Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В.В., суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Герцог Люк" (далі - Товариство) справу за його позовом до Фонду державного майна України (далі - Фонд), треті особи - Міністерство промислової політики України та Державне підприємство "Конструкторське бюро радіозв'язку" (далі - Підприємство), про визнання дій неправомірними, наказу - частково незаконним і зобов'язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2006 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати неправомірними дії відповідача щодо прийняття пункту 18 наказу від 25 січня 2006 року N 101 (v0101224-06) про внесення змін до наказів Фонду державного майна України (далі - наказ N 101), зазначений наказ у цій частині - незаконним і зобов'язати відповідача виключити з наказу згаданий пункт.

Господарський суд м. Києва постановою від 23 листопада 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13 березня 2007 року, позовні вимоги задовольнив частково - визнав незаконним і скасував пункт 18 наказу N 101 (v0101224-06) , а в задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України 27 листопада 2007 року зазначені судові рішення скасував і постановив нове, яким відмовив у задоволенні позову.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами постанови Вищого адміністративного суду України Товариство просить скасувати цю постанову і залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій. На обґрунтування скарги воно послалося на неоднакове порівняно з іншими справами застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права: частини 2 статті 5, частини 3 статті 12 Закону України від 4 березня 1992 року N 2163-XII (2163-12) "Про приватизацію державного майна" (далі - Закон N 2163-XII), абзацу 2 частини 5 статті 7 Закону України від 6 березня 1992 року N 2171-XII (2171-12) "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (далі - Закон N 2171-XII).

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що на підставі заяви Товариства як орендаря частини належного Підприємству майна Фонд своїм наказом від 21 квітня 2004 року N 806 (v0806224-04) "Про перелік об'єктів, що підлягають приватизації" (далі - наказ N 806) відніс це майно до переліку об'єктів державної власності групи А, які підлягають приватизації шляхом викупу. 25 січня 2006 року Фонд видав наказ N 101 (v0101224-06) , відповідно до пункту 18 якого на часткову зміну наказу N 806 (v0806224-04) виключив із зазначеного переліку групу будівель і споруд дослідного полігону, що перебуває на балансі Підприємства та орендується Товариством.

Ці дії Фонду та безпосередньо пункт 18 наказу N 101 (v0101224-06) і були оскаржені Товариством у суд.

Задовольняючи частково вимоги Товариства, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що у зв'язку з виданням Фондом наказу N 806 (v0806224-04) Товариство набуло права на приватизацію орендованого ним майна і позбавити його цього права можна лише в порядку та з підстав, установлених законом. Оскільки зазначені Фондом обставини не передбачені в законі як підстави для відмови у приватизації, суди задовольнили адміністративний позов Товариства в частині визнання дій Фонду неправомірними, а пункту 18 наказу N 101 (v0101224-06) - незаконним.

Касаційний суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій і постановляючи нове - про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року N 1734 (1734-2004-п) "Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" Підприємство включено до зазначеного переліку і це було достатньою підставою як для віднесення його до об'єктів загальнодержавного значення, так і для внесення до наказу N 806 (v0806224-04) змін у частині приватизації майна Підприємства.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у зв'язку із прийняттям Фондом рішення (у формі наказу N 806 (v0806224-04) ) про включення об'єкта приватизації до одного з переліків, передбачених у частині 1 статті 7 Закону N 2171-XII (2171-12) , Підприємство набуло права на приватизацію згаданого вище майна у визначеному законом порядку. Відмова в подальшій реалізації такого права жорстко обмежена підставами, зазначеними в абзаці 2 частини 5 тієї самої статті. Аналогічно регламентовано підстави відмови у приватизації і в частині 3 статті 12 Закону N 2163-XII (2163-12) . Частиною 2 статті 5 цього Закону (2163-12) передбачено, що приватизації не підлягають об'єкти, які мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства.

На підставі викладеного колегія суддів уважає, що дискреційні функції Фонду як органу влади щодо відмови у приватизації державного майна на етапі, коли рішення про останню вже прийнято, досить жорстко обмежені в законодавчому порядку. Віднесення підприємства, частина майна якого раніше визначена до приватизації, до числа підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, на підставі підзаконного акта - постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року N 1734 (1734-2004-п) - не належить до передбачених законом підстав відмови у приватизації.

Оскільки в законі дано визначення терміна "об'єкти, що мають загальнодержавне значення" (частина 2 статті 5 Закону N 2163-XII (2163-12) ) , ототожнення його судом касаційної інстанції з терміном "підприємства, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" є безпідставним.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що згадані вище норми права касаційним судом застосовані неправильно, у зв'язку із чим постанова цього суду підлягає скасуванню, а безпідставно скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - залишенню в силі на підставі частини 2 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України ПОСТАНОВИЛА:

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Герцог Люк" задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2007 року скасувати. (n0021760-07)

Постанову господарського суду м. Києва від 23 листопада 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 13 березня 2007 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .