809/563/15 Про визнання нечинним рішення обласної ради Про встановлення межі населеного пункту - 24.11.2020 Прийняття

за касаційними скаргами Івано-Франківської обласної ради та Вовчинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року (суддя: Кафарський В. В.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року (колегія у складі: головуючого судді Довгої О. І., суддів: Сапіги В. П., Запотічного І. І.)

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2015 року гаражний кооператив "Соколи" (далі - ГК "Соколи") звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Івано-Франківської обласної ради, треті особи: Вовчинецька сільська рада Івано-Франківської міської ради, Івано-Франківська міська рада, в якому просив визнати нечинним рішення відповідача від 05 грудня 2014 року № 1499-33/2014 "Про встановлення межі населеного пункту с. Вовчинець Вовчинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради".

2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про те, що відповідачем в порушення норм Земельного кодексу України (2768-14) та Закону України "Про землеустрій" (858-15) прийнято оскаржуване рішення від 05 грудня 2014 року № 1499-33/2014, яким встановлено межу с. Вовчинець загальною площею 767,4269 га без врахування інтересів гаражного кооперативу "Соколи".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

4. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що до повноважень відповідача належить встановлення межі населеного пункту с. Вовчинець Вовчинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради та приймаючи спірне рішення, відповідач діяла у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

5. Постановою Верховного Суду від 13 березня 2018 року касаційну скаргу гаражного кооперативу "Соколи" задоволено частково. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Скасовуючи вказані судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив про те, що оскільки межі населеного пункту повинні встановлюватися та/або змінюватися рішенням відповідного компетентного органу або на підставі інших правових документів, виготовлених та/або прийнятих компетентними органами відповідно до законодавства, що діяло на час утворення населеного пункту та/або зміни його меж, то суди попередніх інстанцій мали перевірити, чи наявне рішення компетентного органу щодо зміни не тільки меж с. Вовчинець, але й меж м. Івано-Франківськ. Крім того, судами попередніх інстанцій не перевірено, чи були враховані інтереси власників та орендарів земельних ділянок, щодо яких було змінено адміністративно-територіальну приналежність. Зокрема, не досліджено протоколи проведення громадських слухань або інші докази, що підтверджують погодження відповідного рішення з власниками та орендарями земельних ділянок. Судами не встановлено, чи розроблено перелік земельних ділянок державної власності (із зазначенням їх кадастрових номерів, місцезнаходження, площі та цільового призначення), які переходять у комунальну власність відповідної територіальної громади.

7. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року позов задоволено повністю. Визнано нечинним рішення Івано-Франківської обласної ради від 05 грудня 2014 року № 1499-33/2014 "Про встановлення межі населеного пункту с. Вовчинець Вовчинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради". Зобов`язано Вовчинецьку сільську раду Івано-Франківської міської ради опублікувати в засобах масової інформації, а саме в газеті "Західний кур`єр" резолютивну частину рішення від 12 липня 2018 року у справі № 809/563/15 про скасування рішення Івано-Франківської обласної ради від 05 грудня 2014 року № 1499-33/2014 "Про встановлення межі населеного пункту с. Вовчинець Вовчинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради". Стягнуто на користь гаражного кооперативу "Соколи" за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської обласної ради сплачений судовий збір в розмірі 73, 08 грн.

8. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскаржене рішення від 05 грудня 2014 року № 1499-33/2014 "Про встановлення межі населеного пункту с. Вовчинець Вовчинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради", яким встановлено межу с. Вовчинець загальною площею 767,4269 га, винесене поза межами повноважень відповідача та не у спосіб, передбачений законодавством, а також без врахування інтересів гаражного кооперативу "Соколи", як землекористувача земельної ділянки, щодо якої було змінено адміністративно-територіальні межі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, 23 жовтня 2018 року Вовчинецька сільська рада Івано-Франківської міської ради звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

10. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає про те що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Так, судами помилково зроблено висновки щодо змінення адміністративних меж міста Івано-Франківськ. Оскаржуваним рішенням було встановлено межі с. Вовчинець за ініціативою і заявою Вовчинецької сільради. За проханням міської ради Вовчинецька сільська рада до своїх меж не включила значну частину земельної ділянки, на якій розташовані великі гіпермаркети та спальний район міста, зменшивши при цьому площу села. Однак це не призводить до автоматичної зміни існуючих меж м. Івано-Франківська, оскільки така процедура потребує певних дій з боку міста та прийняття відповідних рішень певними органами. Так, рішення про встановлення і зміну меж міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад. Поряд з цим, Вовчинецька сільська рада пройшла всі етапи встановлення меж села, які погоджені з усіма суміжниками (в тому числі з Івано-Франківською міською радою). Адміністративно-територіальна межа земельної ділянки по вул. Вовчинецька, 225 знаходиться в межах с. Вовчинець та ніколи не перебувала в межах м. Івано-Франківська.

Також, Вовчинецька сільська рада Івано-Франківської міської ради в касаційній скарзі заначає про те, що ні ГК "Соколи", ні його члени не являються власниками чи користувачами будь-якої земельної ділянки на території Вовчинецької сільської ради чи Івано-Франківської міської ради, а тому оскаржуване рішення не може порушувати права особи, якими вона не наділена.

За таких обставин, у судів попередніх інстанцій були відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Крім того, суди не виконали вказівки постанови Верховного Суді від 13 березня 2018 року та не встановили обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення справи, які були підставами направлення даної справи на новий судовий розгляд.

11. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, 23 жовтня 2018 року Івано-Франківська обласна рада звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

12. У касаційній скарзі Івано-Франківська обласна рада вказує на те, що суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про зміну меж м. Івано-Франківська, оскільки на даний час генеральний план міста із коригуванням не погоджений і не затверджений. Поряд з цим, з 1996 року земельна ділянка, на якій знаходяться гаражі ГК "Соколи" перебуває у власності АТ "Родон". Висновок суду апеляційної інстанції, що земельна ділянка площею 6 га, на якій здійснює свою діяльність гаражний кооператив "Соколи" є частиною м. Івано-Франківська на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 21 листопада 1989 року № 190, спростовується листом Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, з якого вбачається що згідно даних Державного земельного кадастру земельна ділянка (кадастровий номер 2610190501:09:003:0118, загальною площею 6,2207 га), яка розташована в с. Вовчинець на вул. Вовчинецької, 225, належить ТзОВ "Х-Адванс" на підставі зареєстрованого речового права власності від 19 серпня 2014 року.

Також, у касаційній скарзі Івано-Франківська обласна рада зазначає про те, що коректурним аркушем про усунення зауважень, викладених у висновку державної експертизи землевпорядної документації від 12 листопада 2013 року № 61 передбачено, що всі зауваження усунуто. В проекті землеустрою щодо встановлення межі населеного пункту с. Вовчинець дані відомості відсутні так як таких земельних ділянок державної власності, які б перейшли у комунальну власність територіальної громади на території села немає.

Крім того, скаржник вказує на те, що оскаржуваним рішенням не порушено права ГК "Соколи", оскільки останній не є землекористувачем земельної ділянки на території Вовчинецької сільської ради чи Івано-Франківської міської ради. Сама по собі реєстрація ГК "Соколи", яка здійснена у 2004 році за рішенням Івано-Франківської міської ради, не підтверджує наявність в кооперативу прав на земельну ділянку за адресою якої вони зареєстровані. Однак, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з 2004 року по 2016 рік ГК "Соколи" був зареєстрований за різними адресами, серед іншого, з 16 березня 2006 року по 02 листопада 2016 року місцезнаходженням позивача була адреса: вул. Василя Симоненка, 5а, кв. 4 в м. Івано-Франківську. Проте, спірне рішення прийнято 05 грудня 2014 року. За таких обставин, відсутність реєстрації за позивачем будь-яких речових прав на землю свідчить про те, що такі права не могли бути порушені рішенням обласної ради.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

13. Згідно протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 жовтня 2018 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Гриців М. І., судді: Берназюк Я. О., Коваленко Н. В., справу передано головуючому судді.

14. Ухвалами Верховного Суду від 01 листопада 2018 року відкрито провадження за касаційними скаргами Івано-Франківської обласної ради та Вовчинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради.

15. У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Гриціва М. І., на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 13 червня 2019 року № 731/0/78-19, протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 липня 2019 року, визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді Стеценка С. Г., суддів: Тацій Л. В., Чиркіна С. М.

16. Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і призначено такий в порядку письмового провадження з 24 листопада 2020 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

17. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 05 грудня 2014 року на сесії Івано-Франківської обласної ради прийнято рішення № 1499-33/2014, яким встановлено межу населеного пункту с. Вовчинець Вовчинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради загальною площею 767,4269 га.

18. Цим рішенням зобов`язано Вовчинецьку сільську раду за окремою заявкою замовити у проектній землевпорядній організації перенесення змінених меж в натуру.

19. Прийняттю оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 46 Закону України "Про землеустрій" передували прийняття рішення сесії Івано-Франківської міської ради "Про затвердження генерального плану м. Івано-Франківськ (коригування)" від 03 липня 2001 року, розроблення генерального плану м. Івано-Франківськ, прийняття рішення сесії Вовчинецької сільської ради "Про встановлення межі с. Вовчинець" від 23 липня 2009 року, складання пояснювальної записки "Проект землеустрою щодо встановлення межі с. Вовчинець Вовчинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради" № 698 від 02 червня 2010 року, прийняття рішення сесії Вовчинецької сільської ради "Про затвердження генерального плану с. Вовчинець" від 30 червня 2011 року, опублікованого в газеті "Західний кур`єр", розроблення генерального плану с. Вовчинець, прийняття рішення на сесії Вовчинецької сільської ради "Про погодження проекту землеустрою щодо встановлення межі Вовчинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради" від 16 квітня 2013 року, ухвалення висновку державної експертизи землевпорядної документації № 61 від 12 листопада 2013 року, проведення громадських слухань проекту генерального плану території с. Вовчинець.

20. Після проведення вказаних передуючих дій, на сесії Івано-Франківської обласної ради прийнято рішення "Про встановлення межі населеного пункту с. Вовчинець Вовчинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради" від 05 грудня 2014 року № 1499-33/2014.

21. Вважаючи вказане рішення протиправним та необґрунтованим, гаражний кооператив "Соколи" звернувся до суду з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

22. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Предметом розгляду у даній справі є дотримання суб`єктом владних повноважень процедури, встановленної чинним законодавством під час прийняття оскаржуваного рішення від 05 грудня 2014 року № 1499-33/2014.

23. Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. Згідно з п. 21 ч. 1 ст. 43 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР (280/97-ВР) ) виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються, зокрема, питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

25. Відповідно до ст. 10 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) до повноважень районних рад у галузі земельних відносин на території району належить встановлення та зміна меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району.

26. Частинами 1, 2 статті 174 ЗК України встановлено, що рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад.

Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад.

27. Згідно ст. 175 ЗК України межі адміністративно-територіальних одиниць встановлюються в порядку та відповідно до закону.

28. Згідно із ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

29. За приписами ч. 1, 7, 10 ст. 46 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV "Про землеустрій" (далі - Закон № 858-IV (858-15) ) для встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць розробляються проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Проект землеустрою щодо встановлення меж району розробляється за рішенням відповідної районної ради, а у разі якщо районна рада не утворена - обласної ради. Рішення про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць є одночасно рішенням про затвердження проектів землеустрою щодо їх встановлення (зміни).

30. Нормами ч. 3, 13 ст. 46 Закону № 858-IV визначено, що проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць включає: а) пояснювальну записку; б) завдання на виконання робіт; в) рішення про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць; г) посвідчені в установленому порядку копії генерального плану населеного пункту, рішень про його затвердження (у разі зміни меж населеного пункту); ґ) викопіювання із схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці (утворення), а у разі її відсутності - викопіювання із проекту формування територій сільських, селищних рад; д) викопіювання із кадастрових карт (планів) з відображенням існуючих (за їх наявності) та проектних меж адміністративно-територіальної одиниці; е) експлікація земель в існуючих (за їх наявності) та проектних межах адміністративно-територіальної одиниці; є) опис меж адміністративно-територіальних одиниць; ж) матеріали погодження проекту; з) матеріали виносу меж адміністративно-територіальних одиниць в натуру (на місцевість) з каталогом координат їх поворотних точок.

31. Складовою частиною проекту землеустрою щодо встановлення і зміни меж населеного пункту є перелік земельних ділянок державної власності (із зазначенням їх кадастрових номерів, місцезнаходження, площі та цільового призначення), які переходять у комунальну власність відповідної територіальної громади.

32. Відповідно до ст. 9 Закону України від 17 червня 2004 року № 1808-IV "Про державну експертизу землевпорядної документації" (далі - Закон № 1808-IV (1808-15) ) проекти щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць підлягають обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації.

33. Відповідно до пункту 3.4.2 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Держкомзему України від 03 грудня 2004 року № 391, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2004 року за № 1618/10217 (z1618-04) (далі - Методика № 391) при проведенні державної експертизи землевпорядної документації визначаються: відповідність змісту документації вимогам законодавства України, встановленим стандартам, нормам і правилам, рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо раціонального використання і охорони земель, умов і порядку їх забудови, охорони навколишнього природного середовища, санітарно-епідеміологічного благополуччя населення, збереження культурної спадщини; відповідність змісту документації вимогам завдань на її розроблення та вимогам передпроектної документації; запропоновані землевпорядною документацією рішення щодо рекультивації порушених земель, поліпшення малопродуктивних угідь, оцінки земель тощо; еколого-економічна ефективність передбачених заходів щодо запобігання їх впливу на земельні угіддя за межами ділянки, охорони агроландшафтів; відповідність вимогам законодавства умов щодо зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок у разі проведення вибіркової та добровільної державної експертизи робочих проектів землеустрою, передбачених підпунктом "з" частини другої статті 25 Закону України "Про землеустрій".

34. Пунктом 3.5.3. Методики № 391 визначено, що підготовлені висновки державної експертизи повинні зводитись до трьох можливих варіантів: землевпорядна документація в цілому відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюється позитивно та погоджується (у разі необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок); землевпорядна документація не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, повертається на доопрацювання; землевпорядна документація, яка не відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюється негативно і не погоджується.

35. Згідно з пунктом 3.5.7 Методики № 391 висновки державної експертизи землевпорядної документації після їх підпису експертами, керівником експертного підрозділу та затвердження керівництвом Держкомзему, Рескомзему АР Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських головних управлінь Держкомзему, скріплені гербовою печаткою, є обов`язковими для прийняття до розгляду замовником.

36. Нормами пунктів 3.5.8 та 3.5.9 Методики № 391 визначено, що усунення зауважень та внесення виправлень, виявлених в результаті державної експертизи, здійснюють розробники землевпорядної документації та інші суб`єкти, що допустили порушення вимог чинного законодавства України, встановлених норм і правил при підготовці об`єкта державної експертизи або його окремих складових частин.

37. Контроль за усуненням зауважень державної експертизи здійснюють виконавці експертизи (експерти) чи, за їх дорученням, керівники підпорядкованих територіальних органів земельних ресурсів. Факт внесення виправлень, врахування зазначених у висновку зауважень та пропозицій посвідчується відповідним записом на висновку експертизи керівника експертного підрозділу або керівника підпорядкованого територіального органу земельних ресурсів, на якого покладено контроль за усуненням зауважень державної експертизи.

38. Відповідно до ст. 35 Закону № 1808-IV результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об`єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки.

39. Якщо об`єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. У разі необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок.

40. Реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою та документацією з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріалами і документацією державного земельного кадастру щодо об`єктів обов`язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється. У разі якщо об`єкт державної експертизи не повною мірою відповідає вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, він повертається на доопрацювання. При цьому вказуються конкретні вимоги, відповідно до яких необхідно внести зміни і доповнення до об`єкта державної експертизи.

41. Частиною 8 ст. 46 Закону № 858-IV проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці підлягає погодженню сільськими, селищними, міськими, районними радами, районними державними адміністраціями, за рахунок території яких планується здійснити розширення її меж.

42. Одним із способів набуття прав на землю територіальною громадою є їх передача із земель державної власності згідно із п. а ч. 5 ст. 83 Земельного кодексу України.

43. Відповідно до ч. 1 ст. 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

44. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 117 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, зокрема, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

45. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05 грудня 2014 року на сесії Івано-Франківської обласної ради прийнято рішення № 1499-33/2014, яким встановлено межу населеного пункту с. Вовчинець, Вовчинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради загальною площею 767,4269 га.

46. Цим рішенням зобов`язано Вовчинецьку сільську раду за окремою заявкою замовити у проектній землевпорядній організації проект землеустрою щодо встановлення меж с. Вовчинець.

47. При цьому, судами з`ясовано, що встановлення межі с. Вовчинець ініціювала Вовчинецька сільська рада.

48. Так, прийняттю оскаржуваного рішення передували рішення сесії Івано-Франківської міської ради "Про затвердження генерального плану м. Івано-Франківськ (коригування)" від 03 липня 2001 року, генеральний план м. Івано-Франківськ, рішення сесії Вовчинецької сільської ради "Про встановлення межі с. Вовчинець" від 23 липня 2009 року, пояснювальна записка, "Проект землеустрою щодо встановлення межі с. Вовчинець Вовчинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради" від 02 червня 2010 року № 698, рішення сесії Вовчинецької сільської ради "Про затвердження генерального плану с. Вовчинець" від 30 червня 2011 року, опубліковане в газеті "Західний кур`єр", Генеральний план с. Вовчинець, рішення сесії Вовчинецької сільської ради "Про погодження проекту землеустрою щодо встановлення межі Вовчинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради" від 16 квітня 2013 року, Висновок державної експертизи землевпорядної документації від 12 листопада 2013 року № 61, громадські слухання проекту генерального плану території с. Вовчинець.

49. Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що суди першої інстанції встановили, що оскаржуваним рішенням погоджено межу с. Вовчинець загальною площею 767,4269, згідно проекту землеустрою, виготовленого ДП "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою". Зокрема, проектна документація містить рішення Вовчинецької сільської ради від 23 липня 2007 року про встановлення межі, технічне завдання на складання проекту щодо встановлення межі та замовлення проекту землеустрою від 02 червня 2010 року, рішення Вовчинецької сільської ради від 16 квітня 2013 року про погодження проекту землеустрою. Невід`ємною частиною даної документації є і оскаржуване рішення про погодження межі Івано-Франківською обласною радою.

50. Між, тим відповідно до Закону України "Про землеустрій" (858-15) має погоджуватися сам проект землеустрою. Вказане підтверджується і висновком державної експертизи землевпорядної документації від 12 листопада 2013 року № 61, проведеної Головним управлінням Держземагенства в Івано-Франківській області, згідно якого проект землеустрою щодо встановлення меж населених пунктів с. Вовчинець не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам та повернуто на доопрацювання.

51. Зі змісту коректурного аркушу про усунення зауважень, викладених у вказаному висновку державної експертизи вбачається, що не всі зауваження усунуто.

52. Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що при зміні меж с. Вовчинець, згідно оскарженого рішення від 05 грудня 2014 року № 1499-33/2014, одночасно змінені межі м. Івано-Франківськ. Однак, відповідно до положень ст. 174 ЗК України межі міста (в даному випадку м. Івано-Франківськ) можуть змінюватись рішенням, яке приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад.

53. Вказана обставина щодо зміни меж м. Івано-Франківська також підтверджується тим, що земельна ділянка площею 6 га, на якій здійснюється діяльність гаражного кооперативу "Соколи" являється частиною м. Івано-Франківська на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 21 листопада 1989 року № 190 "Про надання земельних ділянок для несільськогосподарського використання, переведення громадських земель в присадиби та внесення змін в земельно-облікові документи". Пунктом 4 даного рішення Івано-Франківської обласної ради народних депутатів, дана земельна ділянка включена в межі Івано-Франківська. Таким чином юридичний статус даної земельної ділянки закріплено даним рішенням, яке не втратило чинності.

54. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що приймаючи оскаржуване рішення, суб`єкт владних повноважень Івано-Франківська обласна рада порушила встановлений Конституцією та Законами України порядок встановлення та зміни меж адміністративних одиниць, оскільки вимогами ч. 7, 8, 9 ст. 46 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці підлягає погодженню сільськими, селищними, міськими, районними радами, районними державними адміністраціями, за рахунок території яких планується здійснити розширення її меж. У разі встановлення меж міст, проект також погоджується з Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною радою.

55. Крім того, колегія суддів вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій, що відповідачем рішення від 05 грудня 2014 року № 1499-33/2014 прийнято без врахування інтересів ГК "Соколи".

56. В даному випадку йдеться не тільки про інтерес позивача щодо користування земельною ділянкою, але й порушення прав осіб (власників гаражів) щодо можливості користуватися зареєстрованими в передбаченому законом порядку об`єктами нерухомості, що розмішені на вказаній земельній ділянці, можливість здійснювати їх обслуговування, влаштування інфраструктури, освітлення, водовідведення, тощо.

57. Так, реєстрація ГК "Соколи" здійснено у 2004 році за рішенням Івано-Франківської міської ради.

58. Згідно наявного в матеріалах справи листа Івано-Франківської філії ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України від 11 грудня 2014 року № 03-19/459 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено та зареєстровано адресу місцезнаходження ГК "Соколи" - м. Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 225. Членами гаражного кооперативу "Соколи" зареєстровані права власності на гаражі з видачею реєстраційною службою Івано-Франківського міського управління юстиції свідоцтв про право власності, витягів про реєстрацію прав власності та технічних паспортів на гаражі, в яких зазначено адресу їх місцезнаходження: м. Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 225. Більше того, на даний час майно членів гаражного кооперативу, а саме, гаражі, і надалі знаходяться на вказаній земельній ділянці по вул. Вовчинецькій, 225 в м. Івано-Франківську, яка використовується членами гаражного кооперативу, оскільки на ній знаходяться встановлені гаражі. Вказані обставини підтверджуються наявними матеріалами справи.

59. Також, в матеріалах справи міститься витяг з рішення ХХХІІІ сесії Івано-Франківської міської ради IV демократичного скликання від 20 лютого 2006 року, за яким ГК "Соколи" передано в оренду земельну ділянку загальною площею 6,3201 га на вул. Вовчинецькій, 225 для обслуговування гаражів. 05 грудня 2013 року Івано-Франківською міською радою було прийнято рішення про влаштування додаткового заїзду до ГК "Соколи" по вул. Вовчинецькій, 225 в м. Івано-Франківську.

60. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що оскільки на даний час на земельній ділянці загальною площею 6,3201 га на вул. Вовчинецькій, 225 розташований ГК "Соколи", беручи до уваги те, що судові спори щодо користування цією земельною ділянкою позивачем тривають, відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення від 05 грудня 2014 року № 1499-33/2014 "Про встановлення межі населеного пункту с. Вовчинець Вовчинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради" повинен був врахувати інтереси гаражного кооперативу, як користувача цієї ділянки (на підставі договору оренди).

61. За таких обставин, посилання скаржників на те, що оскаржуваним рішенням не порушено права ГК "Соколи", оскільки останній не є землекористувачем земельної ділянки на території Вовчинецької сільської ради чи Івано-Франківської міської ради є необґрунтованими та безпідставними.

62. Також судами попередніх інстанцій встановлено факт відсутності в проекті землеустрою переліку земельних ділянок державної власності (із зазначенням їх кадастрових номерів, місцезнаходження, площі та цільового призначення), які переходять у комунальну власність територіальної громади с. Вовчинець.

63. Системний аналіз зазначених вище положень актів законодавства та встановлених у справі судами попередніх інстанцій обставин, дозволяє погодитися Суду з висновками судів щодо визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 05 грудня 2014 року № 1499-33/2014 "Про встановлення межі населеного пункту с. Вовчинець Вовчинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради", оскільки вказане рішення прийнято з порушенням процедури його прийняття та без дотримання вимог земельного законодавства.

64. Така правова позиція узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 21 червня 2018 року у справі № 824/3129/14-а.

65. Доводи касаційної скарги не містять належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

66. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

67. У справі "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03, Рішення від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини звернув увагу, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

68. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

69. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

70. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

71. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

72. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

73. Враховуючи наведене, Верховний Суд встановив що рішення судів першої та

апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.