140/555/19 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про застосування до платника податків штрафних (фінансових) санкцій - 22.10.2020 Прийняття

Фермерське господарство "Ай-Ев" (надалі також - Позивач, ТОВ "Ай-Ев") звернулося до суду із позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (надалі також - Відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21 листопада 2018року №0013691402.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, Позивач зазначав, що Відповідач сформував необґрунтовані висновки про порушення положень статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" в контексті строку зарахування валютної виручки, адже в процесі прийняття рішення суб`єктом владних повноважень не враховано того, що відповідні кошти надійшли за результатами сплати коштів від суб`єкта господарювання, який був замінений у зобов`язанні.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що в ході судового розгляду не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що строк зарахування валютної виручки на банківські рахунки Позивача за результатами виконання контракту від 15 серпня 2017 року №15/08-17 не порушено. Надаючи оцінку доводам Позивача про зміну призначення платежу, суди попередніх інстанцій зазначили, що лист ФГ "Ай-Ев" до ПАТ КБ "Приватбанк" не може бути підставою для зарахування коштів в іноземній валюті за іншим контрактом та з іншими контрагентами, оскільки законодавством надано правом зміни призначення платежу лише платником такого, однак Позивачем не виступав платником відповідних коштів, а був їх отримувачем.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Вказуючи про порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ФГ "Ай-Ев" зазначило, що судові рішення винесено судами без врахування всіх обставин справи при встановленні правомірності нарахування Відповідачем санкцій за начебто допущені Позивачем порушення строків зарахування виручки на банківські рахунки, що призвело до неправильного вирішення справи та стало підставою відмови Позивачу у задоволенні його позовних вимог. Це порушує його права та охоронювані законом інтереси.

Позивач в обґрунтування наведеного наполягав на тому, що Верховний Судом вже сформована позиція з аналогічних правовідносин у справі № 803/1509/17 .

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, а судові рішення без змін посилаючись на дотримання судами при вирішенні спору вимог процесуального законодавства.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Відповідачем проведено перевірку за результатами якої складено акт від 7 листопада 2018 року №23214/14-02/39685433, згідно з висновками якого Позивачем порушено вимоги статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (надалі також - Закон №185/94-ВР).

Висновки Відповідача про порушення Позивачем наведеної норми ґрунтуються на тому, що валютні кошти в сумі 7695 доларів США з граничним терміном надходження до 19 червня 2018 року на рахунок ФГ "Ай-Ев" так і не надійшли.

На підставі зазначеного акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 21 листопада 2018 року №0013691402, яким визначено до спати суму пені у розмірі 81 809 грн. 15 коп.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій 15 серпня 2017 року між ФГ "Ай-Ев" та фірмою Hadaf 2017 ММС укладено договір з оплатою в іноземній валюті №15/08-17, предметом якого є експорт великої рогатої худоби для забою.

За період з 15 серпня 2017 року по 31 жовтня 2018 року на виконання умов цього експортного контракту ФГ "АЙ-ЕВ" експортовано на адресу Hadaf 2017 ММС велику рогату худобу для забою на загальну суму 7695 доларів США (214 389,40 грн.)

Однак на виконання умов експортного контракту оплата за експортований товар від Hadaf 2017 ММС не надходила.

15 червня 2018 року між Позивачем та Hadaf 2017 ММС укладено додаткову угоду до договору від 15 серпня 2017 року №15/08-17, яка передбачає, що оплата за товар може бути проведена на користь Продавця третіми особами - Retro Holding MMC, AZ 1150, s Xezer rayonu Buzovna STO M.A.Sabir kiicesi.22A, Baku, Azerbaijan.

Під час перевірки Позивачем було надано виписку від 1 червня 2018 року ПАТ КБ "Приватбанк" про надходження коштів в сумі 18 000 доларів США на рахунок ФГ "Ай-Ев" № НОМЕР_1 від нерезидента Retro Holding MMC як платіж по контракту від 18 січня 2018 року №18/01-18.

За період 2018 року на адресу Retro Holding MMC на виконання умов контракту від 18 січня 2018 року №18/01-18 здійснювались експортні поставки живої великої рогатої худоби для забою на загальну суму 28 480 доларів США.

При цьому АТ КБ "Приватбанк" надана виписка, в якій зазначено, що кошти, які 1 червня 2018 року надійшли на рахунок фермерського господарства "Ай-Ев" НОМЕР_1 від Retro Holding MMC, зараховані банком саме по контракту від 18 січня 2018 року №18/01-18.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України (2747-15) ) ни, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до змісту частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 6 КАС України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною другою наведеної статті, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ).

Згідно зі статтею 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Положення статті 42 Конституції України системно пов`язані зі статтею 16 Конституції України щодо однієї із основних функцій держави - забезпечення економічної безпеки України; а також мають безпосередній, органічний зв`язок зі статтею 41 Конституції України щодо змісту та форм права власності, непорушності права приватної власності.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 92 Конституції України правові засади і гарантії підприємництва визначаються виключно Законами України.

Отже, конституційно-правова норма, яка декларує право на підприємницьку діяльність, також містить застереження, що сферою його реалізації є тільки ті види діяльності, що не заборонені законом. Законодавець вказав і на засоби обмеження - пряму заборону шляхом відсилання до поточного законодавства, в першу чергу Господарського та Цивільного кодексів України (435-15) .

Так, Цивільний кодекс України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ) у статті 3 констатує свободу підприємницької діяльності серед загальних засад цивільного законодавства, а Господарський кодекс України (436-15) (далі -ГК України) визначає її одним із загальних принципів господарювання.

Загальні принципи підприємницької діяльності, сформульовані у статті 44 ГК України, відповідно до якої підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Наведений вище принцип вільного вибору і самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, перш за все, встановлює можливість для суб`єктів підприємницької діяльності України підтримувати відносини з іноземними суб`єктами господарської діяльності з урахуванням положень Конституції та законів України, а також міжнародних норм і правил. Правове регулювання такої діяльності, а також обмеження щодо її здійснення встановлені Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність " від 16 квітня 1991 року №959-ХІІ (959-12) (далі - Закон №959-ХІІ (959-12) , тут і далі - у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Закріплення принципу використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд надає право підприємцям самостійно вирішувати питання про долю належної їм частки валютної виручки, тобто прибутку, отриманого від здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності. Проте цей принцип також діє з певними обмеженнями, які, зокрема, встановлені Законом №185/94-ВР.

Одним з таких обмежень, є закріплення статтею 1 Закону №185/94-ВР присічних строків розрахунків при експорті товарів/послуг. Згідно з вказаною нормою виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Відповідальність за порушення наведеної вище вимоги Закону №185/94-ВР передбачена статтею 4 вказаного Закону, яка встановлює, що порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Отже, Закон №185/94-ВР встановлює відповідальність за порушення строків розрахунку в іноземній валюті (надходження виручки) за наслідками виконання зовнішньо-економічних контрактів, і єдиною підставою до звільнення від такої відповідальності визнає наявність висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Водночас, надходження валютної виручки на рахунок можливе лише за дійсним зобов`язанням і не очікується за припиненим.

В такому аспекті слід звернутися до загальних засад зобов`язального права та зауважити, що за своїм обсягом поняття виконання є дещо вужчим, ніж поняття припинення, оскільки останнє охоплює всі випадки ліквідації зобов`язально-правового зв`язку, незалежно від виконання раніше досягнутих домовленостей.

Відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Наведені вище норми цивільного законодавства в контексті спірних правовідносин кореспондуються із положеннями частини четвертої статті 6 та частини статті статті 14 спеціального Закону №959-ХІІ (959-12) , якими передбачено, що суб`єкти ЗЕД мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім прямо або у винятковій формі заборонених законами України. Крім того, всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Згідно зі статтею 520 ЦК України (на яку посилався Позивач в позові) боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що чинне законодавство надає можливість суб`єктам господарювання здійснювати розрахунки шляхом зміни боржника іншою особою, при цьому остання має здійснити оплату відповідних коштів у межах строку, встановленого Законом №185/94-ВР. До того ж відповідні розрахунки між суб`єктами господарювання повинні бути оформлені належним чином, аби не суперечити положенням чинного законодавства.

Позивач наполягав на тому, що зобов`язання Hadaf 2017 ММС у розмірі 7695 доларів США погашені в силу того, що Retro Holding MMC відповідні грошові зобов`язання оплатило за цього суб`єкта господарювання.

Так, суди першої та апеляційної інстанцій, надаючи оцінку таким доводам, встановили, що Позивач мав безпосередні господарські взаємовідносини не лише із Hadaf 2017 ММС, а й із Retro Holding MMC і на адресу останнього по контракту №18/01-18 18 січня 2018 року та 20 квітня 2018 року здійснив експортні поставки живої великої рогатої худоби для забою на загальну суму 28 480 доларів США.

Retro Holding MMC перераховано на рахунки Позивача 18 тисяч доларів із призначеним платежу саме по контракту №18/01-18 від 18 січня 2018 року, відповідне зарахування сум на банківський рахунок банком здійснено 1 червня 2018 року.

Після цього 15 червня 2018 року між позивачем та Hadaf 2017 ММС укладено додаткову угоду до договору від 15 серпня 2017 року №15/08-17, яка передбачає, що оплата за товар може бути проведена на користь Продавця третіми особами, зокрема Retro Holding MMC.

Суд звертає увагу на те, що додаткова угода укладена між Позивачем та Hadaf 2017 MMC вже після здійсненої Retro Holding MMC оплати та без участі останнього.

Жодних доказів обізнаності Retro Holding MMC із покладенням на нього на підставі цієї додаткової угоди обов`язків щодо оплати грошових зобов`язань та безпосередньої оплати таких зобов`язань матеріали справи не містять.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що докази зміни призначення платежу з таких, що здійснені Retro Holding MMC по контракту №18/01-18 від 18 січня 2018 року, на такі, що здійснені за зобов`язаннями Hadaf 2017 ММС по контракту від 15 серпня 2017 року №15/08-17, в матеріалах справи відсутні.

Суди попередніх інстанцій, надавши оцінку відповідним наявним у матеріалах доказам з дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшли юридично правильного висновку про те, що кошти у розмірі 7695 доларів США, які було винне Позивачу Hadaf 2017 MMC, не надійшли від Retro Holding MMC.

Позивачем не зазначено в касаційній скарзі жодних доводів на підтвердження того, що оцінка доказів у справи здійснена з порушеннями норм процесуального права, а обставини у справі встановлені не вірно.

Відтак, підсумовуючи все вищенаведене, суд вважає за необхідне зазначити, що про відсутність факту перерахунку коштів з метою погашення грошового зобов`язання у розмірі 7865 доларів США, що виник у Hadaf 2017 MMC перед Позивачем, саме Retro Holding MMC, свідчить сукупність таких обставин:

- Позивач мав господарські взаємовідносини із Retro Holding MMC та поставив йому товар;

- Retro Holding MMC оплатило поставку товару із поміткою про оплату цих коштів саме на виконання укладеного між Позивачем та цим суб`єктом господарювання послуг;

- додаткова угода, згідно з якою покладено на Retro Holding MMC обов`язок оплачувати зобов`язання за Hadaf 2017 MMC, укладена вже після перерахунку відповідних коштів;

- Retro Holding MMC не підписувало додаткову угоду щодо сплати ним зобов`язань за Hadaf 2017 MMC;

- докази обізнаності Retro Holding MMC про покладення на нього зобов`язань щодо оплати коштів за Hadaf 2017 MMC та оплати таких в матеріалах справи відсутні;

- ПАТ КБ "Приватбанк", який обслуговував Позивача, підтвердив, що кошти, які 1 червня 2018 року надійшли на рахунок останнього від Retro Holding MMC, зараховані банком саме по контракту із цим суб`єктом господарювання.

Не є обставиною, що підтверджує своєчасність надходження коштів у розмірі 7865 доларів США й звернення Позивача до банку з метою зміни призначення платежу, здійсненого Retro Holding MMC.

Так, пунктом 4.1 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого Постановою Національного банку України від 28 липня 2008 року № 216 (z0910-08) (далі - Положення № 216) передбачено, що уповноважений банк зараховує кошти в іноземній валюті на рахунки банку та бенефіціарів на підставі отриманих повідомлень, у яких обов`язково зазначені, зокрема для бенефіціарів - юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - підприємці) - найменування або прізвище та ім`я, номер рахунку бенефіціара і призначення платежу.

Відповідно до пункту 4.3 Положення № 216 уповноважений банк бенефіціара в разі отримання повідомлення про переказ коштів в іноземній валюті на користь юридичної особи або підприємця, у якому не заповнено графу "Призначення платежу" (немає посилання на договір або документ, на виконання якого від нерезидента-платника надійшли кошти в іноземній валюті) або в ній зазначена помилкова інформація, звертається до банку, що обслуговує платника, та/або до бенефіціара для з`ясування цього реквізиту в порядку, визначеному нормативно-правовими актами Національного банку.

Сукупність зазначених норм цього законодавчого акта дає підстави для висновку, що банк зараховує кошти в іноземній валюті на рахунки банку на підставі отриманих повідомлень, в яких має бути зазначено призначення платежу; у разі ж наявності помилкової інформації щодо призначення платежу уповноважений банк звертається до банку, що обслуговує платника, та/або до бенефіціара для з`ясування цього реквізиту в порядку.

Водночас, в ході судового розгляду Позивачем не підтверджено, а судами попередніх інстанції на підставі належних та допустимих доказів не встановлено обставин, що Retro Holding MMC, перераховуючи кошти із призначенням платежу згідно з укладеним цим підприємством та Позивачем договором, зазначило помилкову інформацію в призначенні платежу. Жодної інформації, отриманої від Retro Holding MMC чи від банків, про це матеріали справи не містять.

Самостійна перекваліфікація Позивачем отриманих коштів від Retro Holding MMC за контрактом від 18 січня 2018 року №18/01-18 в такі, що отримані за контрактом від 15 серпня 2017 року №15/08-17, укладеним з Hadaf 2017 ММС, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

А відтак, зміст установлених судами попередніх інстанцій обставин свідчить про те, що фактично у цих правовідносинах ані Hadaf 2017 MMC, ані Retro Holding MMC не здійснили дій, які б свідчили про зарахування виручки, що виникла за фактом поставки товару за контрактом від 15 серпня 2017 року №15/08-17, на валютні рахунки Позивача не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції.

З урахуванням цього суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Позивач у касаційній скарзі зазначає, що Верховним Судом вже сформована позиція з аналогічних правовідносин у справі № 803/1509/17 .

Надаючи оцінку таким доводам, суд звертає увагу на те, що положеннями частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, постанова Верховного Суду №803/1509/17 не містить висновків щодо застосування норм права, які, в силу положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції повинен враховувати при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Не є правовим висновком Верховного Суду, що є обов`язковим для застосування судами та суб`єктами владних повноважень в порядку частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частин п`ятої та шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", вирішення справи по суті на підставі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин з урахуванням повноти і правильності установлених у справі обставин, а також належності, достатності та допустимості доказів.

Загалом обґрунтування касаційної скарги зводяться до вимог здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на наведене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та прийняли рішення за правильного застосування норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими.

Отже, переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи, правильність застосування ними норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому в задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною третьою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.