ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
10.06.2004 Справа N 9/314-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого (доповідача), суддів,
за участю повноважних представників: позивача, відповідача;
розглянувши касаційну скаргу спільного УкраїноШвейцарського
підприємства "РА" на постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 19 лютого 2004 року у справі за позовом
спільного УкраїноШвейцарського підприємства "РА" до ЗАТ "ВМ" про
стягнення 4100 кг борошна вищого гатунку на суму 6642 грн., 6100
кг борошна першого гатунку на суму 9028 грн., 3560 кг висівок на
суму 2207, 20 грн., стягнення пені на суму 10574, 20 грн. та 2000
грн. за послуги адвоката,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2003 року позивач звернувся до господарського суду
Вінницької області з позовом до ЗАТ "ВМ" про стягнення 4100 кг
борошна вищого гатунку на суму 6642 грн., 6100 кг борошна першого
гатунку на суму 9028 грн., 3560 кг висівок на суму 2207, 20 грн.,
стягнення пені на суму 11596, 06 грн. та 2000 грн. за послуги
адвоката
Рішенням господарського суду Вінницької області від 8 жовтня 2003
року позов задоволений частково. З відповідача на користь позивача
стягнено 4100 кг борошна вищого гатунку на суму 6642 грн., 6100 кг
борошна першого гатунку на суму 9028 грн., 3560 кг висівок на суму
2207, 20 грн., стягнення пені на суму 10574, 20 грн. та 2000 грн.
за послуги адвоката, судові витрати. В решті позову відмовлено.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 19
лютого 2004 року рішення суду скасовано. В позові відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду, позивач просить її скасувати,
посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і
процесуального права.
Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи,
суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно до ст. 161 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання повинні
виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до
вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності
таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 162 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
одностороння відмова від
виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не
допускаються.
Як встановлено судом, згідно умов договору № 34 від 23 серпня 2002
року на переробку давальницької сировини, укладеного між сторонами
у справі, позивач зобов'язався здати на переробку 1000 тн зерна
продовольчої пшениці до 31 грудня 2002 року та забрати всі
продукти переробки протягом 30 днів з дати доставки зерна власним
транспортом до 30 січня 2003 року. Замовник зобов'язався отримати
висівки до отримання борошна.
Підрядник зобов'язався прийняти вказану кількість продовольчого
зерна пшениці, переробити його на борошно 2- х сортового помелу та
висівки, видати всі продукти переробки, згідно акту ф.117.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання
виконав частково - відвантажив давальницької сировини на
переробку, згідно договору № 34 від 23 серпня 2002 року, зерна
пшениці в кількості 14830 кг, що підтверджується накладною
№ 03-Д-1 від 22 серпня 2002 року.
В результаті переробки зерна, відповідно до акту № 28 про зачистку
виробничого корпусу та результати переробки зерна за серпень 2002
року-форма № 117, було отримано 4100 кг борошна вищого гатунку,
6100 кг борошна першого гатунку та 3560 кг висівок.
Пункт 6.5 вказаного договору передбачає відповідальність
Підрядника у випадку невиконання або неналежного виконання своїх
зобов'язань за договором - стягнення пені в розмірі 0,5% від суми
договору (вартості наданої на переробку давальницької сировини) за
кожний день прострочення виконання замовлення.
Судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що відповідач,
за договором № 34 від 23 серпня 2002 року, повинен був прийняти
продовольче зерно, переробити його на борошно 2-х сортового помелу
та висівки, а також видати всі продукти переробки.
Згідно п. п. 2.1, 3.3 договору видача продуктів переробки могла
здійснюватись відповідачем після направлення позивачем власного
транспорту та повноважного представника з метою забрати вказані
продукти, в першу чергу позивач мав забрати висівки.
Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, позивач не
довів належним чином факт не виконання відповідачем його
зобов'язань як в частині видачі продуктів переробки, так і відмови
відповідача у видачі продукції.
Згідно ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, божник зобов'язаний
відшкодувати кредиторові збитки, завдані в разі невиконання або
неналежного виконання ним зобов'язання.
Стаття 213 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачає, що божник не
визнається таким, що прострочив, поки зобов'язання не може бути
виконане внаслідок прострочення кредитора (ст. 215 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
).
Таким чином, у постанові суд апеляційної інстанції дійшов
правильного висновку про відсутність підстав для задоволення
позову спільного Україно-Швейцарського підприємства "РА", вірно
застосував норми матеріального права і обгрунтовано відмовив в
позові.
За таких обставин постанова суду відповідає вимогам закону і
обставинам справи, тому підстав для її зміни немає.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 19
лютого 2004 року залишити без змін, а касаційну скаргу спільного
Україно-Швейцарського підприємства "РА"- без задоволення.