ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.06.2004 Справа N 50/9-01
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 28.10.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Стратієнко Л.В.,
Чабана В.В.
за участю повноважних представників:
позивача - Жукова А.М.
відповідача - Борисенко А.М.
розглянувши у відкритому засіданні касаційну скаргу ВАТ
"Білоцерківсільрибгосп"
на постанову від 4 лютого 2004 року Київського апеляційного
господарського суду
у справі N 50/9-01
за позовом АКБ "Мрія" в особі Білоцерківської філії АКБ
"Мрія"
до ВАТ "Білоцерківсільрибгосп"
про звернення стягнення на заставлене майно в сумі
194897,59 грн.,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2001 року позивач звернувся до арбітражного суду
Київської області з позовом до відповідача про звернення стягнення
на заставлене майно в сумі 194897,59 грн., згідно договору застави
від 26 червня 1998 року, в забезпечення виконання зобов'язань за
кредитним договором.
Рішенням арбітражного суду Київської області від 26 квітня
2001 року (суддя Грейц К.В.) в позові відмовлено, визнано
недійсним договір застави від 26 червня 1998 року, укладений між
сторонами у справі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
4 лютого 2004 року рішення суду скасоване. Позов задоволений.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 194897,59 грн.,
звернувши стягнення на заставлене майно - коптильний цех ВАТ
"Білоцерківсільрибгосп", який знаходиться в м. Біла Церква
Київської області по вул. П. Запорожця, 244, судові витрати.
У касаційній скарзі ВАТ "Білоцерківсільрибгосп" просить
вказану постанову скасувати, оскільки при її прийнятті були
порушені норми матеріального і процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить в її
задоволенні відмовити, так як вважає, що прийнята господарським
судом постанова відповідає вимогам діючих норм матеріального і
процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши
матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних
обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським
судом, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального і
процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, на забезпечення виконання
зобов'язань за кредитним договором N 98-38 від 8 червня 1998 року,
26 червня 1998 року між сторонами був укладений договір застави.
За умовами вказаного договору ВАТ "Білоцерківсільрибгосп" передало
в заставу банку "Мрія" нежитлове приміщення - коптильний цех, що
знаходиться в м. Біла Церква Київської області по
вул. П. Запорожця, 244.
Як правильно встановив апеляційний суд, виконуючи
зобов'язання, згідно кредитного договору N 98-38 від 8 червня
1998 року, ТОВ фірма "Черемош" частково повернуло кредит в сумі
19060 грн. та сплатило частину відсотків за користування ним в
сумі 1240 грн.
У визначений договором строк позичальник не повернув кредит
та не сплатив відсотки.
Відповідно до п. 9 договору застави, банк має право звернути
стягнення на заставлене майно у разі, якщо на день настання строку
виконання зобов'язань за кредитним договором йому не буде
повернуто суму кредиту та відсотки за користування ним.
На підставі ст. 20 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет
застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання
зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано,
звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства
здійснюється за рішенням суду. Оскільки боржником не виконано
зобов'язання по поверненню кредиту, заставодержатель має право
одержати задоволення майнових вимог з вартості заставленого майна.
Статтею 181 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що в силу
застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання
боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання
одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед
іншими кредиторами.
Законом України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
передбачено, що
заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа
(майновий поручитель). Майновим поручителем є заставодавець, особа
якого не співпадає з особою боржника у забезпеченому заставою
зобов'язанні.
Стаття 11 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
передбачає, що державне підприємство, за яким майно закріплено на
праві повного господарського відання, самостійно здійснює заставу
цього майна, за винятком цілісного майнового комплексу
підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд,
застава яких здійснюється з дозволу та на умовах, погоджених з
органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном.
Згідно Статуту Білоцерківського державного виробничого
сільськогосподарсько-рибоводного підприємства в редакції на час
укладення договору підприємство входило до складу виробничого
державно-кооперативного об'єднання рибного господарства
"Укррибгосп" і було підпорядковане Міністерству рибного
господарства України.
Застава коптильного цеху в м. Біла Церква була погоджена з
органом управління майном, що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи наведене, суд вважає, що апеляційний господарський
суд правильно прийшов до висновку, що спірний договір застави не
може бути визнаний судом недійсним з підстав, зазначених в рішенні
місцевого суду, оскільки засобом забезпечення виконання
зобов'язання була не гарантія, а застава і позивач, звертаючись до
суду за захистом своїх прав, діяв на підставі Законів України "Про
заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
та "Про підприємства" ( 887-12 ) (887-12)
.
Апеляційний господарський суд повно і всебічно з'ясував та
перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку всім
доказам, та прийняв законну і обгрунтовану постанову.
Разом з тим, приймаючи постанову, суд помилково виклав абзац
5 резолютивної частини і тому його необхідно змінити, виклавши в
такій редакції: "Звернути стягнення на заставлене майно -
коптильний цех ВАТ "Білоцерківсільрибгосп", який знаходиться в
м. Біла Церква Київської області по вул. П. Запорожця, 244".
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ "Білоцерківсільрибгосп" задовольнити
частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
4 лютого 2004 року змінити, виклавши абзац 5 в наступній редакції:
"Звернути стягнення на заставлене майно - коптильний цех ВАТ
"Білоцерківсільрибгосп", який знаходиться в м. Біла Церква
Київської області по вул. П. Запорожця, 244".
В решті постанову залишити без змін.