ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.2004 Справа N 5/2236-25/178
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової – головуючого
Н.О. Волковицької
Г.М. Фролової
за участю представників:
позивача не з’явились (про час і місце судового
засідання повідомлені належно)
відповідача Радішевський Л.В.
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Шевченківському районі м. Львова
касаційну скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 04.03.2004
року
у справі № 5/2236-25/178 господарського суду
Львівської області
за позовом Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі м. Львова
до Приватного підприємця Радішевського
Леоніда Вікторовича
про узгодження суми податкового зобов’язання
В С Т А Н О В И В:
У липні 2003 року Державна податкова інспекція у Шевченківському
районі м. Львова звернулась до господарського суду Львівської
області з позовом до Приватного підприємця Радішевського Леоніда
Вікторовича про узгодження податкового зобов’язання на загальну
суму 36434,50 грн., згідно прийнятих податкових
повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі м. Львова:
- від 24.03.2003 року № 0000581700/0/7365, яким визначено суму
податкового зобов’язання з ринкового збору в сумі 36434,50 грн.,
в тому числі основний платіж в розмірі 29086,25 грн., штрафна
(фінансова) санкція в розмірі 7348,25 грн.
- від 24.03.2003 року № 0000571700/0/7379, яким визначено суму
податкового зобов’язання з прибуткового податку з громадян в
сумі 180,00 грн., в тому числі основний платіж в розмірі 60
грн., штрафна (фінансова) санкція в розмірі 120,00 грн.
Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта
перевірки Державної податкової інспекції у Шевченківському
районі м. Львова від 20.03.2003 року № 17-2/433/65, яким
виявлено порушення відповідачем статті 4 Декрету Кабінету
Міністрів України “Про місцеві податки і збори” ( 56-93 ) (56-93)
від
20.05.1993 року № 56-93, пункту 8 розділу 1 глави 3 “Положення
про розміри та порядок справлення місцевих податків та зборів”
ухвали Львівської міської ради “Про місцеві податки та збори”
( 56-93 ) (56-93)
від 25.05.2000 року № 647, пункту 6 Указу Президента
України “Про впорядкування механізму сплати ринкового збору”
( 761/99 ) (761/99)
від 28.06.1999 року № 761/99 та порушення пункту 3
статті 7, статей 11, 12 Декрету Кабінету Міністрів України “Про
прибутковий податок з громадян” ( z0064-93 ) (z0064-93)
від 26.12.1992 року
№ 13-92. Визначення суми податкового зобов’язання з ринкового
збору та з прибуткового податку з громадян, здійснювалось за
непрямими методами відповідно до рішення начальника Державної
податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова від
25.02.2003 року № 16 з підстав ухилення платника податків від
надання відомостей, а також неведення платником податків
податкового обліку.
Рішенням господарського суду Львівського області від 17.11.2003
року (суддя Якімець Г.Г.) залишеним без змін постановою
Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2004 року
(судді: Юрченко Я.О. - головуючий, Процик Т.С., Галушко Н.А.), в
позові відмовлено.
Мотивуючи судові рішення, господарські суди першої та
апеляційної інстанції виходили з того, що:
- визначена позивачем, за непрямим методом, сума податкового
зобов’язання з ринкового збору в розмірі 36434,50 грн., в тому
числі основний платіж в розмірі 29086,25 грн., штрафна
(фінансова) санкція в розмірі 7348,25 грн., не може бути визнана
судом, як сума податкового зобов’язання, так як ринковий збір
був сплачений відповідачем до прийняття податкового
повўдомлення-рўшення, тому позивач не мав підстав для
донарахування платежу та застосування штрафної санкції;
- визначена позивачем, за непрямим методом, сума податкового
зобов’язання з прибуткового податку з громадян в сумі 180,00
грн., в тому числі основний платіж в розмірі 60 грн., штрафна
(фінансова) санкція в розмірі 120,00 грн., не може бути визнана
судом, як сума податкового зобов’язання, так як відповідачем
зазначене зобов’язання сплачено повністю, тому позовні вимоги в
частині визнання такої суми податкового зобов’язання задоволенню
не підлягають.
Також судами досліджено, що рішення про застосування непрямих
методів до відповідача від 25.02.2003 року № 16 не може
вважатись правомірним, оскільки відповідачем до перевірки були
представлені оригінали первинних документів – квитанції про
сплату ринкового збору до місцевого бюджету за вересень,
жовтень, листопад, грудень 2002 року на загальну суму 29086,25
грн.
Не погоджуючись з постановою, Державна податкова інспекція у
Шевченківському районі м. Львова звернулась до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2004
року, в якій просить постанову у справі скасувати, узгодити в
порядку підпункту 19.3.6 пункту 19.3 статті 19 Закону України
“Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
податкове
зобов’язання на загальну суму 36434,50 грн., згідно податкових
повідомлень-рішень від 24.03.2003 року № 0000581700/0/7365 та
№ 0000571700/0/7379, мотивуючи касаційну скаргу доводами про
неправильне застосування судами норм матеріального права, а
саме: підпункту “а” підпункту 4.2.2 пункту 4.2, підпункту 4.3.1,
пункту 4.3 статті 4, підпункту 19.3.6 пункту 19.3 статті 19
Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
(та пункту 3, 6 Методики визначення сум податкових
зобов’язань за непрямими методами ( 697-2002-п ) (697-2002-п)
, затвердженої
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2002 року № 697.
Приватний підприємець Радішевський Леонід Вікторович відзив на
касаційну скаргу не надав.
Заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення представника
відповідача, присутнього в судовому засіданні, перевіривши
наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та
постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з
обставин, встановлених у даній справі судом першої та
апеляційної інстанції.
Порядок застосування непрямих методів органами державної
податкової служби регулюється нормами Закону України “Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Вказаний Закон чітко встановлює випадки, коли допускається
застосування таких непрямих методів.
Відповідно до підпункту 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 зазначеного
Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
сума податкових зобов’язань може бути
визначена за непрямим методом, якщо контролюючий орган не може
самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника
податків згідно з підпунктом “а” підпункту 4.2.2 пункту 4.2
статті 4 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
у зв’язку з не встановленням
фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених
підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням
платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей,
передбачених законодавством, а також, якщо неможливо визначити
суму податкових зобов’язань у зв’язку з неведенням платником
податків податкового обліку або відсутністю визначених
законодавством первинних документів. Цей метод може
застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано,
але під час документальної перевірки, що проводиться
контролюючим органом, платник податків не підтверджує
розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у
порядку, передбаченому законодавством.
Рішення про застосування непрямих методів визначення сум
податкових зобов'язань приймає керівник органу державної
податкової служби. В цьому рішенні обов'язково зазначаються
підстави його прийняття (пункт 5 Методики визначення сум
податкових зобов'язань за непрямими методами ( 697-2002-п ) (697-2002-п)
,
затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від
27.05.2002 року № 697).
Приймаючи судові рішення господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій було встановлено, що відповідачем до
перевірки були представлені оригінали первинних документів –
квитанції про сплату ринкового збору до місцевого бюджету за
вересень, жовтень, листопад, грудень 2002 року на загальну суму
29086,25 грн.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій,
досліджено при розгляді справи надані позивачем документи, а
саме, квитанції про сплату ринкового збору до місцевого бюджету
за вересень, жовтень, листопад, грудень 2002 року на загальну
суму 29086,25 грн. які, як встановлено судами, спростовують
твердження позивача, щодо порушень відповідачем податкового
законодавства. Також як встановлено господарськими судами, сума
податкового зобов’язання, визначеного податковим
повідомленням-рішенням від 24.03.2003 року № 0000571700/0/7379
відповідачем сплачена повністю.
Відповідно до абзацу другого підпункту 4.3.2 пункту 4.3 статті 4
Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
якщо підставою для застосування непрямих методів є
відсутність окремих документів обліку, такий метод може
застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування
або його елементів, пов'язаних із такими документами. Якщо
платник податків подає інші документи обліку або інші
пўдтвердження, достатні для визначення показників відсутніх
документів обліку, непрямі методи не застосовуються.
У підпункті 4.3.4 пункту 4.3 статті 4 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
зазначено, що застосування непрямого методу для визначення
податкових зобов’язань платників податків у випадках, не
передбачених цим пунктом, не дозволяється.
Відповідно до пункту 3 Методики визначення сум податкових
зобов'язань за непрямими методами ( 697-2002-п ) (697-2002-п)
затвердженою
постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2002 року N 697
непрямі методи визначення сум податкових зобов'язань
застосовуються виключно за наявності підстав, передбачених
пунктом 4.3 статті 4 Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Беручи до уваги встановлені судом першої та апеляційної
інстанції обставини справи щодо відсутності підстав, визначених
у пункті 4.3 статті 4 Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
для визначення суми податкового
зобов’язання за непрямими методами, судова колегія вважає, що
судові рішення у даній справі прийняті відповідно до вимог
вказаного Закону, є обґрунтованими та законними.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що
відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
підприємства та організації мають право
звертатися до господарського суду згідно з встановленою
підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених
або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно підпункту 19.3.6 пункту 19.3 статті 19 Закону України
“Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
до
1.01.2005 року діє правило, за яким якщо платник податків
відмовляється узгодити податкове зобов'язання, нараховане
податковим органом з використанням непрямого методу, податковий
орган зобов'язаний звернутися до суду з позовом про визнання
такої суми податкового зобов'язання. При цьому обов'язок
доведення того, що таке нарахування було зроблено належним
чином, покладається на податковий орган.
В даному випадку позивачем заявлені позовні вимоги про
узгодження податкового зобов’язання.
Таким чином, у даній справі позивачем заявлена вимога, яка за
своїм змістом не відповідає матеріально-правовому способу
захисту порушеного права, визначеному Законом України “Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, є
непереконливими та спростовуються матеріалами справи.
Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що рішення та
постанова у справі прийняті у відповідності з нормами
матерўального та процесуального права, підстав для їх зміни чи
скасування не вбачається.
З огляду на викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Львівського області від 17.11.2003
року та постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 04.03.2004 року у справі № 5/2236-25/178 господарського суду
Львівської області залишити без змін, а касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Шевченківському районі
м. Львова - без задоволення.