Вищий господарський суд України
 
                        П О С Т А Н О В А
                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
17.06.2004                      Справа N 2-7/3004-03
 
                               Київ
 
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
 
головуючого
суддів
 
розглянувши у відкритому     Приватного підприємця М-к Г.А.
судовому  засіданні  в   м.
Києві
касаційну скаргу
 
На постанову                 від 14 серпня 2003р.
 
Севастопольського            Господарського суду
апеляційного
 
за позовом                   Приватного підприємця М-к Г.А.
 
до                           Державної  податкової  інспекції
                             у м.  Сімферополі
 
                             Управління            державного
                             казначейства    в     Автономній
                             Республіці Крим
 
про   стягнення 877683,13 грн.
 
в судовому засіданні взяли участь представники:
 
від позивача
від відповідачів
 
У справі оголошувалась перерва до 24 червня 2004р.
 
Приватним підприємцем М-к Г.А. у січні 2003 р. заявлений позов про
стягнення збитків у розмірі 877683,13 грн. та 10000 грн. моральної
шкоди.  Позовні вимоги обґрунтовані  приписами  статей  203,  214,
440-442, 452  Цивільного  кодексу  Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
        ,  з
огляду на те,  що внаслідок накладеного органами податкової служби
арешту на майно Приватного підприємця, який було скасовано ухвалою
Апеляційного  суду  Автономної  Республіки  Крим,  позивач   поніс
збитки,  які  складають вартість борошна,  недоодержаний прибуток,
витрати,  пов'язані з оплатою послуг адвоката,  а  також  вартість
послуг  Торгово-промислової  палати  Автономної  Республіки  Крим,
загалом на суму 877683,13 грн..  Також позивачем  заявлена  вимога
про  стягнення  10000  грн.  моральної шкоди,  завданої Підприємцю
внаслідок дій посадових осіб ДПІ у м. Сімферополі.
 
Рішенням господарського  суду  Автономної  Республіки   Крим   від
24.03.-10.04.2003р.,  ухваленим суддею,  позовні вимоги Приватного
підприємця М-к Г.А.  задоволені  частково.  Резолютивною  частиною
стягнуто з ДПІ у м.  Сімферополі на користь позивача 714447,5 грн.
Рішення суду в цій частині вмотивоване приписами статей 440 та 442
Цивільного  кодексу  Української  РСР  ( 1540-06  ) (1540-06)
          з  огляду на
доведеність матеріалами справи того факту, що неправомірні дії ДПІ
потягнули  для  позивача збитки у вигляді недоодержаного прибутку.
Господарський суд дійшов висновку про законність  заявлених  вимог
щодо   стягнення   витрат,   пов'язаних   із  одержанням  висновку
Регіонального  підприємства  Торгово-промислової  палати  АРК   та
витрат  з  оплати  послуг  юриста  у справі про визнання недійсним
рішення ДПІ,  яке покладене в основу оправдального вироку відносно
ПП М-к Г.А. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 10000
грн.  моральної шкоди відмовлено з огляду на приписи  статті  4401
Цивільного  кодексу  Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
         через відсутність
підстав для їх задоволення.  Позовні вимоги  в  частині  стягнення
збитків,  пов'язаних з оплатою послуг юриста у кримінальній справі
не були задоволені  господарським  судом,  оскільки  послуги  були
надані  юристом фізичній особі - М-к Г.А.,  яка обвинувачувалась в
умисному ухиленні від сплати податків.  З огляду на вимоги  статті
214 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
         відмовлено у задоволенні
позовних   вимог   в   частині   стягнення   збитків   у   вигляді
недоодержаного прибутку з врахуванням індексу інфляції.
 
Ухвалою господарського  суду  Автономної  Республіки  Крим  від 14
квітня 2003р.,  винесеною суддею, до мотивувальної та резолютивної
частини рішення від 24.03.-10.04.2003р. відповідно до вимог статті
89 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
          були
внесені виправлення,  а саме: пункт 2 резолютивної частини рішення
викладений в такій редакції:  стягнути з ДПІ у м.  Сімферополі  на
користь позивача - 820503,50 грн.
 
Севастопольський апеляційний  господарський  суд постановою від 14
серпня 2003р.  перевірене рішення Господарського  суду  Автономної
Республіки  Крим  від  24.03.-10.04.2003р змінив,  в позові ПП М-к
Г.А.  про  стягнення  збитків   та   моральної   шкоди   відмовив,
задовольнивши  частково  апеляційну  скаргу ДПІ у м.  Сімферополі.
Ухвалу Господарського  суду  Автономної  Республіки  Крим  від  14
квітня 2003р скасовав.  Постанова апеляційного господарського qsds
вмотивована приписами статей 442 та 443 Цивільного кодексу України
( 435-15  ) (435-15)
          з огляду на неправомірне покладання на відповідача -
податкову службу обов'язку з  відшкодування  збитків,  завданих  в
межах  кримінальної справи.  Враховуючи вимоги Закону України "Про
порядок відшкодування шкоди,  завданої  громадянинові  незаконними
діями  органів  дізнання,  попереднього  слідства,  прокуратури та
суду" ( 266/94-ВР ) (266/94-ВР)
         апеляційний господарський суд дійшов висновку,
що  позивач  -  як суб'єкт підприємницької діяльності не має права
вимагати відшкодування  збитків,  завданих  органами  дізнання  та
попереднього слідства в господарському суді.
 
Приватний підприємець М-к Г.А., звернулась з касаційною скаргою до
Вищого господарського  суду  України,  в  якій  просить  постанову
Севастопольського  апеляційного  господарського  суду скасувати як
таку,   що   ухвалена   з   порушенням   норм   матеріального   та
процесуального  права,  а  рішення  Господарського суду Автономної
Республіки Крим залишити  без  змін.  Обґрунтовуючи  свої  вимоги,
викладені  в касаційні скарзі,  Підприємець посилається на те,  що
апеляційним судом не взяті до уваги положення статей 19-22  Закону
України "Про  державну  податкову  службу  в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
         і
відповідно апеляційним судом  зроблений  безпідставний,  на  думку
скаржника,  висновок  про  виділення  Слідчого  відділу податкової
міліції  в  якості  окремого   державного   органу.   Підприємець,
посилаючись  на  порушення  апеляційним  судом норм процесуального
права,  зокрема статті 43  Господарського  процесуального  кодексу
України  ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,  наголошує на тому,  що апеляційним судом не
надана оцінка таким обставинам  справи,  як  те,  що  в  постанові
слідчого  про  накладання арешту на майно позивача,  зазначено про
факт умисного ухилення від сплати податків не фізичної особи - М-к
Г.А.,   а   саме  суб'єкта  підприємницької  діяльності  М-к  Г.А.
Апеляційним   господарським    судом    не    враховане    рішення
Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16-26.07.2001 у
справі № 32-5/3736-2001 про визнання недійсним рішення  ДПІ  у  м.
Сімферополі, яким до позивача були застосовані фінансові санкції.
 
Державною податковою  інспекцією  у м.  Сімферополі та Управлінням
державного казначейства в Автономній Республіці  Крим  відзиви  на
касаційну скаргу не надіслано.
 
Вищий господарський  суд  України  заслухавши  доповідь судді,  за
участю  представників  сторін,   які   підтримали   свої   доводи,
перевіривши   правильність  застосування  місцевим  і  апеляційним
судами приписів законодавства, відзначає наступне.
 
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено,  що М-к  Г.А.,
яка 27.04.2001р. була притягнута в якості обвинуваченої постановою
слідчого СВ ГВПМ,  на підставі вироку Київського районного суду м.
Сімферополя  від 5.03.2002р.  була виправдана.  Під час досудового
слідства 27 квітня 2001р. винесена постанова про накладання арешту
на  майно  М-к  Г.А.,  а саме на пшеничне борошно на загальну суму
195000 дол. США.
 
Предмет позову включає вимогу  про  стягнення  збитків,  понесених
внаслідок  накладеного  органами податкової служби арешту на майно
Приватного   підприємця,   які   складають    вартість    борошна,
недоодержаний   прибуток,  витрати,  пов'язані  з  оплатою  послуг
адвоката,  а  також  вартість  послуг  Торгово-промислової  палати
Автономної Республіки Крим,  загалом на суму 877683,13 грн.. Також
позивачем заявлена  вимога  про  стягнення  10000  грн.  моральної
шкоди.
 
Судова колегія    погоджується   з   висновками,   викладеними   в
переглянутих судових актах стосовно відсутності  правових  підстав
для  задоволення  позовних вимог Приватного підприємця М-к Г.А.  в
частині стягнення моральної шкоди з огляду на таке.  Відповідно до
вимог  чинного законодавства,  моральна шкода - втрати немайнового
характеру внаслідок моральних чи  фізичних  страждань,  або  інших
негативних   явищ,   заподіяних   фізичній   чи   юридичній  особі
незаконними діями або бездіяльністю  інших  осіб.  Під  немайновою
шкодою,   заподіяною   юридичній   особі,   слід  розуміти  втрати
немайнового характеру,  що настали  у  зв'язку  з  приниженням  її
ділової  репутації,  посяганням на фірмове найменування,  товарний
знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також
вчиненням  дій,  спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри
до її діяльності.  (постанова Пленуму Верховного суду України  від
31.03.95  №  4  "Про  судову  практику в справах про відшкодування
моральної  (немайнової)  шкоди"  ( v0004700-95  ) (v0004700-95)
        ).  Викладені  в
позовній  заяві доводи щодо заподіяної моральної шкоди позивачеві,
стосувались нанесенню моральних страждань особі,  яка  як  фізична
особа   була   притягнута   до  кримінальної  відповідальності,  а
відповідно  до  вимог  статті  13  Закону  України  "Про   порядок
відшкодування  шкоди,  завданої  громадянинові  незаконними  діями
органів    дізнання,  попереднього слідства,  прокуратури і  суду"
( 266/94-ВР  ) (266/94-ВР)
          питання  про  відшкодування  моральної шкоди та її
розмір вирішується  за  заявою  громадянина  ухвалою  суду  першої
інстанції,  який  розглядав кримінальну справу або якому вона мала
бути підсудна.  Матеріалами переглянутої справи не підтверджується
нанесення   моральної   шкоди   у   розмірі   10000  грн.  субєкту
підприємництва.  В  цій  частині  рішення  і  постанова  у  справі
залишаються без змін.
 
Розглядаючи позовні вимоги про стягнення збитків господарський суд
першої інстанції дійшов висновку що  неправомірні  дії  податкової
служби потягли для приватного підприємця М-к Г.А. збитки у вигляді
недодержаного прибутку,  внаслідок неприйняття належних заходів по
збереженню  арештованого  майна позивача,  проте такий висновок не
підтверджується матеріалами справи..
 
Севастопольський апеляційний  господарський  суд,  відмовляючи   у
задоволенні   позовних   вимог   про   стягнення   збитків  визнав
неправомірним покладання  обов'язку  щодо  відшкодування  збитків,
завданих  в  рамках кримінальної справи,  на Слідчий відділ ДВПМ з
огляду   на  вимоги статті 442 Цивільного кодексу Української  РСР
( 1540-06  ) (1540-06)
        .  При  цьому  не  розглянув по суті вимоги приватного
підприємця в частині заявлених до відшкодування  збитків  на  суму
877683,15 грн.
 
До зобов'язань   із  заподіяння  шкоди,  що  виникли  до  набрання
чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003 року № 435- 1V,
застосовуються  положення  глави 40 Цивільного кодексу Української
РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
         від  18.07.1963  року  (далі  -  Цивільний  кодекс
УРСР).  Статтею  440 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
         визначено
загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди,  а статтею
442 цього Кодексу передбачено спеціальні підстави відповідальності
за шкоду,  заподіяну незаконними  діями  державних  і  громадських
організацій,  а  також  їх службових осіб.  Відповідно до положень
статті 442 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06  ) (1540-06)
          шкода,  заподіяна
громадянинові    незаконними   діями   державних   і   громадських
організацій,  а також службових осіб при виконанні ними  службових
обов'язків у галузі адміністративного управління,  відшкодовується
на загальних підставах (статті 440,  441 цього Кодексу), якщо інше
не   передбачено   законом;   за  шкоду,  заподіяну  такими  діями
організаціям,  відповідальність настає  в  порядку,  встановленому
законом.  Незаконними  визнаються  дії,  що порушують встановлений
законом  або  іншим  нормативно-правовим  актом  порядок  і  умови
здійснення даним органом владних функцій або виходять за межі його
повноважень.  Шкода,  заподіяна  правомірними  діями  державних  3
громадських  організацій,  відшкодуванню не підлягає.  Розглядаючи
справи  про  відшкодування  шкоди,  заподіяної  незаконними  діями
державних  і  громадських  організацій,  господарські суди повинні
враховувати наявність таких умов  відповідальності,  як  наявність
неправомірних  дій,  безпосередній причинний зв'язок між згаданими
діями  (бездіяльністю)  і  шкодою  та  вина  відповідача.  Остання
виражається   через   вину   службових  осіб  даної  державної  чи
громадської організації, які вчинили неправильні службові дії.
 
Однак, як вбачається зі змісту  рішення  та  постанови  у  справі,
вирішуючи  спір про стягнення завданих збитків,  вказані обставини
залишені поза увагою суду  першої  та  апеляційної  інстанції,  що
унеможливлює    висновок   про   правильність   вирішення   даного
господарського  спору.  Стаття  84  Господарського  процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , яка містить вимоги до змісту судового
рішення,  зокрема,  передбачає, що у мотивувальній частині рішення
мають  бути викладені обставини справи,  встановлені господарським
судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято
рішення, доводи за якими господарський суд відхилив докази сторін;
законодавство,  яким  господарський   суд   керувався,   приймаючи
рішення.
 
Відповідно до   роз'яснень   Пленуму   Верховного   суду  України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 №  11  "Про  судове
рішення"  ( v0011700-76  ) (v0011700-76)
        ,  рішення  є законним тоді,  коли суд,
виконавши  всі  вимоги  процесуального  законодавства  і  всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права,  що підлягають застосуванню до  даних
правовідносин.
 
Неповне з'ясування  обставин,  які  мають  значення для справи при
вирішенні спору в частині відшкодування збитків у  сумі  877683,13
грн.   призвели   до  унеможливлення  висновку  щодо  правильності
прийнятих судових рішень і дає підстави для їх  скасування  в  цій
частині..
 
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в
касаційній інстанції не дають їй права встановлювати  або  вважати
доведеними  обставини,  що  не  були встановлені в рішенні суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази,  рішення та  постанова  у  справі
підлягають скасуванню,  а справа - направленню на новий розгляд до
Господарського суду Автономної Республіки Крим в частині стягнення
збитків  у  сумі  877683,13  грн.  При новому розгляді справи суду
необхідно всебічно  та  повно  з'ясувати  обставини  справи  в  їх
сукупності та вирішити спір відповідно до закону.
 
З урахуванням викладеного,  керуючись статтями 108, 111-9, 111-10,
111-11,  111-12    Господарського процесуального  кодексу  України
( 1798-12 ) (1798-12)
         Вищий господарський суд України
 
                       П О С Т А Н О В И В:
 
Рішення господарського   суду   Автономної   Республіки  Крим  від
24.03.-10.04.2003р.  та постанову  Севастопольського  апеляційного
господарського суд від 14.08.2004 у справі № 2-7/3004-03 скасувати
в частині вирішення спору про стягнення  збитків.  В  цій  частині
матеріали    справи    скеровуються   для   нового   розгляду   до
господарського суду Автономної Республіки Крим.
 
В частині відмови у позові  про  стягнення  10000  грн.  моральної
шкоди судові акти залишаються без змін.
 
Касаційну скаргу   Приватного  підприємця  М-к  Г.А.  задовольнити
частково.