Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Рецебуринського Ю.Й.,

Стародуба О.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Комінтернівського районного суду м.Харкова від 17 листопада 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м.Харкова, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м.Харкова, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив відновити порушене відповідачами його право на державний стаж й відповідний розрахунок пенсії, які вже були на момент її призначення, а саме на 07.02.2011 р., та відповідно надати роз'яснення Управлінню Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м.Харкова щодо виконання рішення апеляційного суду, згідно якого визнано неправомірність дій та яким відновлено порушені права позивача на державну пенсію і відповідний обрахунок пенсії, тобто строк обліку державного стажу і обрахунку пенсії почався з календарної дати виникнення права на пенсію, первинної юридичної події, яка відбулась і вже існувала на момент призначення 07.02.2011 р., а не виникла 27.09.2012 р., з дати набрання сили рішенням суду; визнати незаконними та протиправними, а також такими, що мають ознаки злочину відповідно до законів України, дії відповідачів щодо: невірного виконання рішення суду та відповідно порядку обчислення державного стажу й перерахунку пенсії з дати рішення суду, а не з моменту виникнення права на відповідну пенсію з існуючим державним стажем; протиправного обрахунку пенсії 80 відсотків від середньомісячної оплати, які взято для обрахунку, замість належних 90 відсотків згідно Закону України "Про державну службу" (3723-12) (в редакції, що діяла до 01.10.2011р.); непогашення в повному обсязі заборгованості, виниклої внаслідок неправомірних дій з 07.02.2011 р., та відповідно невірно проведених індексацій на суму призначеної пенсії 07.02.2011 р.; ненадання посадовими особами інформації на звернення та скарги (надання неповної інформації, надання недостовірної інформації тощо); зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м.Харкова: зарахувати до стажу державної служби спірний період стажу з 07.02.2011 р.; зробити вірний перерахунок пенсії з урахуванням відповідного державного стажу та індексацій на суму призначеної пенсії 07.02.2011 р.; погасити заборгованість по недоплаті пенсії з 07.02.2011 р. в повному обсязі в сумі 10219,07 грн. станом на 10.10.2014 р., яка виникла по його вині; нарахувати позивачу пенсію згідно із Законом України "Про державну службу" (3723-12) (в редакції, що діяла до 01.10.2011 р.) та виплатити недоплачену різницю, починаючи із дня виникнення права на пенсію, тобто з 07.02.2011 р. і нараховувати та індексувати таку пенсію в подальшому; відшкодувати матеріальні збитки (затрати на лікування), які виникли після перенесення хвороби внаслідок завданих постійних моральних страждань, в сумі 9296,07 грн.; відшкодувати моральну шкоду з відповідачів за моральні страждання, які вони завдали та продовжують завдавати своїми діями вже більш ніж 3,5 роки, по 10 000 грн. з кожного відповідача; провести перевірку вірності обчислення державного стажу відповідно до рішення апеляційного суду та перерахунку й виплати пенсії державного службовця у відповідності до наданих Управлінню Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м.Харкова документів, а також по погашенню виниклої заборгованості з 07.02.2011 р.

Постановою Комінтернівського районного суду м.Харкова від 17.11.2014 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015 р, позов задоволено частково: визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м.Харкова щодо зменшення позивачу з 22.04.2014 р. розміру призначеної пенсії з 90% до 80%; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м.Харкова здійснити перерахунок та виплатити позивачу з 22.04.2014 р. пенсію у розмірі 90%; в задоволення решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив рішення судів скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м.Харкова в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які воно просило залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.02.2011 р. ОСОБА_4 звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м.Харкова з заявою про призначення пенсії у відповідності до Закону України "Про державну службу" (3723-12) , зазначивши, що стаж роботи на державній службі складає 21 рік 2 місяці.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 22.04.2011 р. № 1337/П-14 позивача повідомлено про те, що йому відмовлено в зарахуванні до стажу державної служби періоду його навчання в аспірантурі з 01.12.1978 р. по 01.02.1981 р.

За наведеного, Управлінням Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м.Харкова призначено позивачеві пенсію у відповідності до Закону України "Про державну службу" (3723-12) з урахуванням стажу державної служби 18 років й розмір пенсії обчислено виходячи із заробітної плати, визначеної у довідці про складові заробітної плати № 5 від 31.01.2011 р., виданій ГУ ветеринарної медицини в Харківській області (за виключенням надбавки за вислугу років у розмірі 329,40 грн., оскільки, на думку пенсійного органу, позивач не набув стаж державної служби 21 рік та, відповідно, не має право на отримання надбавки за вислугу років у вказаному розмірі), у розмірі 88%.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 р. (з урахуванням ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 р. про виправлення описки) визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м.Харкова щодо обчислення державного стажу роботи з виключенням з наукового стажу роботи часу навчання в очній аспірантурі Науково-дослідного інституту тваринництва Лісостепу та Полісся УРСР за період з 01.12.1978 р. по 01.12.1981 р. та зобов'язано зарахувати позивачу до стажу державної служби стаж наукової роботи, набутий в державній установі при перебуванні на посаді наукового працівника, з урахуванням часу навчання в очній аспірантурі Науково-дослідного інституту тваринництва Лісостепу та Полісся УРСР з 01.12.1978 р. по 01.12.1981 р.

Управлінням Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м.Харкова здійснено з 27.09.2012 р. перерахунок пенсії позивача з урахуванням періоду навчання в аспірантурі Науково-дослідного інституту тваринництва Лісостепу та Полісся УРСР та, відповідно, з урахуванням надбавки за вислугу років у сумі 329,40 грн., у розмірі 90%.

Однак, за наслідками перевірки пенсійної справи Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, розпорядженням Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м.Харкова від 22.04.2014 р. розмір відсоткової ставки зменшено з 90% до 80%.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій на підставі ст.ст. 33, 37 Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній до 01.10.2011 р.), ст. 2 Закону України "Про оплату праці", ст. 66 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ст.ст. 40, 41 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", п.2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (3668-17) прийшли до висновку про протиправність дій Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м.Харкова щодо зменшення позивачу з 22.04.2014 р. розміру призначеної пенсії з 90% до 80% та зобов'язали його з вказаної дати здійснити перерахунок пенсії позивача в розмірі 90%; разом з тим, керуючись приписами ч.4 ст. 254, ст. 255 КАС України та зважаючи, що постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 р. набрала законної сили з моменту її проголошення (тобто з 27.09.2012 р.), суди вказали, що саме з цієї дати Управлінням Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м.Харкова правомірно зараховано позивачу до стажу державної служби стаж наукової роботи, набутий в державній установі при перебуванні на посаді наукового працівника з урахуванням часу навчання в очній аспірантурі Науково-дослідного інституту тваринництва Лісостепу та Полісся УРСР з 01.12.1978 р. по 01.12.1981 р. та здійснено відповідний перерахунок пенсії, а також зазначили про безпідставність посилань позивача на необхідність здійснення такого перерахунку з 07.02.2011 р., з огляду на те, що в постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 р. не вказано строк, з якого Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м.Харкова зобов'язано зарахувати стаж навчання в аспірантурі та, відповідно, здійснити перерахунок пенсії позивача.

Колегія ж суддів Вищого адміністративного суду України, здійснивши касаційний перегляд справи, вказує на таке.

Відповідно до частин 2, 5 статті 37 Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії) на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати. Законом України від 08.07.2011 р. № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (3668-17) (який набрав чинності з 01.10.2011 р.) внесено зміни до статті 37 Закону України "Про державну службу" та встановлено, що пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Таким чином, після внесення змін Законом України від 08.07.2011 р. № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (3668-17) розмір пенсій державних службовців зменшено розрахунковий розмір пенсії до 80%.

Разом з тим, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист та неприпустимість обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України (254к/96-ВР) та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначена за спеціальними законами (в тому числі і Законом України "Про державну службу" (3723-12) ).

Тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів відповідно до ст. 22 Конституції України не допускається.

Крім того, відповідно до статей 22 та 64 Конституції України право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України (в тому числі і Законом України "Про державну службу" (3723-12) ) є таким, що не підлягає звуженню та обмеженню.

За наведеного, суди, приймаючи до уваги, що пенсія позивачу призначена до внесення змін до ст.37 Закону України "Про державну службу", по суті прийшли до правильного висновку, що приписи Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (3668-17) щодо обмеження пенсії державних службовців 80% на позивача не поширюються, а отже й про неправомірність дій відповідача щодо зменшення позивачу розміру раніше призначеної пенсії.

Крім того, згідно із ч.2 ст.33 Закону України "Про державну службу" заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Частиною 5 зазначеної статті визначено, що надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оплату праці" структура заробітної плати складається з основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) не містить визначення заробітної плати, на підставі якої здійснюється розрахунок пенсії, але, виходячи зі змісту ст.40 вказаного Закону, з неї повинні були сплачуватись страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Положеннями ст. 66 Закону України "Про пенсійне забезпечення" врегульовано види оплати праці, що враховуються при обчисленні пенсій, й ч.1 вказаної статті передбачено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат па оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Стаття 41 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає виплати (доходи), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії. Так, зокрема, до такого доходу (заробітної плати) враховуються: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Отже, за змістом наведених норм отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії.

В процесі розгляду справи, суди встановили, що надбавка за вислугу років в розмірі 30% позивачу була встановлена та фактично щомісячно виплачувалась на підставі рішення відповідного органу установи, де він працював, на неї нараховувались страхові внески на загальнообов'язкове пенсійне страхування, а з 27.09.2012 р. вона враховувалась при обчисленні розміру виплачуваної йому пенсії.

Однак, при цьому, зазначаючи, що пенсія в розмірі 90% заробітної плати, до якої враховувалась й надбавка за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу (з врахуванням доплати за ранг), правильно нараховувалась та виплачувалась позивачеві органом Пенсійного фонду України саме з дати набрання чинності постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 р., суди не врахували, що право позивача на призначення пенсії, виходячи із зазначеного розміру з урахуванням всіх складових заробітної плати, з якої вона обчислюється, було порушене ще з 07.02.2011 р. (вказаною ж постановою Харківський апеляційний адміністративний суд лише констатував таке порушення), внаслідок чого прийшли до передчасних висновків по суті зазначених спірних питань, що, як наслідок, вплинуло й на розгляд пов'язаних з ними інших вимог, заявлених позивачем у даній справі.

Крім того, ОСОБА_4 в позовній заяві заявлялась, у тому числі, й вимога про визнання незаконними та протиправними, а також такими, що мають ознаки злочину відповідно до законів України, дії відповідачів щодо ненадання посадовими особами інформації на звернення та скарги (надання неповної інформації, надання недостовірної інформації тощо), проте судом першої інстанції в рішенні не було наведено жодних мотивів, за яких він прийшов до висновку про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог, й вказаний недолік судом апеляційної інстанції також усунутий не був.

Як передбачено ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом п.3 ч.1 ст. 163 КАС України у мотивувальній частині зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався.

В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

Згідно з ч.1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Мотивувальна частина кожного рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права і у відповідних випадках - на норми Конституції України (254к/96-ВР) , на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на відповідні статті КАС України (2747-15) та інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права й обов'язки сторін; в мотивувальній частині рішення можуть також використовуватися посилання на рішення Конституційного Суду України, відповідні рішення Верховного Суду України (стаття 244-2 КАС України), а також посилання на рішення Європейського суду з прав людини; проте саме лише посилання в мотивувальній частині на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією (п.9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 р. № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" (v0007760-13) ).

Також в пункті 42 рішення "Бендерський проти України" від 15.11.2007 р. Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення "Руїз Торійа проти Іспанії" від 09.12.1994 р.). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення "Артіко проти Італії" від 13.05.1980 р.). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (cf. "Дюлоранс проти Франції", п. 34553/97, п. 33, від 21.03.2000 р.; "Донадзе проти Грузії", n 74644/01, пп. 32 et 35, від 07.03.2006 р.).

Крім того, Європейський суд з прав людини у п.23 та п.25 Рішення "Проніна проти України" від 18.07.2006 р. вказав, що суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень за аргументами, які сторона може представити в суд, та проаналізувати позов з точки зору цих аргументів.

За правилами ч.2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що допущені судами порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід дослідити усі обставини і прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 223, 227, 230 КАС України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Комінтернівського районного суду м.Харкова від 17 листопада 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і оскарженню не підлягає.