640/15334/19 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими платнику податків зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість, та збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість - 22.12.2020 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 квітня 2019 року №0001374203, яким позивачу за порушення пункту 201.10 статті 201, пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 48 636 403,00 грн, з мотивів безпідставності його прийняття.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2020 року (суддя Аверкова В. В. ) позовні вимоги задоволено повністю.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач під час винесення податкового повідомлення-рішення не врахував показники, визначені позивачем в поданих уточнюючих розрахунках.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС задоволено, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Суд апеляційної інстанції відмовляючи в задоволенні позову врахував те, що позивач 18 березня 2019 року о 16:18 год., 16:19 год., 16:20 год., 17:48 год. подав до контролюючого органу уточнюючі розрахунки податкових зобов`язань з податку на додану вартість за жовтень - грудень 2018 року та за січень 2019 року, проте, перевірку проведено відповідачем 14 березня 2019 року. Суд застосував пункт 198.6. статті 198 ПК України, за яким у разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Суд дійшов висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення.

9 листопада 2020 року до Верховного Суду як суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Товариства, провадження за якою відкрито ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) та витребувано справу з суду першої інстанції.

3 грудня 2020 року справа № 640/15334/19 надійшла до Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги

Підставою для відкриття касаційного провадження у справі № 640/15334/19 є оскарження судових рішень, перелік яких визначений у частині першій статті 328 КАС України, з посиланням на те, що судом апеляційної інстанції застосовано пункт 198.6 статті 198, абз. 23 пункту 201.10 статті 201 ПК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 200/6382/19, від 04 червня 2020 року у справі № 520/5162/19, від 15 травня 2018 року у справі № 804/6286/17, від 28 травня 2019 року у справі № 26/19473/14, від 04 вересня 2018 року у справі № 813/1977/14, від 24 червня 2020 року у справі № 640/18801/18.

Товариство доводить, що судом апеляційної інстанції проігноровані висновки суду першої інстанції щодо: формування позивачем податкової звітності за касовим методом, правильність застосування якого може бути перевірена виключно шляхом проведення документальної перевірки; сплати позивачем штрафних санкцій у зв`язку з поданням уточнюючих розрахунків, що є формою відповідальності за здійснені та самостійно виявлені помилки, допущені у податковій звітності; податковий кредит підтверджено податковими накладними, що зареєстровані контрагентами/постачальниками позивача у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Позивач вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано такі факти:

- відповідно до Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21 (z0159-16) у рядку 19 Податкової декларації з податку на додану вартість, яка була предметом камеральної перевірки, позивачем за січень 2019 року відображено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду у сумі 69 453 845 грн, а отже, зменшення контролюючим органом від`ємного значення податку на додану вартість на суму 48 636 403 грн не призводить до виникнення у позивача податкових зобов`язань та не може бути підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення;

- виявлені контролюючим органом при проведенні камеральної перевірки розбіжності даних податкової декларації позивача за січень 2019 року та даних Єдиного реєстру податкових накладних пов`язані з тим, що позивач здійснює податковий облік за касовим методом, а контрагенти позивача - за загальним правилом "першої події". Відповідно до податкового кредиту в декларації з ПДВ за січень 2019 року позивачем включені податкові накладні складені постачальниками (НАК "Нафтогаз України", ПАТ "Укртрансгаз", ВАТ "Кіровоградгаз") та зареєстровані в ЄРПН в попередніх звітних періодах частково, а саме на суму фактично оплаченого позивачем обсягу природного газу та послуг з транспортування та розподілу природного газу;

- не зазначено, чому докази, надані позивачем в суді першої інстанції (банківські виписки, договори, акти приймання-передачі послуг/товарів, витяги ЄРПН, витяги з інтегрованої картки платника податків) на підтвердження правильності формування податкового кредиту не приймаються до уваги.

Скаржник просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2020 року по справі №640/15334/19 та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2020 року.

Відповідач не реалізував своє право на подання відзиву на касаційну скаргу Товариства.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням змін до КАС України (2747-15) , які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Обставини справи

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що податковим органом проведено камеральну електронну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість Товариства за січень 2019 року, результати якої оформлені актом від 14 березня 2019 року №790/28-10-42-03/40121452 (далі - акт перевірки).

В акті перевірки зафіксовано порушення Товариством пункту 201.10 статті 201, пунктів 198.2, 198.6 статті 198 ПК України, яке полягає у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 48 636 402,55 грн у декларації за січень 2019 року, оскільки в Єдиному реєстрі податкових накладних відсутні податкові накладні на задекларовані суми.

19 квітня 2019 року керівник податкового органу прийняв податкове повідомлення-рішення №0001374203, яким Товариству за порушення пункту 201.10 статті 201, пунктів 198.2, 198.6 статті 198 ПК України зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 48 636 403,00 грн згідно декларації за січень 2019 року, поданої 20 лютого 2019 року.

Рішенням ДФС України від 11 травня 2019 року №119/12-665 за результатами розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення від 19 квітня 2019 року №0001374203 скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Джерела права

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Пунктом 76.1 статті 76 ПК України передбачено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

За правилами пункту 201.10 статті 201 ПК України виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України).

Абзацом першим пункту 187.10 статті 187 ПК України визначено, що платники податку, які постачають теплову енергію, природний газ (крім скрапленого), надають послуги з транспортування та/або розподілу природного газу, інші житлово-комунальні послуги, перелік яких визначений законом, послуги (роботи), вартість яких включається до складу плати за послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій чи послугу з управління багатоквартирним будинком, фізичним особам, бюджетним установам, незареєстрованим як платники податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, управителям багатоквартирних будинків, квартирно-експлуатаційним частинам, об`єднанням співвласників багатоквартирних будинків, іншим платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (надавачам послуг) у рахунок компенсації їх вартості, визначають дату виникнення податкових зобов`язань та податкового кредиту за касовим методом.

Згідно із пунктом 44 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України (2755-17) , що набрав чинності з 01.01.2016, тимчасово, до 1 січня 2022 року, платники податку, які здійснюють постачання (у тому числі оптове), передачу, розподіл електричної та/або теплової енергії, постачання вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702, 2703 00 00 00, 2704 00 згідно з УКТ ЗЕД, надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, визначають дату виникнення податкових зобов`язань та податкового кредиту за касовим методом.

Касовим методом обліку є метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов`язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на банківський рахунок (у касу) платника податку або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата віднесення сум податку до податкового кредиту визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг) (підпункт 14.1.266 пункту 14.1. статті 14 ПК України).

Відповідно до абзацу 4 пункту 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Абзацом 5 пункту 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

За загальним правилом, що закріплено в пункті 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до пунктів 50.1, 50.2 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів, зобов`язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті, зокрема, або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку.

Платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом. Це правило не поширюється на випадки, встановлені статтею 177 цього Кодексу.

Висновки суду

Камеральна перевірка за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства, предмет якої передбачає проведення контролюючим органом арифметичного та логічного контролю правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків; правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування; логічний зв`язок та узгодженість відповідних показників поточного періоду та їх зіставлення з показниками попередніх періодів).

Також під час камеральної перевірки може бути перевірена своєчасність: подання податкових декларацій (розрахунків); реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до них у ЄРПН, акцизних накладних та/або розрахунків до них у Єдиному реєстрі акцизних накладних; виправлення помилок у податкових накладних; сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання.

Інші обставини, які впливають на своєчасність, достовірність, повноту нарахування і сплати податків, є предметом перевірки контролюючим органом під час здійснення документальних перевірок в порядку, передбаченому статтями 77, 78 ПК України.

При цьому пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

З акта камеральної перевірки від 18 січня 2018 року вбачається, що підставою для висновку контролюючого органу про порушення позивачем вимог пунктів 201.10 статті 201, пунктів 198.2, 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до завищення суми податкового кредиту, стало неправомірне віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 48 636 402,55 грн у декларації за січень 2019 року, оскільки в Єдиному реєстрі податкових накладних відсутні податкові накладні на задекларовані суми.

Враховуючи наведені вище норми права, Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлені відповідачем обставини щодо завищення суми податкового кредиту, свідчать про наявність розбіжностей між даними, що містяться у податковій звітності позивача, та даними ЄРПН, що є підставою для вчинення дій з метою проведення документальної позапланової виїзної перевірки відповідно до вимог пункту 201.10 статті 201 ПК України.

Відтак, при зменшенні позивачу спірним податковим повідомленням-рішенням суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, відповідачем порушено спосіб реалізації владних управлінських функцій. Суд зазначає, що виявлення розбіжностей під час співставлення даних, що містяться у податкових деклараціях платника податків та даних Єдиного реєстру податкових накладних не доводять склад податкового правопорушення, яке за своєю суттю може бути встановлене на підставі дослідження первинних документів податкового та бухгалтерського обліку. Достовірність, повнота нарахування та сплата, зокрема податку на додану вартість є предметом документальної перевірки відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України.

Зазначене доводить протиправність податкового повідомлення-рішення внаслідок недоведеності складу податкового правопорушення та порушення способу встановлення останнього, покладеного в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Суд також звертає увагу на те, що обов`язок виправлення помилок з урахуванням строків давності, визначених ПК України (2755-17) , самостійно виявлених платником податку у поданій у минулих податкових періодах податковій декларації, встановлено пунктом 50.1 ПК України (2755-17) .

Норма пункту 50.1 статті 50 ПК України зобов`язує платника податку надіслати до контролюючого органу уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою уточнюючого розрахунку, чинного на час подання, або виправити помилку шляхом відображення уточнюючих показників у складі поточної декларації за будь-який наступний податковий період.

Пунктом 50.2 ПК України (2755-17) також визначено, що платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Тобто, подією, з настанням якої пункт 50.2 статті 50 ПК України пов`язує припинення права платника на уточнення показників раніше поданої звітності, є проведення саме документальної планової або позапланової перевірки.

Отже, у випадках отримання акта камеральної перевірки щодо певної податкової декларації, платник податків не обмежений у праві подати уточнюючий розрахунок до цієї декларації.

Праву платника подати уточнюючу податкову декларацію кореспондує обов`язок контролюючого органу прийняти таку декларацію, провести в установлений строк камеральну перевірку та за її результатами здійснити відповідні дії.

Таким чином, після проведення камеральної перевірки і до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки платник має право подавати уточнюючі розрахунки, а контролюючий орган, приймаючи відповідне податкове повідомлення-рішення за наслідками такої камеральної перевірки, повинен встановити дійсний обов`язок платника зі сплати податку з урахуванням даних уточнюючого розрахунку. Наведене кореспондує з положеннями пункту 201.10. статті 201 ПК України.

Як встановив суд першої інстанції 18 березня 2019 року відповідно до пункту 50.1 статті 50 ПК України позивач самостійно виявив помилки, допущені під час віднесення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту та направив на адресу відповідача у встановлені строки уточнюючі розрахунки податкових зобов`язань з податку на додану вартість за жовтень - грудень 2018 року та за січень 2019 року, якими зменшив податковий кредит на суму 71848871,00 грн та на виконання вимог цього пункту сплатив штрафні санкції у розмірі 3% від суми заниження податкового зобов`язання.

Суд першої інстанції також зауважив, що матеріали справи містять докази направлення Товариством до контролюючого органу уточнюючих розрахунків 18 березня 2019 року, тобто до отримання акта перевірки - 21 березня 2019 року.

Суд вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо права подання уточнюючих розрахунків в незалежності від проведення контролюючим органом камеральної електронної перевірки, судом апеляційної інстанції ці висновки суду не спростовані.

Суд першої інстанції на відміну від суду апеляційної інстанції також врахував той факт, що Товариство (позивач у справі) є постачальником природного газу побутовим споживачам, а тому в силу наведених вище норм ПК України (2755-17) має право на визначення дати виникнення податкових зобов`язань та податкового кредиту за касовим методом, і це не заперечує відповідач. Отже для позивача датою виникнення права на податковий кредит є дата списання коштів з банківського рахунку, незалежно від дати виписування податкових накладних, а датою виникнення податкових зобов`язань є дата надходження коштів на банківський рахунок. Зазначене вплинуло на формування показників податкової звітності, помилки в якій в подальшому усунуті самим Товариством шляхом подання уточнюючих розрахунків.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд, враховуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційні скарзі, дають підстави для висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), що призвело до неправильного вирішення справи та скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, а тому касаційна скарга Товариства підлягає задоволенню.

Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 352 КАС України ).