9901/929/18 Про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя - 29.10.2020 Прийняття

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ВРП про визнання протиправним та скасування рішення ВРП від 30 жовтня 2018 року № 3306/0/15-18 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська" на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України" (далі - Рішення ВРП).

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, щооскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості та пропорційності; прийнято без її участі з порушенням права на справедливий суд у зв`язку з недотриманням встановленої частиною восьмою статті 51 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VІІІ (1798-19) ) процедури повідомлення про засідання; прийнято неповноважним складом ВРП, а також на підставі листа ВРП від 18 жовтня 2018 року № 38526/0/9-18, який не є поданням, на підставі якого розглядається питання про звільнення, без встановлення ВРП або її Дисциплінарною палатою факту вчинення ОСОБА_1 істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило її невідповідність займаній посаді; на порушення статей 40 та 184 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ (322-08) ) у відношенні жінки, яка має дитину віком до трьох років та перебувала у щорічній відпустці. При розгляді справи просила врахувати її позитивну характеристику, показники роботи та відсутність дисциплінарних стягнень за увесь час роботи суддею.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 15 липня 2020 року у задоволенні позову відмовив.

Судове рішення мотивовано тим, що: оскаржуване рішення ухвалено повноважним складом ВРП та підписано усіма її членами, які брали участь у його ухваленні; ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про дату засідання з розгляду питання про її звільнення; зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що воно містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про задоволення подання її Третьої Дисциплінарної палати про звільнення позивачки; підстав для скасування цього рішення, які передбачені частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII, немає.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що посилання ОСОБА_1 на норми КЗпПУ (322-08) є безпідставними, оскільки правове регулювання питання звільнення судді з посади з підстави, передбаченої пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України (за наслідками дисциплінарного провадження), визначається винятково Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України: Законом № 1798-VIII (1798-19) та Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) (далі - Закон № 1402-VIII (1402-19) ).

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що вказане рішення ухвалено без встановлення всіх обставин, що мають значення для справи, а тому є необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.

На думку скаржниці, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права в частині незастосування КЗпПУ (322-08) та Конституції України (254к/96-ВР) щодо незаконного позбавлення апелянта права на працю та порушив статтю 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також не врахував норми статті 51 Закону № 1798-VIII щодо повноважності складу ВРП, яким приймалося оскаржуване Рішення.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що відповідач не дотримався вимог приписів щодо обов`язкового повідомлення про засідання стосовно питання звільнення її з посади судді, а суд першої інстанції належним чином не дослідив це питання.

До того ж ОСОБА_1 вважає, що ВРП не навела жодних мотивів ухвалення оскаржуваного Рішення щодо її звільнення, а суд першої інстанції ухилився від будь-якої перевірки мотивів цього Рішення.

На підставі викладеного скаржниця просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове - про задоволення позовних вимог.

ВРП у своєму відзиві на скаргу просила залишити апеляцій скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін та навела доводи щодо відсутності визначених статтею 52 Закону 1798-VІІІ підстав для скасування оскарженого ОСОБА_1 . Рішення ВРП.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Колошина О. В. підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити з викладених у ній підстав.

Представник ВРП просила оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення й не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які б могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Указом Президента України від 21 травня 2007 року № 432/2007 (432/2007) ОСОБА_1 призначено на посаду судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська. Постановою Верховної Ради України від 17 травня 2012 року № 4736-VI (4736-17) її обрано суддею цього ж суду безстроково.

5 лютого 2018 року до ВРП надійшла скарга ОСОБА_2 на дії судді ОСОБА_1 під час здійснення правосуддя у справі № 200/5931/17, які, на його думку, призвели до неможливості реалізації наданих йому процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, порушили засади рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Скаржник, серед іншого, зазначив, що суддя ОСОБА_1 залишила його позовну заяву без розгляду з підстав його нібито неодноразової неявки в судові засідання. При цьому суд жодного разу не повідомив ОСОБА_2 про дату та час судового засідання, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 8 вересня 2017 року, ухвалене суддею ОСОБА_1 за результатами розгляду вказаної вище справи, не відповідає нормам матеріального та процесуального права, оскільки суд не залучив до участі у справі власників спірного майна.

Рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 6 червня 2018 року

№ 1743/3дп/15-18 суддю Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України у зв`язку із допущенням нею під час розгляду справи № 200/5931/17 низки істотних порушень норм процесуального права.

Рішенням ВРП від 18 жовтня 2018 року № 3156/0/15-18, за результатами розгляду скарги ОСОБА_1, рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 6 червня 2018 року № 1743/3дп/15-18 залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року (провадження № 11-1341сап18) скаргу ОСОБА_1 на рішення ВРП від 18 жовтня 2018 року № 3156/0/15-18 залишено без задоволення, а рішення ВРП від 18 жовтня 2018 року № 3156/0/15-18 - без змін.

18 жовтня 2018 року до ВРП надійшло подання Третьої Дисциплінарної палати ВРП про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

За результатами розгляду подання ВРП 30 жовтня 2018 року прийняла оскаржуване Рішення.

Установлені судом першої інстанції обставини справи в апеляційній скарзі під сумнів не ставляться.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною шостою статті 126 Конституції України встановлено підстави для звільнення судді, зокрема, вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (пункт 3).

Порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності визначено Конституцією України (254к/96-ВР) , законами № 1402-VIII (1402-19) та № 1798-VIII (1798-19) .

Статтею 108 Закону № 1402-VIII установлено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIII (1798-19) , з урахуванням вимог цього Закону.

Зокрема, відповідно до пункту 6 частини першої та пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VIII одним із видів дисциплінарного стягнення стосовно судді є подання про звільнення судді з посади, який застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; інше грубе порушення суддею закону, що підриває суспільну довіру до суду (пункти 1, 7 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VІІІ).

Статтею 112 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.

Відповідно до статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, зокрема, ухвалює рішення про звільнення судді з посади (пункт 4 частини першої цієї статті).

Статтею 1 Закону № 1798-VIII передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Відповідно до статті 18 Закону № 1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

На підставі частин першої та третьої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

Питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна), ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.

Частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII установлено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

Статтею 18 Закону № 1798-VIII встановлено, що ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

Наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП від 30 жовтня 2018 року № 79 та ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП, свідчать про те, що на засіданні ВРП 30 жовтня 2018 року були присутні 16 членів ВРП, які одноголосно проголосували за прийняття рішення про звільнення та підписали його всім складом.

Таким чином, оскаржуване рішення ВРП прийнято повноваженим складом ВРП та підписане всіма членами ВРП, які брали участь в його ухваленні.

Доводи ОСОБА_1 про неповноважність складу ВРП відповідно до вимог частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VIII не знайшли свого підтвердження з огляду на таке.

Справді, Законом № 1798-VIII (1798-19) передбачено обставини, коли члени ВРП не можуть брати участь у засіданнях ВРП.

Так, відповідно до вимог статті 33 цього Закону член ВРП не може брати участі в розгляді питання і підлягає відводу, якщо буде встановлено, що він особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті справи, є родичем особи, стосовно якої розглядається питання, або якщо будуть встановлені інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості.

Крім того, частиною восьмою статті 51 Закону № 1798-VIII встановлено, що у розгляді скарги не беруть участі члени ВРП, які входять до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення. Член Дисциплінарної палати, який був доповідачем у дисциплінарній справі при її розгляді Дисциплінарною палатою, має право виступити на засіданні ВРП, в якому розглядається скарга на рішення Дисциплінарної палати, із доповіддю щодо рішення Дисциплінарної палати.

30 жовтня 2018 року на засіданні ВРП розглядалося подання Третьої Дисциплінарної палати ВРП щодо звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська, а не скарга судді ОСОБА_1 на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП.

Тобто зазначені вимоги статті 51 Закону № 1798-VIII поширюються на членів ВРП, які розглядають скаргу на рішення Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване Рішення. Проте рішення за результатами розгляду скарги на рішення дисциплінарної палати не є предметом розгляду справи.

Таким чином, немає підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного Рішення відповідача.

Не знайшли підтвердження й доводи ОСОБА_1 щодо неналежного її повідомлення про засідання ВРП.

Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

Таким чином, неявка судді ОСОБА_1 на засідання ВРП не було підставою для відкладення розгляду питання про звільнення її з посади судді.

Разом із цим частинами п`ятою та шостою статті 30 Закону № 1798-VIII передбачено, що особа, питання щодо якої має розглядатися ВРП, повідомляється про такий розгляд не пізніш як за десять календарних днів до дня засідання, крім випадків, якщо законом не вимагається участь такої особи у засіданні, а також якщо інше не визначено цим Законом.

Особа вважається належним чином повідомленою, якщо повідомлення направлено на адресу її місця проживання чи перебування або на адресу суду чи прокуратури, де така особа обіймає посаду, а за неможливості такого направлення - розміщене на офіційному вебсайті ВРП.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, листом керівника секретаріату ВРП від 19 жовтня 2018 року (№ 38821/0/9-18) на адресу Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська надіслано повідомлення про розгляд питання про звільнення ОСОБА_1, яке призначене на 10 год. 30 жовтня 2018 року (том 1, арк. 57, 58, 185), а також оприлюднено та розміщено порядок денний з розгляду вказаного питання на офіційному вебсайті ВРП 19 жовтня 2018 року (том 1, арк. 186).

Таким чином, суддя ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про дату засідання з розгляду питання про її звільнення.

Крім цього, неявка судді на засідання не перешкоджала розгляду питання про звільнення з підстав, передбачених пунктом 3 частини 6 статті 126 Конституції України, за її відсутності.

До того ж стаття 57 Закону № 1798-VIII не передбачає таку підставу для скасування рішення ВРП, як неналежне повідомлення судді про засідання ВРП.

Оцінюючи спірне Рішення ВРП на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Велика Палата Верховного Суду вважає, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивачки, визначену Конституцією України (254к/96-ВР) , та є вмотивованим.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Відповідно до частини третьої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді згідно з пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.

Так, підставою для звільнення позивачки з посади судді було рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 6 червня 2018 року № 1743/3дп/15-18, залишене без змін рішенням ВРП від 18 жовтня 2018 року № 3156/0/15-18, про притягнення судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення її з посади судді.

Крім цього, зазначене рішення ВРП було предметом судового розгляду в порядку, визначеному частиною сьомою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), і Велика Палата Верховного Суду постановою від 11 квітня 2019 року (справа № 11-1341сап18) скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення ВРП від 18 жовтня 2018 року № 3156/0/15-18 - без змін.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками ВРП та її Третьої Дисциплінарної палати, що, скасовуючи ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 11 липня 2017 року, суддя ОСОБА_1 явно вийшла за межі своїх повноважень, оскільки правом скасовування судових рішень судів першої інстанції наділені апеляційні суди і виключно у передбачених Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) (далі - ЦПК (1618-15) ) та інших процесуальних кодексах випадках.

До того ж Велика Палата Верховного Суду не погодилась з доводами скаржниці щодо фіктивності скасованої нею ухвали, оскільки в матеріалах справи немає жодного доказу на підтвердження такої інформації, окрім заяви Приватного підприємства "Ріелтіс Груп". Крім того, навіть установлення факту підробки судового рішення не надає права судді першої інстанції його скасовувати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2019 року дійшла висновку про те, що дії ОСОБА_1 є грубим порушенням норм ЦПК (1618-15) , а рішення від 25 вересня 2017 року ухвалено нею з явним перевищенням її повноважень судді першої інстанції.

ОСОБА_1 навіть формально не залучила до участі у справі ОСОБА_3 - особу, якої безпосередньо стосувалося судове рішення від 25 вересня 2017 року, яким було скасовано запис про право її власності нанерухоме майно. Таким чином, ОСОБА_3 була позбавлена права на справедливий суд.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вирішення питання проправа й обов`язки осіб, не залучених до судового розгляду, є неприпустимим.Такі дії є вкрай небезпечними для правопорядку, оскільки створюютьпередумови для того, щоб права осіб були порушені без їх відома та участі йбез надання можливості цим особам захистити свої права та інтереси.

Таким чином, ВРП дійшла правомірного висновку, що дії судді ОСОБА_1 утворюють дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII(умисне допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).

Крім того, постановивши 8 вересня 2017 року ухвалу про залишення позову ОСОБА_2 без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК за відсутності в матеріалах справи доказів про належне повідомлення позивача про призначення судових засідань, ОСОБА_1 допустила істотне порушення норм процесуального права під час здійснення нею правосуддя, що унеможливило учасникам судового процесу реалізувати надані їм процесуальні права та виконати процесуальні обов`язки.

Розглянувши доводи сторін та аргументи щодо їх обґрунтування, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРП не втручалася в суть постановлених суддею ухвали від 8 вересня 2017 року та рішення від 25 вересня 2017 року, а лише констатувала факт грубого порушення скаржницею норм процесуального права і порушення нею прав осіб, які не були учасниками справи.

Зазначені дії судді ОСОБА_1 свідчать про наявність умислу в її діях щодо проведення фіктивного судового розгляду, внаслідок якого було порушено право на справедливий суд осіб, питання про права і обов`язки яких було вирішене, що є явним порушенням закону, несумісним із чесним і сумлінним виконанням обов`язків судді, повним, всебічним та об`єктивним розглядом судової справи.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що характер дій судді ОСОБА_1 під час розгляду цивільної справи № 200/5931/17, прийняття нею 8 вересня 2017 року ухвали про безпідставне залишення без розгляду позову ОСОБА_2 і ухвалення 25 вересня 2017 року рішення, яким незаконно скасовані ухвали іншого суду, свідчать про грубу недбалість судді під час здійснення правосуддя, а тому відповідач правильно та в межах повноважень установив у її діях ознаки дисциплінарного проступку, передбачені підпунктом "а", "б" пункту 1 та пункту 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-УІІІ, а саме: істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; умисне допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.

При цьому всупереч доводам заявника ВРП та її дисциплінарний орган не втручалися в суть постановлених суддею ОСОБА_1 ухвали від 8 вересня 2017 року та рішення від 25 вересня 2017 року, а лише констатувала факт грубого порушення скаржницею норм процесуального права і порушення нею прав осіб, які не були учасниками справи.

За таких обставин, за висновком Великої Палати Верховного Суду, ВРП та її Третя Дисциплінарна палата правильно застосували до судді ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді подання про її звільнення з посади за вчинення істотного дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 1, 7 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1401-VIII, а саме - суддя допустив: поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

Велика Палата Верховного Суду не встановила порушень ВРП процедури прийняття рішення від 18 жовтня 2018 року № 3156/0/15-18, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 6 червня 2018 року № 1743/3дп/15-18 про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а також не встановила порушень прав судді чи інших ознак протиправності рішення ВРП з огляду на вимоги статті 52 Закону № 1798-VIII.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 78 КАС обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, у силу вимог частини четвертої статті 78 КАС факт вчинення позивачкою істотного дисциплінарного проступку та, як наслідок, правомірність рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її дисциплінарного органу про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про її звільнення з посади, не потребують доказування.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що в межах судового розгляду, предметом якого є законність рішення ВРП про звільнення судді, не можуть оцінюватись обставини дисциплінарної справи щодо судді (в тому числі мотиви ВРП й оцінка нею обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження стосовно судді, а також окремі процедурні рішення цього органу).

Отже, рішення ВРП від 30 жовтня 2018 року № 3306/0/15-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, і підстав для скасування вказаного рішення відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII немає.

Не є слушними й посилання ОСОБА_1 на те, що ВРП та суд першої інстанції протиправно не застосували до неї положення частини третьої статті 40, статті 184 КЗпПУ та Конституції України (254к/96-ВР) виходячи з такого.

Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним посилання ОСОБА_1 на Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (v008p710-02) у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), оскільки це рішення стосується можливості оскарження до судів загальної юрисдикції актів Президента України або постанов Верховної Ради України індивідуального характеру з питань призначення на посади чи звільнення з посад певних посадових осіб.

Суддя - це посадова особа, що має статус, визначений чинним законодавством. Призначення чи обрання на посаду, звільнення та організація суддівської кар`єри (професійної діяльності) здійснюється в порядку спеціальних процедур, визначених спеціальним законодавством.

Правовий статус судді та гарантії здійснення професійної діяльності регулюється винятково Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом № 1402-VIII (1402-19) .

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в України, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон № 1402-VIII (1402-19) .

Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 48 Закону № 1402-VIII незалежність судді забезпечується, зокрема, особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень.

Статтею 128 Конституції України передбачено, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 125 Закону № 1402-VIII припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.

З огляду на особливий статус судді правове регулювання питання звільнення судді з посади з підстави, передбаченої пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України (за наслідками дисциплінарного провадження) визначається винятково Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України № 1402-VIII (1402-19) та № 1798-VIII (1798-19) , а не положеннями КЗпПУ (322-08) . Тобто на суддю як на особу публічного права із особливим статусом не поширюються загальні норми трудового законодавства.

Таким чином, є безпідставними посилання ОСОБА_1 на норми трудового законодавства та застосування такого законодавства до цих спірних правовідносин, оскільки за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.

До того ж питання порушення стосовно ОСОБА_1 норм трудового законодавства було предметом дослідження у справі № 160/1640/19 за позовом ОСОБА_1 до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська, голови Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправними та скасування наказів, за результатами розгляду якої рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2019 року та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 листопад 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення відповідача про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України є обґрунтованим.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову зроблені за повного з`ясування судом обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, відповідають установленим судом обставинам та ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Головуючий суддя		В. С. Князєв
Суддя-доповідач		О. Б. Прокопенко
Судді:	С. В. Бакуліна	О. Р. Кібенко
	В. В. Британчук	Л. М. Лобойко
	Ю. Л. Власов	В. В. Пророк
	М. І. Гриців	Л. І. Рогач
	Д. А. Гудима	О. М. Ситнік
	Ж. М. Єленіна	В. М. Сімоненко