640/9592/20 Про визнання протиправними дії Уповноваженої особи Фонду ГВФО ПАТ "Банк" щодо невключення належних фізичній особі сум до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду ГВФО, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню коштів за договорами банківського вкладу (депозиту), зобов'язання Уповноваженої особи Фонду ГВФО додатково включити належні особі суми до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами - 28.10.2020 Прийняття

1. У квітні 2020 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. (далі також - відповідач), за участю третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - ФГВФО), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині не включення до нього позивача;

- зобов`язати відповідача подати до ФГВФО додаткову інформацію про позивача як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування на підставі договору банківського вкладу (депозиту) №001-09509-200215 "Зростаючий" у доларах США від 20 лютого 2015 року за рахунок ФГВФО.

2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року, позов залишено без розгляду, оскільки позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду.

3. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху у зв`язку із її невідповідністю вимогам ст. 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

5. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 серпня 2020 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Желєзного І.В., суддів: Берназюка Я.О. та Коваленко Н.В.

6. Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 640/9592/20.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 20 лютого 2015 року між позивачем (вкладник) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі- ПАТ "Дельта Банк") укладено договір банківського вкладу (депозиту) №001-09509-200215 "Зростаючий" у доларах США, відповідно до умов якого банк приймає від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 7500,00 доларів США у тимчасове строкове користування та зобов`язується сплачувати проценти за його користування з розрахунку 5,5 % річних.

8. На виконання вказаного договору, на поточний рахунок, відкритий у ПАТ "Дельта Банк" позивачем перераховано грошові кошти у сумі 7500,00 доларів США.

9. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року №150 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 02 березня 2015 року №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк".

10. Уповноваженою особою на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова В.В.

11. З метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ "Дельта Банк", запобігання втрати майна та збитків банку і Фонду, виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 03 серпня 2015 року №147 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" до 02 жовтня 2015 року включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В. до 02 жовтня 2015 року включно.

12. Відповідно до постанови Правління Національного банку України 02 жовтня 2015 року №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року №181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

13. Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк", призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Дельта Банк", визначені статями 37, 38, 51, частинами 1 та 2 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В.В. на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно, строк здійснення процедури ліквідації та делегування повноважень ліквідатора Банку продовжено до 04 жовтня 2020 року на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду від 04 квітня 2019 року № 772.

14. При цьому, на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб опубліковано оголошення про те, що Фонд розпочне виплати вкладникам ПАТ "Дельта Банк" за Загальним реєстром з 08 жовтня 2015 року.

15. Відсутність позивача в переліку вкладників ПAT "Дельта Банк", за яким вона має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду, у зв`язку із початком процедури ліквідації такого банку обумовила її звернення до суду із даним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

16. Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій помилково зробили висновок про те, що про порушення своїх прав та інтересів вона повинна була дізнатися у 2015 році. Той факт, що у жовтні 2015 року засобами поштового зв`язку на адресу позивача направлено лист про нікчемність правочину від 23 вересня 2015 року № 8821/1101 без повідомлення про вручення такого, не підтверджує факт отримання такого.

17. З урахуванням того, що скаржник не отримувала повідомлення про нікчемність правочину, початок відліку строку звернення до суду повинен починатись з 16 квітня 2020 року (з дати отримання відповіді на адвокатський запит, з якого стало відомо про застосування відповідачем наслідків нікчемності правочину). Крім того, в даному випадку, шестимісячний строк звернення до адміністративного суду не підлягає застосуванню, оскільки такий строк обмежений строком ліквідації банку, яка станом на день подання подачі позову не є завершеною.

18. Від інших учасників відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до частини 4 статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

20. Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України та частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

21. Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

22. Відповідно до вимог статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

23. Згідно з частинами 3, 4 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

24. У пункті 8 частини 1 статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.

25. Таким чином, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.

26. Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

27. При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.

28. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

29. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

30. Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі №815/91/18.

31. Також, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 (v017p710-11) обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

32. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

33. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

34. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

35. Колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, що викладена в ухвалі від 30 серпня 2006 року по справі "Каменівська проти України" Заява № 18941/04, у якій Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. v. France, рішення від 29 липня 1998 року, п. 37).

36. У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

37. У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" від 28 жовтня 1998 року та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" від 19 червня 2001 року зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

38. Строки мають суттєве значення в правовому регулюванні суспільних відносин. З ними пов`язані початок і закінчення дії правової норми матеріального права, вони вказують на своєчасне здійснення прав і обов`язків, визначають момент настання чи припинення виконання будь-якої процесуальної дії. Можливість захисту прав та інтересів у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених законом для звернення за захистом прав та інтересів, розглядом і вирішенням адміністративних справ, оскарженням і переглядом постанов, інших актів у адміністративних справах. Зазначені строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків тягне чітко визначені юридичні наслідки.

39. Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з`ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

40. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 лютого 2015 року між позивачем (вкладником) та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір банківського вкладу (депозиту) №001-09509-200215 "Зростаючий" у доларах США.

41. У відповідності до вимог статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) 03 березня 2015 року було розміщено інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк".

42. Рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" № 147 від 03 серпня 2015 року строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" продовжено по 02 жовтня 2015 року включно.

43. На виконання постанови Правління Національного банку України 02 жовтня 2015 року № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" Фондом гарантуванням вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року № 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

44. Поряд з тим, на веб-сторінці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розміщено інформацію про те, що з 08 жовтня 2015 року Фонд гарантування розпочне виплати вкладникам AT "ДЕЛЬТА БАНК" за Загальним реєстром (не залежно від часу закінчення строку депозитного договору) (http://www.fg.gov.ua/not-paying/liquidation/118-delta/2479-oholoshennia-pro-pochatok-protsedury-likvidatsii-ublichnoho-aktsionernoho-tovarystva-delta-bank-ta-delehuvannia-povnovazhen-likvidatora-banku) таке ж повідомлення розміщене на сайті банку (http://deltabank.com.ua/press/news/2015/10/2228).

45. Відповідно до частин 2, 5 статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

46. Протягом трьох робочих днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

47. Отже, законом визначені строки для формування Уповноваженою особою повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО, а також для затвердження ФГВФО реєстру вкладників для здійснення виплат.

48. Норми статті 99 КАС України (в редакції, яка була чинною до 15 грудня 2017 року) не пов`язували початок перебігу строку звернення до адміністративного суду із обізнаністю особи про підстави прийняття суб`єктом владних повноважень певних рішень чи про їх обґрунтування (мотивацію). В даному випадку, інформація про прийняті відповідачем рішення, їх суть була опублікована та доведена до відома населення, відповідно до вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , а відтак, про порушення зазначеними рішеннями своїх прав, позивачі могли дізнатися саме з дати розміщення такої інформації.

49. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі №826/8339/16 та від 07 березня 2018 року в адміністративній справі № 826/281/16.

50. Крім того, вказане свідчить про помилковість доводів скаржника про те, що, у даному випадку, порушення прав позивача носить триваючий характер.

51. Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17, від 22 листопада 2018 року у справі №815/91/18, від 11 липня 2019 року у справі №0940/1181/18, 14 серпня 2019 року у справі №826/8986/16 та від 31 жовтня 2019 року справі №823/1915/18 та від 05 березня 2020 року у справі № 1.380.2019.002838.

52. Таким чином, дії щодо формування переліку вкладників AT "Дельта Банк" вчинялися Уповноваженим ФГВФО ще у жовтні 2015 року, а з позовною заявою позивач звернулася до суду лише 27 квітня 2020 року, тобто майже через 4,5 роки.

53. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо початку перебігу строку звернення до адміністративного суду з даним позовом з жовтня 2015 року, а тому, звернувшись у квітні 2020 року до суду, позивач пропустив встановлений законом строк звернення до адміністративного суду, оскільки інформація про прийняті ФГВФО рішення (про запровадження тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" та повідомлення про виплату коштів вкладників, їх суть) була опублікована та доведена до відома населення відповідно до вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , а відтак, про порушення своїх прав, позивач мала можливість дізнатися саме з дати розміщення такої інформації.

54. Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду майже через 4,5 років, не наведено поважних обставин, які не залежали від її волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.

55. Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

56. При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

57. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

58.Колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, що наведені у заяві підстави пропущення строків звернення до адміністративного суду є неповажними та необґрунтовані належними доками, оскільки не містять обставин, що перешкоджали позивачу звернутись до суду у 2015 році.

59. Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що у даному випадку, звернення до відповідача з відповідним адвокатським запитом більше ніж через 4 роки після направлення повідомлення позивачу про нікчемність правочину не свідчить про поважність причин пропуску строку. Пропуск такого строку (майже 4,5 роки) не може свідчити про необізнаність позивача про ліквідацію банку в якому знаходиться її вклад, а також не може свідчити про пасивну поведінку позивача щодо повернення такого вкладу, чекаючи на отримання відповідного повідомлення.

60. Суд критично оцінює доводи скаржника, наведені в касаційній скарзі, та наголошує на тому, що за виявлення належної активності та небайдужості, існувала об`єктивна можливість реалізувати своє право на оскарження у встановлений законом строк.

61. Слід також зазначити, що договором банківського вкладу від 20 лютого 2015 року №001-09509-200215 "Зростаючий", укладеного між позивачем та ПАТ "Дельта Банк", встановлено строк залучення вкладу до 06 березня 2015 року (пункт 1.3). При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", що у даному випадку, позивач принаймні до жовтня 2015 року міг і повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

62. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 826/281/16.

63. Крім того, колегія суддів зазначає, що посилання представника позивача на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 826/5908/18 є безпідставними, оскільки у такому зазначено про те, що особа спочатку недоотримала кошти свого вкладу, а потім дізналась про визнання правочину (транзакції) нікчемним, у зв`язку із чим Суд дійшов висновку, що строк про порушення своїх прав особа дізналась саме з листа про нікчемність, а не з моменту недоплати усієї суми вкладу, а тому таке рішення стосується інших фактичних обставин, та не може бути враховане у цій справі.

64. До того ж, враховуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що у даному випадку, встановлення факту отримання чи неотримання позивачем листа про повідомлення про нікчемність правочину від 23 вересня 2015 року № 8821/1101, яке було скеровано ФГВФО засобами поштового зв`язку 01 жовтня 2015 року, не спростує висновки суду першої та апеляційної інстанції, оскільки позивач ще в 2015 році знала про порушення своїх прав.

65. Враховуючи, що наявності правових підстав для поновлення пропущеного строку не встановлено, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про залишення позову без розгляду.

66. Згідно частин 1 та 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

67. Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

68. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

69. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

70. У відповідності до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

71. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій прийняли рішення при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цього не спростовують, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.