ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.06.2004 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у Дергачівської міжрайонної ДПІ
відкритому судовому Харківської області, м. Дергачі
засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 10.11.2003 Харківського апеляційного
господарського суду
у справі № 13
господарського суду Харківської області
за позовом Вільшанського колективного швейно-
торгівельного підприємства, с. Вільшани
до - Дергачівської МДПІ, м. Дергачі;
- Відділення Державного казначейства
Дергачівського району, м. Дергачі
про відшкодування ПДВ в сумі 93450 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній
від відповідача-1: не з'явились
від відповідача-2: не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Харківської області від 29.08.2003
року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного
господарського суду від 10.11.2003 року, по справі № 13 позов
задоволене; визнане недійсним рішення Дергачівської міжрайонної
ДПІ в Харківській області № 292/23-104/00309944/7212 від
26.04.2002р. (яким позивачу донарахований ПДВ в сумі 27062 грн. та
застосована фінансова санкція в сумі 4959 грн.), розпорядження
№ 23-104/11 (без дати) про внесення змін у визначену платником
суму ПДВ за результатами перевірки податкової декларації по ПДВ
(яким сума ПДВ, заявлена позивачем до відшкодування за лютий
2002р., була зменшена на 47869 грн.); відшкодоване з державного
бюджету на користь Вільшанського колективного швейно-торгівельного
підприємства суму ПДВ по податковій декларації за лютий 2002 р. в
розмірі 47869,0 грн.; стягнуте з відповідача-1 на користь позивача
державне мито в сумі 648,69 грн. та судові витрати в сумі 118 грн.
Відповідач-1, Дергачівська міжрайонна державна податкова інспекція
Харківської області, звернувся з касаційною скаргою в якій просить
скасувати ухвалені по справі судові акти, Вільшанському
колективному швейно-торгівельному підприємству у позові відмовити,
посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального
права, а саме пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені
в ній доводи.
Відповідачі не скористалися процесуальним правом на участь в
засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника позивача,
перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі
встановлених в ній фактичних обставин правильність застосування
господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм
матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що як вбачається
з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржених рішення та
розпорядження є акт від 16.04.2002 р. перевірки підприємства
позивача з питань правильності визначення сум податку на додану
вартість, заявлених до відшкодування з бюджету за лютий 2002р.
В акті перевірки зазначено, що позивач за зовнішньоекономічним
контрактом № 0160СЕD від 28.01.02 р. відвантажив нерезиденту,
фірмі "АТ", США, товар (куртки утеплені) за умовою поставки DАF-
кордон України, що підтверджено вантажно-митними деклараціями на
загальну суму 374655 грн. На підставі даних фактів першим
відповідачем зроблений висновок про те, що товар за межі митної
території України вивозив не платник податку (позивач по даній
справі), а нерезидент, тобто позивач не мав права застосовувати
нульову ставку ПДВ.
Перший відповідач наполягає на необхідності виконувати приписи
роз'яснення ДПА України, викладені в листі від 22.11.01р. Згідно з
даним листом підприємство повинно використовувати умови поставки
товарів, які вказані у міжнародних правилах інтерпретації
комерційних термінів під групою DDU -"поставлено, мито не
сплачено", DDP -"поставлено, мито сплачено" або DEQ -"поставлено
франко-причал, мито сплачено". Перший відповідач вважає, що, якщо
підприємство поставляє товар нерезиденту за іноземну валюту на
території України і нерезидент, не платник ПДВ, в подальшому
вивозить товари за межи митної території України, то такі операції
оподатковуються за ставкою 20% в порядку пп. 6.1.1 ст. 6 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Оцінюючи наданий до справи контракт попередні судові інстанції
зазначили, що він за своєю формою та змістом відповідає усім
ознакам зовнішньоекономічного договору, встановленого Положенням
про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)
( z0833-01 ) (z0833-01)
, затвердженого Наказом Міністерства економіки та з
питань європейської інтеграції України № 201 від 06.09.2001 р.
Позивачем були своєчасно сплачені всі необхідні митні платежі.
Поставлена позивачем продукція була оплачена покупцем, що першим
відповідачем не спростовано. Факт перетину кордону підтверджений
митними деклараціями. Умови DAF означають, що обов'язки продавця
по поставці товару вважаються виконаними, коли товар, очищений від
мита для експорту, але не для імпорту, наданий у розпорядження
покупця нерозвантаженим на прибулому транспортному засобі в
названому місці та пункті на кордоні, але перед митним кордоном
суміжної країни.
Згідно з Указом Президента України № 567/94 ( 567/94 ) (567/94)
від
04.10.1994 р. "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації
комерційних термінів" передбачено, що при укладанні суб'єктами
підприємницької діяльності України всіх форм власності договорів,
у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів),
предметом яких є товари, застосовуються Міжнародні правила
інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною
торговою палатою у 1953 році і суб'єкти підприємницької діяльності
України при укладанні договорів, у тому числі зовнішньоекономічних
договорів (контрактів), повинні забезпечувати додержання Правил
ІНКОТЕРМС. На підставі наведеного суди дійшли правомірного
висновку, що приписи Правил стосуються тільки сторін при укладанні
договорів та використовуються ними для узгодження відповідних прав
та зобов'язань сторін.
Згідно з положеннями пп. 6.2.1 ст. 6 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податок за нульовою ставкою
обчислюється щодо операцій з продажу товарів, що були вивезені
(експортовані) платником податку за межі митної території України.
Колегія суддів погоджується з висновком попередніх судових
інстанцій, що ця норма не обмежує право суб'єкту підприємницької
діяльності щодо вибору засобів перевезення товару, а передбачає
лише наявність факту вивезення товару, тобто перетину кордону.
Обмеження, встановлені вищевказаним листом ДПА України {щодо
вибору умов поставки за зовнішньоекономічними договорами, є
перевищенням державною податковою службою повноважень,
передбачених Законом України "Про державну податкову службу в
Україні", оскільки право вибору і узгодження умов договорів є
виключною компетенцією суб'єктів підприємницької діяльності. Ця ж
норма встановлює, що товари вважаються вивезеними (експортованими)
платником податку за межі митної території України в разі, якщо їх
вивезення (експортування) засвідчене належно оформленою митною
вантажною декларацією. Суди встановивши, що у позивача є належно
оформлені вантажні митні декларації, зробили правильний висновок,
що у відповідача не було законних підстав стверджувати, що на дані
операції не розповсюджується положення про застосування нульової
ставки ПДВ. Факт експорту товару позивачем підтверджено
матеріалами справи і не спростовано першим відповідачем.
Також колегія суддів погоджується з тим, що посилання першого
відповідача на приписи Постанови КМУ "Про вдосконалення механізму
відшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ за операціями з
експорту продукції" № 243 від 01.03.02 р. є безпідставним,
оскільки експорт позивачем проведений у лютому 2002 р., а
вищевказана постанова набрала чинності 13.03.02 р. і її дія не
розповсюджується на операції, проведені до її прийняття, тобто
позивач не міг виконати неіснуючі на час відвантаження приписи.
Таким чином, попередніми судовими інстанціями обґрунтовано
зазначено, що висновки оскарженого рішення та розпорядження
зроблені при довільному трактуванні податковою інспекцією норм
чинного законодавства.
Порядок обчислення та відшкодування ПДВ по експортним операціям
визначений п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, який встановлює, що платник податку, який
здійснює операції з вивезення (пересилання) товарів (робіт,
послуг) за межі митної території України (експорт) і подає
розрахунок експортного відшкодування за наслідками податкового
місяця, має право на отримання такого відшкодування протягом 30
календарних днів з дня подання такого розрахунку. Дана норма
вказує, що підставою для отримання відшкодування є дані тільки
податкової декларації за звітний період та розрахунок. Пункт 8.6
ст. 8 Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлює, що експортне відшкодування
надається протягом 30 календарних днів, наступних за днем подання
розрахунку експортного відшкодування. У разі коли платник податку
не подає розрахунок експортного відшкодування у встановлені
строки, експортне відшкодування не надається, а суми такого
відшкодування враховуються у розрахунку зобов'язань такого
платника податку з податку майбутніх податкових періодів.
Загальний порядок обчислення та відшкодування ПДВ, визначений пп.
7.7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, встановлює, що у разі, коли за результатами
звітного періоду різниця між податковими зобов'язаннями та
податковим кредитом має від'ємне значення, така сума підлягає
відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України
протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для
отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за
звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного
відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок
платежів з цього податку. Таке рішення платника податку
відображається в податковій декларації. Відшкодування здійснюється
шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунку
на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує,
або шляхом видачі казначейського чека, який приймається до
негайної оплати (погашення) будь-якими банківськими установами.
Згідно з Порядком відшкодування податку на додану вартість,
затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України та
Головного управління Державного казначейства України № 209/72
( z0263-97 ) (z0263-97)
від 02.07.97 р., підставою для відшкодування є
висновки податкових органів, які подаються ними органам Державного
казначейства не пізніше 5 робочих днів до закінчення терміну
відшкодування податку на додану вартість.
Відповідно до Наказу Державної податкової адміністрації № 166
( z0250-97 ) (z0250-97)
від 30.05.97р. "Про затвердження форми податкової
декларації та Порядку її заповнення і подання", зареєстровано в
Міністерстві юстиції України 9 липня 1997 р. за N 250/2054
платники податку, які здійснюють операції з вивезення
(пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території
України і за результатами звітного періоду визначили від'ємне
значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою
податкового кредиту та мають бажання отримати експортне
відшкодування, разом з податковою декларацією подають Розрахунок
експортного відшкодування (додаток 1 до податкової декларації з
податку на додану вартість) (п. 5.10 Порядку ( z0250-97 ) (z0250-97)
).
Суди встановили, що позивачем до органу податкової служби у
відповідності до приписів законодавства була надіслана уточнена
податкова декларація по ПДВ за лютий 2002р., в якій визначена сума
податку до відшкодування з бюджету в розмірі 47869 грн. На момент
подання позову сума ПДВ по декларації не була відшкодована.
Колегія суддів погоджується з тим, що право позивача на бюджетне
відшкодування ПДВ (не експортне, бажання на отримання якого
позивач не виявляв, розрахунку експортного відшкодування не
подавав) по декларації за лютий 2002 року в сумі 47869 грн.
базується на нормах чинного законодавства, розрахунок цієї частини
позовної суми проведений у відповідності до фактичних обставин,
дії позивача щодо порядку оформлення відшкодування по сплаті
податку на додану вартість за лютий 2002 р. відповідають всім
нормам чинного на той час податкового законодавства.
Доводи касаційної скарги є необґрунтованими, підстав для
скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, ст.
111-11 Господарського процесуального кодексу України , колегія
суддів Вищого господарського суду України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Дергачівської МДПІ від 12.02.2004 року
№ 379/10/10-025 на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 10.11.2003 року у справі № 13 залишити без
задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 10.11.2003 року у справі № 13 - без змін.