420/1813/19 Про зобов`язання Регіонального центру по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в області представляти інтереси особи у суді (надати безкоштовного адвоката для представництва особи у суді), та зобов`язання Прокуратури області представляти інтереси особи у суді - 09.11.2020 Прийняття

27 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до директора Регіонального центру по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області Клішиної Світлани Олександрівни, прокурора Прокуратури Одеської області Жученко Олега Дем`яновича, в якому просив:

- зобов`язати Регіональний центр по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області представляти інтереси ОСОБА_1 в суді (надати безкоштовного адвоката для представництва ОСОБА_1 у суді);

- зобов`язати Прокуратуру Одеської області представляти інтереси ОСОБА_1 в суді.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що він є інвалідом 1 групи, непрацездатним, з обмеженими фізичними можливостями та має ряд захворювань, в зв`язку з цим позивач просив Регіональний центр по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області представляти його інтереси в суді (надати безкоштовного адвоката для представництва).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

9 липня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд постановив ухвалу, якою адміністративний позов в частині позовних вимог до прокурора Прокуратури Одеської області Жученко Олега Дем`яновича про зобов`язання Прокуратури Одеської області представляти інтереси позивача в суді залишив без розгляду.

Також, Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 12 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовив.

Оскаржувані судові рішення мотивовані тим, що дохід позивача перевищує розмір двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, що відповідно до положень частини першої статті 14 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" позбавляє його права на безоплатну вторинну правову допомогу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким задовольнити його позов. Обґрунтовуючи свою скаргу позивач вказує, що він як особа з інвалідністю має право на безоплатну вторинну правову допомогу, оскільки розмір соціальної допомоги, яку він отримав в серпні 2018 року (станом на момент виникнення спірних правовідносин) склав: 2178,00 грн, що є меншим за два прожиткових мінімуми для непрацездатних осіб, які в серпні 2018 року склали: 2994,00 грн.

Одночасно, скаржник вказує, що пенсія в разі втрати годувальника, яку він отримує, призначена не у зв`язку з його інвалідністю, а з огляду на загибель в 2003 році його батька, на утриманні якого він перебував, а тому не може враховуватись при встановленні наявності/відсутності у позивача права на безоплатну вторинну правову допомогу.

Регіональний центр по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області у своєму відзиві на касаційну скаргу заперечує проти задоволення касаційної скарги, вважає, що судами першої та апеляційної інстанції вірно встановлено та оцінено обставини справи та прийнято законні та обґрунтовані рішення.

Також, вказує, що не приймав рішень, не вчиняв дій чи бездіяльності, що є предметом оскарження у цій справі, надання безоплатної вторинної правової допомоги покладено на місцеві центри, а тому Регіональний центр по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області, як і його директор Клішина С.О., не є належним відповідачем у цій справі.

Скаржник подав до Верховного Суду заперечення на відзив та пояснення, в яких підтримав вимоги касаційної скарги.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач звертався до Першого, Другого та Третього місцевих центрів з метою отримання безоплатної вторинної правової допомоги з різних правових питань. Після розгляду звернень та поданих документів, які підтверджували належність позивача до вразливих категорій осіб, а саме як особи з інвалідністю, яка отримує пенсію або допомогу у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, були прийняті рішення про надання позивачу безоплатної вторинної правової допомоги та призначені відповідні адвокати/представники.

З довідки Департаменту праці та соціальної політики Управління соціального захисту населення в Суворовському районі міста Одеси від 31 серпня 2018 року №14-02-13/2391 вбачається, що позивач отримує державну соціальну допомогу як інвалід з дитинства першої групи у розмірі: 2178,00 грн.

Відповідно до довідки Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі від 31 серпня 2018 року №11500 позивач отримує пенсію в разі втрати годувальника у розмірі: 1452,00 грн.

11 грудня 2018 року до Регіонального центру по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області надійшло звернення ОСОБА_1, скероване Головним територіальним управлінням юстиції в Одеській області, щодо припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги та скасування доручень.

Пізніше, 18 грудня 2018 року, ОСОБА_1 звернувся до Регіонального центру по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області з приводу відмови у наданні безоплатної вторинної правової допомоги.

Листом Регіонального центру по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області від 10 січня 2019 року №05-07/46 ОСОБА_1 повідомлено, що він на теперішній час не підпадає під жодну з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 Закону України "Про безоплатну правову допомогу". Згідно з довідкою про розмір пенсії та соціальної допомоги середньомісячний дохід позивача складає: 3630 грн, що перевищує розмір двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, у зв`язку з чим місцевими центрами прийнято рішення про припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Не погоджуючись із зазначеною відмовою позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Право на безоплатну правову допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, згідно з якою кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Право на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги, визначені Законом України "Про безоплатну правову допомогу" від 2 червня 2011 року №3460-VI (3460-17) (далі - " Закон №3460-VI (3460-17) ").

Відповідно до пункту першого частини першої статті 1 Закону №3460-VI безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел.

Статтею 3 Закону №3460-VI встановлено, що право на безоплатну правову допомогу - гарантована Конституцією України (254к/96-ВР) можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця, чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом.

Приписами статті 13 Закону №3460-VI визначено, що безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя. Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: захист; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 14 Закону №3460-VI право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо їхній середньомісячний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, а також особи з інвалідністю, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб - на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону.

Положеннями статті 15 Закону №3460-VI визначено, що суб`єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні є, зокрема, центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 16 Закону №3460-VI повноваження та порядок діяльності центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги встановлюються Положенням про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, що затверджується Міністерством юстиції України.

Згідно із пунктом першим частини восьмої Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 2 липня 2012 року №967/5 (z1091-12) (далі - "Положення №967/5"), Регіональні центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги (республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, Київський та Севастопольський міські) (далі - регіональні центри) відповідно до покладених на них завдань забезпечують участь захисника під час здійснення досудового розслідування та судового провадження у випадках, коли захисник відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням або проведення окремої процесуальної дії, у випадках затримання особи, застосування до неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, адміністративного затримання чи адміністративного арешту, а також у випадках надання безоплатної вторинної правової допомоги особі за ухвалою суду у кримінальних провадженнях щодо продовження, зміни або припинення застосування примусових заходів медичного характеру, у процедурах, пов`язаних з видачею особи (екстрадицією), або у разі вирішення судом питань під час виконання вироків відповідно до статті 537 Кримінального процесуального кодексу України.

За змістом пунктів одинадцятого і чотирнадцятого частини тринадцятої Положення №967/5 Місцеві центри відповідно до покладених на них завдань:

- забезпечують представництво інтересів осіб, визначених пунктами 1-2-2, 8-13 частини першої та частиною другою статті 14 Закону, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами на підставі довіреності, виданої особою, яка звернулася за наданням безоплатної вторинної правової допомоги, а також надання інших видів правових послуг безоплатної вторинної правової допомоги таким особам;

- укладають контракти/договори з адвокатами, включеними до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

За приписами статті 23 Закону №3460-VI надання безоплатної вторинної правової допомоги припиняється за рішенням Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, зокрема, у разі, якщо обставини чи підстави, за наявності яких особа була віднесена до однієї з категорій осіб, передбачених статтею 14 цього Закону, припинили своє існування.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" з 1 грудня 2018 року установлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 1497,00 грн.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX (460-20) , що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , зокрема до Глави 2 "Касаційне провадження" Розділу ІІІ "Перегляд судових рішень".

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга позивача у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX (460-20) , то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до статті КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права у контексті доводів касаційної скарги, зокрема щодо права позивача на отримання безоплатної вторинної правової допомоги у спірних правовідносинах, Верховний Суд зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносин виникли у зв`язку з тим, що у грудні 2018 року місцевими центрами по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області прийнято рішення про припинення надання позивачу безоплатної вторинної правової допомоги.

Приписами статті 14 Закону №3460-VI визначено категорії осіб (суб`єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу), що мають право на таку допомогу та підстави для її надання.

Так, зі змісту пункту першого частини першої цієї статті 14 Закону №3460-VI вбачається, що право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають дві категорії осіб, які перебувають під юрисдикцією України, а саме:

- особи, якщо їхній середньомісячний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення;

- особи з інвалідністю, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб.

Тобто, в силу положень пункту першого частини першої статті 14 Закону №3460-VI, центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги при прийманні рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги або про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги особам з інвалідністю, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, середньомісячний дохід таких осіб не враховується. Стосовно осіб з інвалідністю враховується лише розмір отримуваної пенсії або допомоги, що призначається замість пенсії.

Верховний Суд також наголошує, що приписи наведеної норми Закону не передбачають обмеження права особи з інвалідністю на безоплатну вторинну правову допомогу у зв`язку з отриманням такою особою будь-якого іншого доходу.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне тлумачення закону, а саме положень пункту першого частини першої статті 14 Закону №3460-VI.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, з довідки Департаменту праці та соціальної політики Управління соціального захисту населення в Суворовському районі міста Одеси №14-02-13/2391 від 31 серпня 2018 року вбачається, що позивач отримує державну соціальну допомогу як інвалід з дитинства першої групи у розмірі: 2178,00 грн.

Відтак, розмір допомоги, яку отримував позивач як особа з інвалідністю не перевищував двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, які згідно з положеннями статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" становили: 2 994,00 грн (1497*2).

Викладене свідчить про відсутність, у розумінні положень статей 14, 23 Закону №3460-VI, підстав для припинення надання позивачу безоплатної вторинної правової допомоги.

Також, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на наведене, іншим доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права оцінка не надається, оскільки вони не впливають на результат вирішення цієї справи.

Разом з тим, Верховний Суд наголошує, що спір у цій справі виник у зв`язку із тим, що місцеві центри по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області прийняли рішення про припинення надання позивачу безоплатної вторинної правової допомоги, тому позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права на отримання безоплатної вторинної правової допомоги, а саме: безкоштовного адвоката для представництва у суді.

Виходячи із наведених приписів частини тринадцятої Положення №967/5 надання безоплатної вторинної правової допомоги, яка полягає у забезпеченні представництва інтересів осіб, визначених пунктами 1-2-2, 8-13 частини першої та частиною другою статті 14 Закону №3460-VI (до яких належить позивач у цій справі), в судах здійснюється місцевими центрами по наданню безоплатної вторинної правової допомоги.

Натомість, позивач звернувся до суду із позовом до директора Регіонального центру по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області.

Згідно із частиною третьою статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Відповідно до частини четвертої статті 48 КАС України, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції (частина 7 статті 48 КАС України).

Із аналізу приписів статті 48 КАС України слідує, що заміна первинного відповідача належним відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції.

Виходячи із зазначених положень закону, а також предмету позовних вимог, Верховний Суд дійшов висновку, що під час розгляду справи суд першої інстанції не врахував, що у цій справі позивач звернувся до неналежного відповідача та не допустив його заміну, чим допустив порушення норм процесуального законодавства.

Відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

У цій справі порушення норм процесуального права вперше допущено судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції за наслідком судового розгляду вказані порушення не виправив. Водночас приписи частини сьомої статті 48 КАС України допускають заміну відповідача тільки до ухвалення рішення судом першої інстанції, отже, направлення цієї справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції не є ефективним способом усунення порушень вимог процесуального права.

Отже, зважаючи на вимоги статті 353 КАС України, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, якому під час нового розгляду справи необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку вказаним обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.