ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.06.2004 Справа N 31/267
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу ВАТ “ГК” на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
05.02.2004 р. та на рішення господарського суду
Дніпропетровської області 24.11.2003 р. у справі за позовом
Акціонерного товариства закритого типу “Е” до ВАТ “ГК”
про стягнення сум
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд
У С Т А Н О В И В:
У жовтні 2003 р. Акціонерне товариство закритого типу “Е”
пред’явило в господарському суді позов до ВАТ “ГК” про стягнення
за векселем суми боргу в розмірі 1 000 000,00 грн. та 171767,63
грн. процентів за простим векселем № 6565750433810 від
27.09.2000р.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
24.11.2003 р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 05.02.2004 р., позов було
задоволено, з ВАТ “ГК” стягнуто 1 000000,00 грн. основного боргу
та 171767,63 грн. відсотків.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
05.02.2004 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської
області від 24.11.2003 року і припинити провадження по справі,
посилаючись на порушення судом норм матеріального та
процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як встановлено судом, ВАТ “ГК” 27.09.2000 р. видало АТЗТ “Е”
простий вексель № 6505750433810 на суму 1000000,00 грн. зі
строком платежу “за пред’явленням”.
25.09.2001р. приватним нотаріусом був складений акт про протест
вказаного векселя щодо його сплати і за цією ж датою
(реєстраційний номер 5438) вчинено виконавчий напис про
стягнення обумовленої цим векселем суми (а.с. 93-94звор).
Відповідно до ст.ст. 34, 70, 77 Уніфікованого закону про
переказні векселі та прості векселі ( 995_009 ) (995_009)
(далі -
Уніфікований закон), вексель строком по пред’явленню оплачується
при його пред’явленні. Він повинен бути пред’явлений протягом
одного року від дати його складання.
Позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного
векселя, погашаються за спливом трьох років, який рахується від
дати настання строку платежу.
До простого векселя застосовуються такі ж положення, як і до
переказного векселя в тій мірі, в якій вони є сумісними з
природою цих документів.
За приписом ст. 48 Уніфікованого закону ( 995_009 ) (995_009)
, з
урахуванням положень п. 5 ст. 2 Закону України “Про обіг
векселўв в Україні” ( 2374-14 ) (2374-14)
держатель може вимагати від
особи, проти якої він використовує своє право регресу, зокрема,
суму неакцептованого або неоплаченого переказного векселя, а
також відсотки в розмірі облікової ставки Національного банку
України на день подання позову і від дня настання строку платежу
(з дня платежу) до дня подання позову відповідно.
Суд, виходячи з встановлених обставин справи, зокрема, що позов
було заявлено в межах трьохрічного строку вексельної давності, а
також наведених норм вексельного законодавства, обґрунтовано
прийшов до висновку про задоволення заявленого позову.
Сам же по собі факт пропуску позивачем річного строку на
пред’явлення виконавчого документу щодо стягнення вексельних
сум, то, виходячи з правової природи вказаного векселя, це не
позбавляло права векселедержателя звернутися з позовом на їх
стягнення безпосередньо до суду.
Доказам по справі в їх сукупності, у порядку виконання припису
ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд дав правильну юридичну
оцінку і постановив рішення, яке відповідає матеріалам справи та
вимогам закону.
Підставно з цим рішенням погодився і суд апеляційної інстанції.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновків про
неправильне застосування судом норм матеріального та
процесуального права, яке привело чи могло привести до невірного
вирішення спору.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 - 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ “ГК” залишити без задоволення, а постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
05.02.2004 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської
області 24.11.2003 р. без змін.