Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Терлецького О. О., Самсіна І. Л., Тітова Ю. Г., - розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" (далі - Банк) про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2009 року в справі за позовом Банку до Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова (далі - Управління) про скасування рішення, встановила:

У лютому 2007 року Банк звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати рішення Управління від 25 січня 2007 року N 126, яким до нього застосовані фінансові санкції у розмірі 537978 грн. 43 коп. за порушення вимог частини 12 статті 20 Закону України від 9 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV (1058-15) ), оскільки, приймаючи від Закритого акціонерного товариства "Завод комунального транспорту" (далі - ЗАТ) у жовтні - грудні 2006 року документи на видачу заробітної плати, не перевірив правильність нарахування та повноту сплати страхових внесків.

Господарський суд м. Києва постановою від 12 квітня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2007 року, в задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 лютого 2009 року рішення судів апеляційної та першої інстанцій залишив без змін.

У скарзі про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України за винятковими обставинами Банк, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить Верховний Суд України ухвалені судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування скарги додано ухвалу касаційного суду від 16 листопада 2009 року у справі за аналогічним позовом, у якій, на думку позивача, одну й ту саму норму права застосовано по-іншому.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для її задоволення немає.

Відповідно до абзацу другого частини 12 статті 20 Закону N 1058-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установи банків приймають від страхувальників платіжні доручення та інші платіжні документи на видачу (перерахування) коштів для виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум. У разі невиконання банками цієї вимоги вони за рахунок власних коштів у порядку, встановленому Національним банком України, сплачують відповідному територіальному органу Пенсійного фонду суму, що дорівнює сумі несплачених страхових внесків, з правом зворотної вимоги до страхувальників щодо відшкодування цієї суми.

Згідно з пунктом 2 частини 10 статті 106 Закону N 1058-IV за порушення вимог, передбачених частиною 12 статті 20 цього Закону, накладається штраф у розмірі суми страхових внесків, яка підлягає сплаті страхувальником.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що Законом N 1058-IV на банки покладено обов'язок перевіряти повноту сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування при прийнятті ними платіжних доручень на видачу заробітної плати. У протилежному випадку банк буде зобов'язаний сам відшкодувати недоплачену суму.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ЗАТ подавало Банку платіжні документи на перерахування страхових внесків, але ці суми не відповідали тим, що підлягали сплаті. Зокрема, в період з 1 жовтня до 7 грудня 2006 року при одержані останнім коштів на виплату заробітної плати в розмірі 3196124 грн. 62 коп. ЗАТ подало платіжні документи на перерахування страхових внесків на суму 454249 грн. 80 коп., тобто несплачено страхових внесків у сумі 537978 грн. 43 коп.

Колегія суддів також погоджується з висновком судів щодо помилкового посилання Банком в обґрунтування свої позовних вимог на норми Закону України від 7 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року N 22, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за N 377/8976 (z0377-04) . Так, норми першого акта є загальними, в той час як перевагу мають спеціальні, тобто за наведених обставин - норми Закону N 1058-IV. Другий нормативно-правовий акт, зокрема абзац четвертий пункту 3.9 цієї Інструкції, за змістом якого банк не повинен перевіряти правильність нарахування (обчислення) платежів, утриманих із заробітної плати, також не підлягає застосуванню, оскільки він є підзаконним, а отже має меншу юридичну силу по відношенню до Закону N 1058-IV (1058-15) і тому не може йому суперечити. Крім того, в абзаці п'ятому цього ж пункту (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що, якщо банк не забезпечив перерахування страхових внесків одночасно з видачею (перерахуванням) коштів на виплату заробітної плати, то він за рахунок власних коштів сплачує відповідному Фонду суму несплачених страхових внесків. У разі несплати самим банком цих сум Фонд здійснює їх стягнення з банку в порядку, встановленому законодавством України.

За таких обставин суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права та вирішили спір правильно, а тому ухвалені ними рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись частиною 2 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Відмовити Відкритому акціонерному товариству "Комерційний банк "Хрещатик" у задоволенні скарги.

Постанову господарського суду м. Києва від 12 квітня 2007 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2007 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2009 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.