9901/172/20 Про визнання протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя, яка полягає у ненаданні заявнику інформації на запит, та зобов`язання Вищої ради правосуддя негайно надати запитувану інформацію - 23.11.2020 Прийняття

- текст протоколу (обо ж текст витягу з протоколу) засідання Першої дисциплінарної палати ВРП від 22 травня 2020 року в частині розгляду питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_3 ;

- текст протоколу (обо ж текст витягу з протоколу) засідання ВРП від 16.06.2020 в частині розгляду питання про порушення дисциплінарного провадження стосовно Голови ДСА ОСОБА_4 .

На переконання позивача відповідач помилково відніс запитувану інформацію до службової, а також не застосував трискладовий тест при обмеженні до неї доступу. ОСОБА_1 вказує, що запитувана інформація не відповідає ознакам пунктів 1 та 2 частини 1 статті 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Крім того, позивач звертає увагу суду на відкритість засідань ВРП та на те, що відповідно до положень ч. 8 ст. 30 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" особи присутні на засіданні мають право робити письмові записи, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби.

Обгрунтовуючи необхідність отримання запитуваної інформації, позивач зазначив, що вона є предметом значного суспільного інтересу, а метою отримання інформації є ефективна реалізація права заявника на свободу вираження поглядів. ОСОБА_1 повідомив, що він є представником громадської організаціцї "Фундація ДЕЮРЕ", створеної правниками з метою сприйння розвитку правовладдя (верховенства права) та реформ у сфері правосуддя. В рамках співпраці з цією організацією позивач підготував низку аналітичних матеріалів, що стосуються повідомлення суддями про втручання у здійснення правосуддя, проблематики дисципліної відповідальності суддів та доступу до публічної інформації, якою володіють органи суддівського врядування. У зв`язку з такою діяльністю для позивача важливо отримати запитувану інформацію, аби самостійно оцінити її, та донести свою думку про хід дисциплінарних проваджень щодо Голови ДСА України ОСОБА_4 та судді Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду ОСОБА_3 до аудиторії позивача та громадської організації. Крім того, позивач наголошує на тому, що в інший спосіб отримати інформацію він не мав можливості через карантинні заходи.

Ухвалою Верховного Суду від 10.07.2020 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії. Призначено розгляд справи по суті в судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

У поданому відзиві відповідач у задоволенні позову просить відмовити. Вказує, що запит позивача не стосувався публічної інформації. Запитувана позивачем інформація не надана ОСОБА_1, оскільки на засіданні ВРП не розглядалось питання та не ухвалювалося рішення, яке б стосувалося прав позивача. Відповідно до пункта 6.7 Регламенту Вищої ради правосуддя (з доповненнями, прийнятими згідно з рішенням Ради від 11.11.2019 № 2912/0/15-19) (далі - Регламент ВРП, Регламент) витяг із протоколу засідання або копія технічного запису розгляду дисциплінарної справи надається особі, яка має право оскаржити рішення Ради чи Дисциплінарної палати, за її клопотанням. Водночас на запит позивача йому повідомлено про прийняті рішення, а саме: про притягнення судді Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади; про відкриття дисциплінарного провадження відносно Голови Державної судової адміністрації України ОСОБА_4 та скерування до Комісії з питань вищого корпусу державної служби в системі правосуддя. Також у відповіді позивачу зазначено, що вказані рішення Дисциплінарної палати Ради та Вищої ради правосуддя розміщено на веб-сайті Ради у розділі "Реєстри ВРП", підрозділі "Акти ВРП".

Відповідач, обгрунтовуючи підстави відмови у наданні текстів протоколів (витягів з протоколів), покликається на те, що запитувана інформація не має такої ознаки публічної інформації, як розкриття її необмеженому колу осіб, через те, що надається лише особі, яка має право оскаржити рішення Ради чи Дисциплінарної палати, за її клопотанням. Відповідач звертає увагу суду також і на те, що на його переконання, належність запитуваної інформації до службової на підставі ст. 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації" не є єдиною підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається за умови застосування її розпорядником у сукупності вимог пунктів 1-3 частини 2 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" через те, що запитувана інформація може вплинути на репутацію чи права інших осіб, її розголошення може мати негативний вплив на авторитет і неупередженість правосуддя, завдати істотної шкоди цим інтересам, і шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Відповідач у відзиві заперечує також проти вимоги позивача щодо негайного виконання судового рішення та проти застосування заходів судового контролю.

З`ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_2 18.06.2020 надіслав засобами електронної пошти запит до ВРП, в якому, посилаючись на положення статей 5, 6, 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та статей 5, 6 Закону України "Про інформацію", просив надати таку інформацію:

Відповідь заявник просив надати відповідно до статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" протягом 5 робочих днів з дня отримання запиту на електронну поштову скриньку.

25.06.2020 ОСОБА_1 . Вищою радою правосуддя надана відповідь на запит, оформлена листом №25009/0/9-20 за підписом Заступника начальника управління- завідувача відділу по роботі зі зверненнями управління по роботі зі зверненнями, запитами на інформацію та забезпечення оргпнізації особистого прийому громадян - ОСОБА_5 .

У вказаному листі відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що запитувана ним інформація стосується розгляду дисциплінарних проваджень: за скаргою ОСОБА_6 відносно судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_3 та за депутатським зверненням народного депутата ОСОБА_9 і скарги ОСОБА_7 відносно Голови ДСА України ОСОБА_4 . З посилання на пункт 6.7 глави 6 Регламенту ВРП відповідач роз`яснив заявнику, що запитувана ним інформація може бути надана виключному колу осіб (скаржнику та особі, відносно якої подана скарга). Водночас у листі ВРП повідомила ОСОБА_1 про прийняті рішення за результатами розгляду скарг та їх розміщення на офіційному веб-сайті. Інформація, яка міститься у матеріалах щодо дисциплінарної відповідальності, визначена у ВРП як службова та обмежена через необхідність підтримання авторитету та неупередженості правосуддя, пов`язана з процесом прийняття рішення за визначеною законодавством процедурою.

Суд перевірив наведені у позові і у відзиві на нього доводи дійшов висновку про таке.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вища рада правосуддя діє в Україні на підставі статті 131 Конституції України. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) , Законом України "Про Вищу раду правосуддя" (1798-19) та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом України "Про доступ до публічної інформації" (2939-17) , та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає цей Закон.

Згідно з частиною другою статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Інформацією з обмеженим доступом відповідно до частини першої статті 6 зазначеного Закону є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Відповідно до частини першої статті 5 цього Закону доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Частинами 2, 3 статті 10 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.

Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані:

1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;

2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;

3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;

4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.

Згідно з частиною 3 статті - 10-1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація, що містить персональні дані фізичної особи, оприлюднюється та надається на запит у формі відкритих даних у разі додержання однієї з таких умов:

1) персональні дані знеособлені та захищені відповідно до Закону України "Про захист персональних даних" (2297-17) ;

2) фізичні особи (суб`єкти даних), персональні дані яких містяться в інформації у формі відкритих даних, надали свою згоду на поширення таких даних відповідно до Закону України "Про захист персональних даних" (2297-17) ;

3) надання чи оприлюднення такої інформації передбачено законом;

4) обмеження доступу до такої інформації (віднесення її до інформації з обмеженим доступом) заборонено законом.

За такого правового врегулювання, забезпечення доступу до публічної інформації здійснюється двома способами: оприлюднення і систематичного її оновлення, зокрема, на офіційних веб-сайтах і надання інформації за запитами на інформацію.

Спосіб забезпечення доступу до публічної інформації залежить у тому числі від виду (характеру, суті) такої інформації.

За Законом України "Про доступ до публічної інформації" (2939-17) кожна особа має право скористатися своїм правом на подання інформаційного запиту, якому кореспондує обов`язок розпорядника інформації надати на нього відповідь.

Водночас, обов`язком розпорядника є оприлюднювати і оновлювати інформацію, розпорядником якої він є, у порядку, визначеному цим Законом, що також є належним способом забезпечення права кожної особи на доступ до публічної інформації незалежно від подання інформаційного запиту.

За змістом пункту 2 частини першої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Отже, гарантоване державою право на отримання публічної інформації не є безумовним і стосовно певних видів публічної інформації може піддаватися додатковому правовому регулюванню, метою якого є не створення перешкод чи обмежень в доступі до публічної інформації, а навпаки - забезпечення постійного і відкритого доступу кожної особи до публічної інформації таким чином, щоб з одного боку забезпечити гарантоване державою право на доступ, а з іншого - запобігти порушенню прав інших осіб, стосовно яких запитується публічна інформація.

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

У частині другій цієї статті зазначено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація, що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень.

Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону. Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі (частини друга, третя статті 9 Закону № 2939-VII).

На виконання цієї норми наказом Голови ВРП від 11 серпня 2017 року № 70/0/1-17 затверджено Перелік відомостей, що становить службову інформацію у Вищій раді правосуддя.

Відповідно до пунктів 7 та 13 цього Переліку (в редакції наказу Голови Вищої ради правосуддя від 25.02.2019 № 23/0/1-19) до відомостей, що становлять службову інформацію у ВРП, включено, зокрема, інформацію, що міститься в матеріалах дисциплінарних проваджень, у тому числі службових розслідувань, проведених у Вищій раді правосуддя. Відомості та документи, що містяться у матеріалах стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності; дисциплінарної відповідальності; оскарження рішень відповідних органів про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; вжиття Вищою радою правосуддя заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів (у тому числі матеріали дисциплінарних проваджень, матеріали за заявами щодо несумісності, дисциплінарні скарги, інші звернення, що стали підставою для здійснення Вищою радою правосуддя відповідного провадження або розгляду питання в межах визначених законодавством повноважень, пов`язана із цим службова кореспонденція: протоколи, листи, запити тощо).

Окрім того, колегія суддів зазначає, що у своїй діяльності ВРП керується Законом України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (1798-19) (далі - Закон № 1798-VIII (1798-19) ).

Згідно з частиною другою статті 2 Закону № 1798-VIII ВРП затверджує регламент Вищої ради правосуддя, положення якого регулюють процедурні питання здійснення нею повноважень.

Відповідно до пункту 6.7 Регламенту Вищої ради правосуддя витяг із протоколу засідання або копія технічного запису надається особі, яка має право оскаржити рішення Ради чи Дисциплінарної палати, за її клопотанням. Копія технічного запису надається за умови надання особою, яка має право оскаржити рішення, носія інформації.

Верховний Суд вважає за потрібне звернути увагу на те, що Регламент ВРП та Перелік відомостей, що становлять службову інформацію у ВРП, затверджені у межах повноважень Ради в розумінні положень Закону № 1798-VIII (1798-19) , є чинними та не є предметом оскарження у межах цієї справи.

Водночас, вирішуючи питання застосування Регламенту ВРП та Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у ВРП відповідачем при вирішенні питання щодо надання ОСОБА_1 запитуваної інформації, колегія суддів також виходить із того, що названі акти ВРП не суперечать положенню статей 6 та 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Так, позивач просив надати йому текст протоколу (або ж текст витягу з протоколу) засідання Першої дисциплінарної палати ВРП від 22 травня 2020 року в частині розгляду питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_3 .

Водночас, як встановлено Судом і повідомлено відповідачем заявнику, за результатами засідання Першої дисциплінарної палати ВРП від 22 травня 2020 року прийнято рішення №1472/1дп/15-20 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_3 .

Крім того, ОСОБА_1 просив надати текст протоколу (обо ж текст витягу з протоколу) засідання ВРП від 16.06.2020 в частині розгляду питання про порушення дисциплінарного провадження стосовно Голови ДСА ОСОБА_8 .

За результатами цього засідання також прийняті рішення №1851/0/15-20 та 1852/0/15-20 про порушення дисциплінарного провадження.

В межах дисциплінарних проваджень щодо протоколів проведення засідань, по яким зроблений запит ОСОБА_1, позивач не мав cтатусу учасника провадження.

Частиною другою статті 52 Закону № 1798-VIII визначено, що право на оскарження до суду рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення, та скаржник, якщо рішення Вищої ради правосуддя ухвалене за його скаргою.

Позивач не належить до кола осіб, які мають право оскаржити рішення Вищої ради правосуддя.

При цьому, протоколами зафіксовано хід засідання при виконанні суб`єктом контрольної функції, а отже інформація, що міститься у такому протоколі є такою, що пов`язана з процесом прийняття рішення і передує його прийняттю.

Відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. А згідно з пунктом 2 цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Тобто стаття 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого статтею 10 (див. mutatis рішення Європейського суду з прав людини від 17 лютого 2015 року у справі "Guseva v. Bulgaria", заява № 6987/07, 36, 40; від 03 квітня 2012 року у справі "Gillberg v. Sweden", заява № 41723/06, 93).

Реалізації вказаних прав не повинні перешкоджати органи держави, крім випадків втручання, передбачених пунктом 2 вказаної статті. Відмова державного органу у наданні інформації на запит є формою втручання у право на свободу одержувати інформацію. Тому таке втручання має розглядатися на предмет дотримання пункту 2 статті 10 Конвенції.

Велика палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі "Magyar Helsinki Bizottsбg v. Hungary" (заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин ( 157). Для цього мають бути оцінені такі критерії ( 158- 170):

1. Мета запитувача. Необхідно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії з суспільно важливих питань, і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів.

2 Природа інформації. Інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу.

3. Роль запитувача. Розраховувати на захист свого права на доступ можуть, насамперед, журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж, громадські організації, діяльність яких пов`язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес, а також автори творів з означених питань.

4. Готова та доступна інформація. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.

Доводи позивача про те, що він, як учасник громадського об`єднання, мав інтерес у дослідженні ходу реформи у сфері правосуддя в Україні, запитував протоколи з метою сприяння публічній дискусії, доведення інформації до свої та громадської організації аудиторії не спростовують того, що зміст протоколу є саме службовою інформацією, яка може бути надана обмеженому колу заінтересованих осіб, що є учасниками дисциплінарного провадження.

Такий підхід обґрунтований тим, що інформація, яка міститься у протоколі засідання ВРП може містити підстави для оскарження прийнятого рішення ВРП.

Однак, в даному випадку, позивач не наділений таким правом (оскарження рішення ВРП) в силу положень статті 52 Закону № 1798-VIII.

Пунктом 48 Висновку № 17 (2014) Консультативної ради європейських суддів визначено, що процедурні рамки та методи оцінювання мають бути доступними для громадськості. Крім того, на думку Консультативної ради європейських суддів, процес індивідуального оцінювання у цілях кар`єрного росту або заохочення не повинен враховувати громадську думку щодо судді. Вона не завжди може бути результатом повної чи повністю зрозумілої інформації; подібна думка може навіть бути заснована на нерозумінні роботи суддів в цілому. Процес і результати окремого оцінювання повинні в принципі залишатися конфіденційними і не повинні оприлюднюватися. Якщо це зробити, судова незалежність майже напевно буде поставлена під загрозу через те, що публікація може дискредитувати суддю в очах громадськості і, можливо, зробити його вразливим перед спробами вплинути на нього. Крім того, оприлюднення може означати, що суддя піддаватиметься нападам у словесній чи іншій формі.

Відтак, Верховний Суд погоджується із доводами відповідача про те, що запитувана ОСОБА_1 інформація не підлягає розкриттю необмеженому колу осіб та відноситься до інформації з обмеженим доступом як за частиною 1 статті 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації", так і за сукупністю ознак, передбачених пунктами 1-3 частини 2 статті 6 цього Закону через те, що обмеження доступу здійснено з метою підтримання авторитету і неупередженості правосуддя, розголошення такої інформації може завдати істотної шкоди авторитету правосуддя, а шкода від оприлюднення запитуваної інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що суспільний інтерес, яким обґрунтовує свою позицію позивач, за встановленої обставини доступності для суспільства рішень, прийнятих на засіданнях ВРП, жодним чином не порушується самою відсутністю доступу до інформації про хід розгляду дисциплінарного провадження, який проведено відносно індивідуально визначених осіб, що входять до системи правосуддя. Навпаки, вільний доступ до такої інформації та обговорення її широким колом осіб, може призвести до більш негативних наслідків загалом до системи правосуддя при відсутності у учасників обговорення (крім учасників дисциплінарних проваджень) законодавчо закріпленого права мати вплив (оскаржити) саме рішення ВРП.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 3 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21.12.2016 № 1798-VIII Вища рада правосуддя вживає заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів.

Отже, обмеження доступу до запитуваної інформації було здійснене згідно з частиною 2 статті 6 Закону № 2939-VII, пункту 9 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII і пунктом 2 статті 10 Конвенції з метою захисту репутації та авторитету правосуддя. Розголошення такої інформації могло завдати шкоди певним їх інтересам, зокрема, у сфері реалізації права на повагу до приватного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції. Оприлюднення службової інформації, яка не є кінцевим самостійним рішенням, за наявності загального та необмеженого доступу широкого кола осіб до остаточного рішення щодо судді Верховного Суду та Голови ДСА України, могла завдати шкоди, яка переважала суспільний інтерес в отриманні відповідної інформації, а тому відповідне обмеження відповідало ознаці необхідності у демократичному суспільстві.

За наведених вище обставин, Суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання цього позову відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 241- 246, 262, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.