813/3922/17 Про стягнення податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб - 27.10.2020 Прийняття

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя -доповідач - Гусак М. Б., судді - Гімон М. М., Усенко Є. А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року (суддя - Грень Н.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року (судді - Довга О.І., Глушко І.В., Запотічний І.І.) у справі № 813/3922/17 за позовом Головного управління ДФС у Львівській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Львівській області) до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, -

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2017 року Головне управління ДФС у Львівській області (далі - ДФС) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу у сумі 65 683,42 грн.

На обґрунтування зазначених позовних вимог позивач посилався на те, що за результатами проведення нарахування податку на доходи фізичних осіб контролюючим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 16 вересня 2016 року: № 0000521700 про застосування до відповідача штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 170,00 грн; № 0000531700, яким йому було збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, у сумі 65 513,42 грн (52 410,74 грн - за податковими зобов`язаннями та 13 102,68 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями). Станом на дату звернення з відповідним позовом до суду вказану заборгованість відповідачем не погашено. ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направлено податкову вимогу форми "Ф" від 8 листопада 2016 року № 34196-17.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 9 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року, позов задовольнив повністю, стягнув з ОСОБА_1 податковий борг у сумі 65 683,42 грн.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що сума податкового боргу є узгодженою і не сплаченою, відтак підлягає стягненню.

Постановою Верховного Суду від 20 березня 2019 року касаційну скаргу відповідача частково задоволено, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Вказане рішення мотивоване тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам відповідача про неотримання ним податкових повідомлень-рішень та не встановили причини їх невручення відповідачу. Також судами не було надано оцінки доводам відповідача щодо відсутності правових підстав для нарахування йому податку з доходів фізичних осіб з мотивів відсутності об`єкта оподаткування, визначеного пунктом 164.2 статті 164 ПК України.

За результатами нового розгляду справи рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року, позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 податковий борг в сумі 65 683 грн 42 коп.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що розгляд вказаної справи тривав з 2016 року, відповідач був присутнім під час розгляду апеляційної скарги Восьмим апеляційним адміністративним судом, ним подавалась касаційна скарга, що свідчить про обізнаність відповідача щодо існування спірних податкових повідомлень-рішень. При цьому, останній не надав суду жодних доказів, які б підтверджували неузгодженість податкових зобов`язань, що в подальшому стали причиною виникнення боргу, а також не надав доказів, які б підтверджували оскарження спірних рішень та вимоги податкового органу.

Суди взяли до уваги, що спірні податкові повідомлення - рішення направлялись відповідачу за адресою його реєстрації в порядку, визначеному статтею 58 ПК України, та відповідно до приписів цієї статті вважаються врученими. Помилкове незазначення оператором поштового зв`язку на поштовому відправленні причини його невручення в даному випадку не є підставою для висновку про неузгодженість податкового боргу.

На думку судів попередніх інстанцій, доводи відповідача щодо відсутності правових підстав для нарахування йому податку з доходів фізичних осіб з мотивів відсутності об`єкта оподаткування мали б досліджуватись в межах адміністративної справи про правомірність спірних податкових повідомлень-рішень.

Не погоджуючись із ухваленими судовими рішеннями, 23 грудня 2019 року відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, послався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та неповне встановлення обставин справи.

Так, скаржник вказав, що судами взагалі не було встановлено об`єкт оподаткування, зокрема, структуру анульованого боргу за кредитним договором, а також не було надано оцінки дотриманню банківською установою порядку анулювання такого боргу (його частини), зокрема, виконання обов`язку щодо повідомлення боржника про таке анулювання шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення, або укладення відповідного договору, або надання боржнику договору про прощення (анулювання) боргу під підпис особисто. Водночас, дотримання банківською установою вказаного порядку є обов`язковою умовою покладення на боржника обов`язку зі сплати податків з доходу, отриманого в результаті прощення боргу. Проте, матеріали справи не містять відповідних відомостей.

Крім цього, відповідач вказав на неотримання ним спірних податкових повідомлень - рішень, що свідчить про неузгодженість податкових зобов`язань та безпідставне винесення позивачем податкової вимоги, та зазначив про неправильне застосування судами попередніх істанцій приписів пункту 42.4 статті 42 ПК України щодо порядку вручення податкових повідомлень - рішень.

Враховуючи викладене, відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження.

Касаційна скарга, враховуючи дату звернення з касаційною скаргою, розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 8 лютого 2020 року.

Головним управлінням ДФС у Львівській області подано відзив на касаційну скаргу. Враховуючи, що Головне управління ДФС у Львівській області на час подання відзиву (16 березня 2020 року) не мало адміністративної процесуальної дієздатності органу, який згідно із законом виконує функції, зокрема, у сфері реалізації державної податкової політики, воно не має повноважень на подання процесуальних документів до суду у цій справі, оскільки таке повноваження встановлено для виконання завдань і функцій контролюючого органу у зазначеній сфері. З огляду на викладене відзив не підлягає судовій оцінці, як такий, що поданий особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Колегія суддів), переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають повною мірою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Самбірською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб ОСОБА_1 за період з 1 січня 2012 року по 31 липня 2013 року, результати якої оформлені актом від 25 липня 2016 року № 255/13-00/20251022/0.

Відповідно до висновків акта перевірки відповідачем були порушені вимоги: абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167 ПК України, в результаті чого занижено суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб за 2012 рік, отримані у виді додаткового блага в результаті прощення боргу банківською установою, що призвело до несплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб у сумі 52 410,74 грн; підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, пункту 120.1 статті 120, пункту 179.1 статті 179 ПК України, а саме - не подано відповідну декларацію про майновий стан і доходи за 2012 рік.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, які було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією за місцем його реєстрації. Вказана поштова кореспонденція повернулась на адресу позивача, на поштовому відправленні відсутнє повідомлення поштового відділення про вручення та не зазначено причини такого невручення.

У зв`язку із несплатою грошових зобов`язань, визначених у спірних податкових повідомленнях-рішеннях, Самбірська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області сформувала та надіслала відповідачу спірну податкову вимогу, яка повернулась на адресу податкового органу із зазначенням відділенням поштового зв`язку причини невручення - за закінченням строку зберігання, скріплена поштовим штемпелем із зазначенням дати - 10 грудня 2016 року.

З огляду на те, що ОСОБА_1 податковий борг не сплатив, ДФС звернулося до суду з позовом про його стягнення.

Вирішуючи питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо ненадання відповідачем доказів, які б підтверджували неузгодженість податкових зобов`язань, незважаючи на його обізнаність про існування спірних податкових повідомлень-рішень.

Крім цього, відповідно до пункту 70.7 статті 70 ПК України у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Згідно з приписами статті 45 ПК України податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Отже, законом встановлено обов`язок платника податків повідомляти контролюючий орган про зміну податкової адреси протягом місяця з дня, коли така зміна відбулася.

Пунктом 58.3 статті 58 ПК України у зазначеній редакції встановлено порядок надіслання податкового повідомлення-рішення, яке вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

З огляду на викладене, виходячи з системного аналізу правових норм та використовуючи логічно-змістовне тлумачення пункту 56.18 статті 56, пункту 58.3 статті 58 ПК України, Колегія суддів доходить висновку, що контролюючий орган, не маючи інших правових механізмів для отримання персональних даних про платника податків, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та, відповідно, у випадку недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов`язку інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що доводи відповідача щодо причин неотримання ним спірних податкових повідомлень - рішень та податкової вимоги (непроживання за місцем реєстрації), а також доводи щодо необізнаності з обставинами притягнення його до фінансової відповідальності та відповідні заперечення проти наявності у нього об`єкта оподаткування могли б бути зазначені у зверненні до адміністративного суду з клопотанням про поновлення строку на оскарження податкових повідомлень-рішень і податкової вимоги та підставами для обгрунтування відповідного позову.

Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно із статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.