2009 року ці рішення залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України Управління ПФУ, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить переглянути за винятковими обставинами і скасувати всі ухвалені судові рішення та у задоволенні позовних вимог відмовити. Обґрунтовуючи скаргу, відповідач додав постанову Верховного Суду України від 21 жовтня 2008 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2009 року у справах за аналогічними позовами, у яких, на думку скаржника, одні й ті самі норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що позивач як платник єдиного податку відповідно до статті 6 Указу N 727/98 звільняється від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки сплачує його у складі суми єдиного податку.

Проте із цим висновком погодитися не можна з таких підстав.

Закон України від 9 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV (1058-15) ) регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (стаття 5). Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці правовідносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим нормативно-правовим актом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, на яких поширюється його дія; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення, сплати цих внесків і стягнення заборгованості за ними.

Пунктом 1 статті 11 Закону N 1058-IV установлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах цих підприємств, організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб, включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований чи єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 статті 14 зазначеного вище Закону страхувальниками зазначених осіб є їхні роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону належать до платників страхових внесків і зобов'язані на підставі пункту 6 частини 2 статті 17 цього ж нормативно-правового акта нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки й у повному обсязі страхові внески.

У статті 18 Закону N 1058-IV зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України у порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, з яких складається система оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Ставки, механізм справляння та пільги зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлено Законом України від 26 червня 1997 року N 400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", де, як і в Законі N 1058-IV, не передбачено такої пільги, як звільнення від сплати цього збору для суб'єктів підприємницької діяльності, котрі перейшли на спрощену систему оподаткування.

Таким чином, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не встановлені пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення від їх сплати. Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування осіб, які працюють у суб'єктів підприємницької діяльності - платників єдиного податку, не залежить від статусу платника податку.

Згідно з пунктом 16 розділу XV Прикінцевих положень Закону N 1058-IV (1058-15) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить йому. Положення статті 6 Указу N 727/98 про звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, Закону суперечить, а отже застосуванню не підлягає.

За наведених обставин усі ухвалені у справі судові рішення не є законними та обґрунтованими і підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Євпаторія Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2009 року, ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 березня 2008 року та постанову господарського суду АР Крим від 4 лютого 2008 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.