ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.2004 Справа N 1/411н
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової – головуючого
Н.О. Волковицької
Г.М. Фролової
за участю представників:
позивача Єрмоленко Є.В. – дов. від 20.05.2004
року
Мандриков Д.М. – дов. від 20.05.2004
року
відповідача не з’явились (про час і місце судового
засідання повідомлені належно)
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Жовтневому районі м. Луганська та
касаційні скарги Товариства з обмеженою
відповідальністю “Цитанік”
на постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 17.03.2004 року
у справі № 1/411н господарського суду
Луганської області
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “Цитанік”
до Державної податкової інспекції в
Жовтневому районі м. Луганська
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська
від 26.09.2003 року № 0003402330/01156
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2003 року Товариство з обмеженою відповідальністю
“Цитанік” звернулося до господарського суду Луганської області з
позовом до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі
м. Луганська про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення від 26.09.2003 року № 0003402330/01156,
яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану
вартість в сумі 450406 грн., в тому числі основний платіж в
розмірі 225203 грн., штрафна (фінансова) санкція в розмірі
225203 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акта
від 26.09.2003 року № 150/23-126 перевірки з питань правильності
обчислення податку на додану вартість позивача за грудень 2002
року та співставлення податкових зобов’язань декларацій по
податку на додану вартість за жовтень-грудень 2002 року з
декларацією з податку на прибуток за ІV квартал 2002 року, в
якому зазначено про порушення позивачем вимог підпункту 7.3.1
пункту 7.3 статті 7, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
в звязку
з чим, зменшено податок на додану вартість за грудень 2002 року
на 225203 грн. та підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, пункту
5.9 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, що призвело до зменшення
оподаткованого прибутку у розмірі 102710 грн. за ІV квартал 2002
року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акта перевірки, щодо
порушення підприємством зазначених норм є безпідставними, і не
підтверджуються документально. В акті перевірки немає посилань
на первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які
підтверджують факти виявлених порушень, а тому у відповідача
нема підстав стверджувати про наявність порушень з боку позивача
податкового законодавства. В позовній заяві також зазначено, що
сума штрафних санкцій, сто відсотків, донарахована неправомірно,
так, як підпункт 17.1.3. пункт 17.3 статті 17 Закону України
“Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
не
передбачає такої санкції як штраф у розмірі сто відсотків від
суми недоплати (заниження суми податкового зобов’язання).
Рішенням від 16.01.2004 року господарського суду Луганської
області (суддя Мінська Т.М.), в позові відмовлено, з мотивів
того, що перевірка позивача з питань правильності обчислення
податку на додану вартість проведена податковим органом на
законних підставах, обставини, які викладені в акті перевірки,
відповідають фактичним обставинам, застосування суми штрафних
санкцій у розмірі сто відсотків відповідає діючому законодавству
України.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
17.03.2004 року (судді: Калантай м. В. - головуючий,
Старовойтова Г.Я., Українська Р.М.), рішення господарського суду
частково скасовано. Визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення від 26.09.2003 року № 0003402330/0/156 в
частині нарахування штрафу в розмірі 112601,50 грн., в інший
частині рішення залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що: проведена перевірка позивача
податковим органом є законною, та у відповідача в даному випадку
відсутній обов’язок в акті перевірки наводити всі первинні
документи. Але застосування відповідачем суми штрафних санкцій у
розмірі сто відсотків від суми основного платежу в розмірі
225203 грн. не відповідає діючому законодавству, зокрема
підпункт 17.1.3. пункт 17.3 статті 17 Закону України “Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
та пункту 6.1
статті 6 зазначеного Закону, відповідно до якого у податковому
повідомленні повинні зазначатися підстави для такого
нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно
до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових
зобов’язань. В спірному податковому повідомленні-рішенні
підставою нарахування штрафних санкцій вказаний підпункт 17.1.3
пункт 17.1 статті 1 зазначеного Закону. Враховуючи, що сума
основного платежу з податку на додану вартість визначена спірним
податковим повідомленням-рішенням в розмірі 225203 грн., розмір
штрафу передбачений наведеною нормою, якій становить 50% від
225203 грн., складає 112601,50 грн. тому штрафна санкція в
розмірі 112601,50 застосована до позивача, податковим органом,
безпідставно.
Не погоджуючись з постановою, Товариство з обмеженою
відповідальністю “Цитанік” звернулось до Вищого господарського
суду України з касаційною скаргою на постанову Донецького
апеляційного господарського суду від 17.03.2004 року, в якій
просить постанову та рішення у справі скасувати, прийняти нове
рішення, в якому податкове повідомлення-рішення
№ 0003392330/0/156 визнати недійсним повністю, мотивуючи
касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судами
норм матеріального права, а саме: підпункту 7.3.1. пункту 7.3.
статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та нормам Наказу Державної податкової
адміністрації України від 16.09.2002 року № 429, зареєстрованого
в Міністерстві юстиції України 29.12.2002 року за № 1023/7311.
Крім того, заявник в касаційній скарзі, посилається на те, що
правова позиція судових інстанцій ґрунтується лише на
трактуванні податкового законодавства за відсутності чіткого
посилання на докази у справі, які мали підтверджувати
правомірність позиції відповідача та довести дійсність його
вимог в розрізі даного спору.
Також, не погоджуючись з постановою, Державна податкова
інспекція в Жовтневому районі м. Луганська звернулась до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою на постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 17.03.2004 року,
в якій просить постанову у даній справі скасувати, як таку, що
не відповідає нормам Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, рішення господарського суду
Луганської області від 16.01.2004 року залишити в силі,
мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування
судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального
права, а саме: пункту 6.1 статті 6 та підпункту 17.1.6 пункту
17.1 статті 17 зазначеного Закону та статей 4-2, 4-3, 33
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Цитанік” та Державна
податкова інспекція в Жовтневому районі м. Луганська відзиви на
касаційні скарги не надали.
Заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення представників
позивача присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та
постанові, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають
частковому задоволенню з таких підстав.
Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з
продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на
податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій,
що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця
(замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата
товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а у разі продажу
товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх
оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої
- дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що
обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а
для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує
факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного
Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, не дозволяється включення до податкового
кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені
податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті
робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським
документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату
вартості таких робіт (послуг).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом
державної податкової служби суми податку, попередньо включені до
складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими
зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе
відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених
законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не
підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог з позиції того, що у
даному випадку у податкового органу відсутній обов’язок в акті
перевірки наводити всі первинні документи на підставі яких
визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану
вартість, місцевий та апеляційний господарський суд в порушення
норм процесуального права не з’ясував, за якими операціями та по
яким сумам було визначено позивачу податкове зобов’язання та
якими документами це підтверджується що є порушенням статті 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та
вимог, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України
від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що як
свідчать матеріали справи позивач неодноразово, в
обґрунтовування своїх позовних вимог посилався на те, що: дані
перевірки базуються на помилкових висновках; підсумковий запис у
книзі придбання за грудень 2002 року не відповідає даним
декларації; при перевірці даних книги придбання ревізором
неправильно підраховано підсумковий запис, фактична підсумкова
сума складає 11925272 грн. Разом з тим, позивач наголошував на
тому, що акт перевірки немає посилань на конкретні податкові
накладні, чи митні декларації, або банківські документи які
включені в податковий кредит, та відсутні на момент перевірки у
платника податку. Позивач зазначає, що в акті перевірки немає
посилань на первинні документи бухгалтерського та податкового
обліку, які підтверджують факти виявлених порушень. Також, як
вбачається з позовної заяви позивач просив суд у зв’язку з тим,
що оригінали документів за грудень 2002 року були вилучені
згідно постанови від 01.10.2003 року Державною податковою
інспекцією в Жовтневому районі м. Луганська, зобов’язати
відповідача надати їх суду для огляду та ознайомлення у судовому
засіданні, проте вказане залишилось поза увагою суду.
Згідно статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
правосуддя у господарських судах здійснюється на
засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і
судом.
Судами при розгляді справи не дотримано вимог статті 32
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
відповідно до якої, доказами у справі є будь-які фактичні дані,
на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку
встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких
ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини,
які мають значення для правильного вирішення господарського
спору та статті 33 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
відповідно до якої, кожна сторона повинна довести ті
обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і
заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового
процесу.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 38 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якщо подані
сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний
витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх
участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення
спору. Господарський суд має право знайомитися з доказами
безпосередньо в місці їх знаходження. Однак, вимоги зазначеної
статті Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
судами не враховано.
Згідно статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
судочинство у господарських судах здійснюється на
засадах змагальності.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують
свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть
участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних
обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до пункті 1 постанови Пленуму Верховного суду
України, від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши
всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши
всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи,
невідповідність висновку суду фактичним обставинам справи та
неправильне застосування норм матеріального та процесуального
права призвели до неправильного вирішення спору, що дає підстави
для скасування всіх ухвалених у справі судових рішень та
передачі справи на новий розгляд.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи
в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та
постанова у справі підлягають скасуванню, а справа – направленню
на новий розгляд до господарського суду Луганської області.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно
з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір
відповідно до закону.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 3 статті 111-9, статтею 111-10статтею 111-11,
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Луганської області від 16.01.2004
року та постанову Донецького апеляційного господарського суду
від 17.03.2004 року у справі № 1/411н господарського суду
Луганської області скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Луганської області.
Касаційні скарги Державної податкової інспекції в Жовтневому
районі м. Луганська та Товариства з обмеженою відповідальністю
“Цитанік” задовольнити частково.