ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.07.2004 Справа N 2-15/3234-2004
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.-
головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.,
розглянувши касаційну скаргу H-ського міськрайонного центру
зайнятості, м. Н-ськ, Автономна Республіка Крим (далі - центр
зайнятості)
на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
25.02.2004 p.
та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 27.04.2004 p.
зі справи № 2-15/3234-2004
за позовом центру зайнятості
до сільськогосподарського виробничого кооперативу "XXX", с. Р-ське
H-ського району, Автономна Республіка Крим (далі - СГВК "XXX")
про стягнення 1620 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Центр зайнятості звернувся до господарського суду Автономної
Республіки Крим з позовом до СГВК "XXX" про стягнення
заборгованості за штрафними санкціями в сумі 1620 грн. за
порушення Закону України "Про зайнятість населення" ( 803-12 ) (803-12)
.
Рішенням названого господарського суду від 25.02.2004 (суддя
Дадинська Г.В.), залишеним без змін постановою Севастопольського
апеляційного господарського суду від 27.04.2004 (колегія суддів у
складі: Видашенко Т.С.- головуючий, судді Маслова З.Д. і Лисенко
В.А.), у задоволенні позову відмовлено.
У прийнятті зазначених рішення і постанови судові інстанції
виходили з того, що штрафні (економічні) санкції за порушення
законодавства про зайнятість мають застосовуватись шляхом
винесення інспекцією з контролю за додержанням законодавства про
зайнятість населення рішення про накладення санкцій, а такого
рішення стосовно СГВК "XXX" не приймалося.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України центр
зайнятості просить скасувати оскаржувані судові рішення та
"вирішити справу по суті". Скаргу мотивовано тим, що за
результатами перевірки, проведеної у СГВК "XXX", складено
відповідного акта, яким на нього й накладено штрафні (економічні)
санкції.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги. Представники сторін у судове
засідання не з'явилися.
Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями
фактичних обставин справи правильність застосування судовими
інстанціями норм матеріального і процесуального права, Вищий
господарський суд України дійшов висновку про необхідність
задоволення касаційної скарги та позову з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- СГВК "XXX" зареєстрований у центрі зайнятості як платник збору
на обов'язкове соціальне страхування;
- 19.11.2003 інспекцією по контролю за додержанням законодавства
про зайнятість населення центру зайнятості проведено перевірку
СГВК "XXX" з питань додержання законодавства про зайнятість
населення;
- за результатами перевірки виявлено порушення статті 5, пункту 4
статті 20 Закону України "Про зайнятість населення" ( 803-12 ) (803-12)
, а
саме - ненаправлення до центру зайнятості інформації про наявність
вільних робочих місць і про всіх прийнятих працівників;
- за підсумками перевірки складено акта перевірки від 19.11.2003 №
46, винесено припис від 19.11.2003 № 14 щодо вивчення й суворого
дотримання вимог названого Закону і складено акта від того ж числа
№ 47, відповідно до якого СГВК нараховано штраф за вивільнення
працівника з порушенням законодавства в сумі 1620,58 грн. (розмір
річної плати працівника);
- з 04.08.2003 з СГВК "XXX" згідно з розпорядженням від 10.07.2003
№ 7 було звільнено Рябцева В.О. на підставі пункту 1 статті 40
Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) (322-08)
(за скороченням
чисельності), причому СГВК всупереч вимогам пункту 5 статті 20
Закону України "Про зайнятість населення" ( 803-12 ) (803-12)
не було
подано в 10-денний строк інформації до центру зайнятості щодо
вивільнення названого працівника.
Відповідно до пункту 5 статті 20 Закону України "Про зайнятість
населення" ( 803-12 ) (803-12)
при вивільненні працівників у зв'язку із
змінами в організації виробництва і праці, у тому числі
ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств,
установ, організацій, скороченням чисельності або штату
працівників підприємства, установи, організації, незалежно від
форм власності, повідомляють про це не пізніш як за два місяці у
письмовій формі державну службу зайнятості, вказуючи підстави і
строки вивільнення, найменування професій, спеціальностей,
кваліфікації, розмір оплати праці, а в десятиденний строк після
вивільнення - списки фактично вивільнених працівників. У разі
неподання або порушення строків подання цих даних стягується штраф
у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого
працівника.
Згідно з підпунктом "г" пункту 8 Положення про інспекцію по
контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення
( 47-91-п ) (47-91-п)
, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 24.06.1991 № 47, названій Інспекції надається право
застосовувати економічні санкції до підприємств, установ і
організацій, незалежно від форм власності й господарювання, за
порушення законодавства про зайнятість населення, передбачені,
зокрема, статтею 20 Закону України "Про зайнятість населення"
( 803-12 ) (803-12)
.
Пунктом 6 статті 20 названого Закону ( 803-12 ) (803-12)
передбачено, що
порядок стягнення та розміри штрафів за невиконання вимог цієї
статті з підприємств, установ і організацій встановлюється
законодавством України.
Як зазначено самим скаржником, "на законодавчому рівні такий
порядок не було затверджено". Тому у центру зайнятості не було
правових підстав для прийняття рішення про застосування штрафних
санкцій до СГВК "XXX".
Однак відсутність нормативно визначеного порядку стягнення штрафу
за невиконання вимог статті 20 Закону України "Про зайнятість
населення" ( 803-12 ) (803-12)
не позбавляє центр зайнятості права стягнути
суму відповідного штрафу шляхом звернення до господарського суду,
і відсутність рішення центру зайнятості з приводу нарахування
штрафу не є перешкодою для такого стягнення.
Подібної позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у
постанові від 05.11.2002 зі справи № 15/3177/2-8.
Таким чином, попередні судові інстанції, з достатньою повнотою
встановивши обставини справи, дали їм неправильну юридичну оцінку
і необгрунтовано відмовили у задоволенні позову.
З урахуванням наведеного позов підлягає задоволенню. Згідно з
частиною третьою статті 49 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
з відповідача підлягає стягненню в доход
державного бюджету державне мито в сумі: з позовної заяви - 51,00
грн., з апеляційної скарги - 25,50 грн. та з касаційної скарги -
25,50 грн., всього 102,00 грн.
Керуючись статтями 49, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу H-ського міжрайонного центру зайнятості
задовольнити.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
25.02.2004 p. та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду зі справи № 2-15/3234-2004 скасувати.
3. Позов задовольнити. Стягнути з сільськогосподарського
виробничого кооперативу "XXX" на користь H-ського міжрайонного
центру зайнятості 1620,00 грн. штрафу.
4. Стягнути з сільськогосподарського виробничого кооперативу "XXX"
в доход державного бюджету 102,00 грн. державного мита.
5. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду
Автономної Республіки Крим.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь