Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Борисенко І.В. суддів Бухтіярової І.О. Веденяпіна О.А. за участю секретаря Титенко М.П. та представників сторін: від позивача Серкін К.Ю., Шарий В.П. від відповідача Полегешко Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Валдис" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2015 у справі № 825/3419/14 за позовом Приватного підприємства "Валдис" до Новгород-Сіверської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

Приватне підприємство "Валдис" звернулось до суду з позовом до Новгород-Сіверської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000442200 від 14.10.2014.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.11.2014 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2015 постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.11.2014 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що рішення суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ "Константа-Імпекс" за листопад 2013 року, за результатами якої складено акт № 503/22/35289311 від 25.09.2014;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000442200 від 14.10.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 45 821,25 грн. (з яких: 36 657 грн. - за основним платежем та 9 164,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що поданими позивачем доказами підтверджено реальність здійснення спірної операції та, як наслідок, правомірність формування спірних показників податкового обліку позивача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов протилежних висновків щодо реальності здійснення спірної операції позивача з його контрагентом, з огляду на наявність недоліків первинних документів.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, з огляду на таке.

Оскільки згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України (2755-17) .

Згідно п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів (послуг) та порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Отже, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином первинними документами, складеними правоздатним суб'єктом господарювання, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "Константа-Імпекс" укладено договору купівлі-продажу нафтопродуктів № 011-04К від 10.01.2013. На підтвердження обставин реальності здійснення спірних операцій позивачем надано наступні докази, в тому числі первинні документи, - податкова накладна, видаткова накладна, рахунок-фактура, товарно-транспортна накладна, довіреність, журнал-ордер, платіжні доручення, витяг книги приймання нафтопродуктів, подорожній лист від 01.11.2013, свідоцтво про державну повірку автоцистерни каліброваної, свідоцтво про державну реєстрацію транспортного засобу, наказ про порядок приймання нафтопродуктів.

Проте, розглядаючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій за встановлених обставин дійшли протилежних висновків щодо підтвердження поданими позивачем доказами фактичних обставин реальності здійснення спірної господарської операції, та, як наслідок, щодо правомірності формування спірних даних податкового обліку позивача.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що видаткова накладна не містить відомостей про посаду особи, яка отримала ТМЦ, у рахунку-фактурі не вказано посаду, прізвища, ім'я та по батькові особи, яка його виписала та посвідчила своїм підписом, у довіреності відсутнє розшифрування підписів керівника підприємства і головного бухгалтера.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за потрібне зазначити, що наявний у платника податку неналежним чином оформлений первинний документ не може бути підставою для віднесення сплачених сум до валових витрат та сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту лише за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність здійснених господарських операцій. При цьому, лише факт наявності окремих недоліків сам по собі не може бути єдиною підставою для зменшення розміру податкового кредиту та валових витрат платника податку, а виключно в сукупності з дослідженими обставинами справи та встановленими судом фактами, що ставлять під сумнів реальність відповідної господарської операції.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції також мотивував своє рішення тим, що здійснення перевезення бензину двох різних марок (А-92 та А-80) за одну поставку не є можливим, а доводи позивача про те, що автоцистерна, в якій перевозився товар, поділена на кілька окремих резервуарів (що, на його думку, підтверджується свідоцтвом про державну повірку автоцистерни каліброваної), колегія суддів апеляційної інстанції вважає такими, що спростовуються матеріалами справи, оскільки у вказаному свідоцтві такі відомості відсутні, а отже, можливість одночасного перевезення двох видів бензину за одну поставку, як на тому наполягає позивач, документально не підтверджена.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з доводами касаційної скарги про те, що вищевказані висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, оскільки суперечать матеріалам справи.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, в порушення вимог процесуального законодавства, не дослідив обставини справи щодо можливості перевезення бензину двох різних марок (А-92 та А-80) за одну поставку в одній цистерні за умовами договору, укладеного між позивачем та ТОВ "Константа-Імпекс".

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесено з дотриманням принципів законності та обґрунтованості у відповідності до приписів ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що для встановлення факту реальності господарської операції між позивачем та його контрагентом судам попередніх інстанцій необхідно встановити: рух активів платника у процесі здійснення господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку; чи розкривають наявні у позивача первинні документи зміст господарських операцій за укладеними договорами та чи є вони належними доказами, що підтверджують факт здійснення господарських операцій; подальше використання придбаних платником товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Валдис" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2015 та постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.11.2014 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.