Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши за винятковими обставинами у порядку письмового провадження за скаргою суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_1 справу за позовом Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції (далі – ОДПІ) до ОСОБА_1 та товариства з обмеженою відповідальністю "Ентеко-ЛТД" (далі – ТОВ) про визнання недійсним договору,

У березні 2006 року ОДПІ звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір на транспортне обслуговування від 25 вересня 2003 року, укладений між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "Ентеко-ЛТД" як такий, що завідомо суперечить інтересам держави.

Господарський суд Тернопільської області рішенням від 27 липня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2006 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 травня 2009 року ухвалу апеляційного суду скасував, апеляційне провадження у справі закрив, справу повернув до суду першої інстанції.

У скарзі до Верховного Суду України ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали Вищого адміністративного суду України в частині закриття апеляційного провадження та направлення справи на новий апеляційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми процесуального права. На підтвердження зазначеного скаржник наводить ухвалу цього суду від 19 грудня 2007 року.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що ОДПІ звернулася до Господарського суду Тернопільської області з даним позовом у березні 2006 року, тобто після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) (далі – КАС), в порядку Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі – ГПК (1798-12) ). Рішення у справі ухвалене також за нормами цього Кодексу.

Однак Львівський апеляційний господарський суд, помилково керуючись пунктами 6 та 7 розділу VII КАС, переглянув назване рішення суду першої інстанції за його нормами.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи ухвалу апеляційного суду та закриваючи апеляційне провадження в адміністративній справі, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у останнього процесуальних повноважень на перегляд рішення місцевого господарського суду за правилами КАС.

Проте суд не надав значення тій обставині, що ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до Львівського апеляційного господарського суду як до суду господарської юрисдикції та в порядку ГПК (1798-12) , у зв’язку з чим помилково повернув справу до суду першої інстанції, тим самим позбавивши відповідача права апеляційного оскарження, встановленого частиною 1 статті 91 указаного Кодексу.

Допущене Вищим адміністративним судом України порушення вимог чинного процесуального законодавства є підставою для скасування оскаржуваної ухвали в частині повернення справи до суду першої інстанції та направлення її до зазначеного апеляційного суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги в порядку, встановленому ГПК (1798-12) .

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 травня 2009 року в частині повернення справи до суду першої інстанції скасувати.

Справу направити до Львівського апеляційного господарського суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги в порядку встановленому Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) .

У решті ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 травня 2009 року залишити без змін, а скаргу – без задоволення.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.