ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.2004 Справа N 11/1387
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.-
головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за
цінами в Н-ській області, м. Н-ськ (далі - Інспекція)
на рішення господарського суду Житомирської області від 17.10.2003
та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
31.03.2004
зі справи № 11/1387
за позовом Інспекції
до державного комунального підприємства "ХХХ" (далі - ДКП "ХХХ")
про стягнення 947700,00 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача: А.А.А., Б.Б.Б., В.В.В.,
відповідача: Г.Г.Г., Д.Д.Д., Е.Е.Е.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Житомирської області від 17.10.2003
(суддя Маріщенко Л.О.) у задоволенні позову відмовлено з тих
мотивів, що державним комунальним підприємством "ХХХ" не порушено
державної дисципліни цін.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
31.03.2004 (суддя Пасічник С.С. - головуючий, судді Гулова А.Г.,
Шкляр Л.Т.) назване рішення з тих же мотивів залишено без змін.
Інспекція звернулася до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого
господарського суду та постанову апеляційної інстанції скасувати і
передати справу на новий розгляд. Касаційну скаргу мотивовано
неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального
права. Зокрема, апеляційний суд, на думку скаржника, дійшов
неправильного висновку про те, що відповідач не є промисловим
підприємством та на нього не поширюються вимоги Типового положення
з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції
(робіт, послуг) у промисловості ( 473-96-п ) (473-96-п)
, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.1996 № 473,
оскільки це Положення ( 473-96-п ) (473-96-п)
слід було застосувати по
"аналогії закону". Крім того, скаржник зазначає, що так звані
"додаткові послуги", які надаються споживачам при паркуванні
автотранспорту в сумі 0,49 грн. відповідно до тарифу,
затвердженого виконкомом Н-ської міської ради, економічно не
обґрунтовані.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями
фактичних обставин справи правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги
з огляду на таке.
Судовими інстанціями інстанції у справі встановлено, що:
- перевіркою Інспекції за період з 01.01.1999 по 01.10.2001
встановлено, що крім місцевого збору за паркування автотранспорту
в сумі 0,51 грн., ДКП "ХХХ" стягує плату за послуги з паркування в
сумі 0,49 грн. за одну годину паркування;
- плата за послуги стягується відповідно до рішення Н-ського
міськвиконкому від 29.10.1998 № 522, яким затверджено калькуляцію
вказаної послуги, що включає в себе витрати, пов'язані з
організацією роботи по стягненню місцевого збору за паркування
автотранспорту в спеціально обладнаних місцях, які компенсуються з
місцевого бюджету;
- за результатами перевірки Інспекцією прийнято рішення від
28.01.2002 №7 про застосування економічних санкцій за порушення
державної дисципліни цін, згідно з яким підлягало вилученню до
державного бюджету 315,9 тис грн. необґрунтовано одержаної виручки
та мав бути стягнутий штраф у сумі 631,8 тис. грн.;
- рішенням виконкому Н-ської міської ради від 11.01.1996 №2 "Про
заходи щодо організації платних місць паркування транспортних
засобів та впровадження збору за парковку автомобілів на вулицях
та площах м. Н-ська" функції з організації, експлуатації, надання
послуг та утримання платних місць паркування, впровадження збору
на паркування покладено на ДКП "ХХХ".
Причиною спору у даній справі стало неправомірне, на думку
позивача, застосування відповідачем тарифу на послуги з
паркування, який стягується разом із збором на парковку
автомобілів.
Відповідно до статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
місцеві податки і збори" ( 56-93 ) (56-93)
збір за парковку автомобілів
належить до місцевих податків і зборів. Статтею 3 цього Декрету
( 56-93 ) (56-93)
передбачено, що платниками збору за парковку
автотранспорту є юридичні особи та громадяни, які паркують
автомобілі в спеціально обладнаних або відведених для цього
місцях. Ставка збору за парковку автотранспорту встановлюється з
розрахунку за одну годину парковки, її граничний розмір не повинен
перевищувати 3 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян в спеціально обладнаних місцях і 1 відсотка у відведених
місцях. Збір за парковку автотранспорту сплачується водіями на
місці парковки.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про ціни і ціноутворення"
( 507-12 ) (507-12)
державний контроль за цінами здійснюється при
встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих
цін і тарифів. При цьому контролюється правомірність їх
застосування та додержання вимог законодавства про захист
економічної конкуренції.
Статтею 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"
( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
передбачено, що до відання виконавчих органів
міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених
законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних,
транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та
організаціями комунальної власності відповідної територіальної
громади; погодження в установленому порядку цих питань з
підприємствами, установами та організаціями, які не належать до
комунальної власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 № 1548 "Про
встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих
органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" ( 1548-96-п ) (1548-96-п)
не передбачено обмеження виконавчих органів у встановленні тарифів
на послуги з паркування.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про ціни і ціноутворення"
( 507-12 ) (507-12)
вилученню в дохід бюджету підлягає лише сума виручки
отримана у порушення державної дисципліни цін.
Таким чином, висновки попередніх судових інстанцій про відсутність
у відповідача порушень державної дисципліни цін відповідає чинному
законодавству.
Судові інстанції правомірно не застосували чинне на час перевірки
Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості
продукції (робіт, послуг) у промисловості ( 473-96-п ) (473-96-п)
,
затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.1996
№473, оскільки воно підлягало застосуванню лише на підприємствах,
що випускають промислову продукцію.
Зважаючи на викладене, Вищий господарський суд України вважає, що
рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного
господарського суду у цій справі прийняті із дотриманням норм
матеріального та процесуального права, а тому відсутні передбачені
законом підстави для їх скасування.
Керуючись статтями 111-9, 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні касаційної скарги державної інспекції з контролю
за цінами в Н-ській області відмовити.
2. Рішення господарського суду Житомирської області від 17.10.2003
та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
31.03.2004 зі справи № 11/1387 залишити без змін.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь