ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.06.2004 Справа N 2-16/11619-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М., – головуючого (доповідач у
справі),
Ткаченко Н.Г.
Яценко О.В.
розглянувши матеріали ДПІ в місті Сімферополі
касаційної скарги
на постанову від 29.01.2004р. Севастопольського
апеляційного господарського суду
та рішення від 13-19.11.2003р. господарського суду
АРК
у справі № 2-16/11619-2003 господарського суду АРК
за позовом ДПІ в місті Сімферополі
до 1. ВАТ “Електромашинобудівний завод
“Фірма СЕЛМА”, м. Сімферополь;
2. Технологічного парку “Інститут
електрозварки ім. Є.О. Патона”, м. Київ
про визнання договору недійсним
за участю представників сторін:
від позивача – Шадріна О.Л., довір. від 09.02.04 р. № 1982/9/10;
від відповідача (ІІ) – Солодухіна Н.О., довір. від 18.09.2003 р.
б/н
В С Т А Н О В И В:
ДПІ у м. Сімферополі звернулася до суду з позовом про визнання
недійсним договору про сумісну діяльність № 1 від 20.10.2000 р.,
укладеного між ВАТ “Електромашинобудівний завод “Фірма СЕЛМА” та
Технологічним парком “Інститут електрозварки ім. Є.О. Патона”.
Рішенням господарського суду АРК від 13-19.11.2003 р. у справі
№ 2-16/11619-2003 (суддя Омельченко В.А.) в позові відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 29.01.2004р. (судді: головуючий – Шевченко Н.Н., Волков
К.В., Черткова І.В.) апеляційна скарга ДПІ у м. Сімферополі
залишена без задоволення, а рішення – без змін.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, ДПІ у
м. Сімферополі звернулася з касаційною скаргою до Вищого
господарського суду України, в якій просить скасувати
оскаржувані рішення та постанову і прийняти нове рішення про
задоволення позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи,
проаналізувавши застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Положеннями ст. 48 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що недійсною може бути визнана угода, що не
відповідає вимогам Закону.
Згідно з ст. 430 вказаного кодексу за договором про сумісну
діяльність сторони зобов‘язані сумісно діяти для досягнення
спільної господарської мети.
Окремі види сумісної діяльності регулюються відповідно до цього
Кодексу постановами Ради Міністрів Української РСР (ст. 434
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про спеціальний режим
інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків”
( 991-14 ) (991-14)
“Напівпровідникові технології і матеріали,
оптоелектроніка та сенсорна техніка”, “Інститут
електрозварювання імені Є. О. Патона”, “Інститут монокристалів"”
від 16.07.1999 р. № 991 (в редакції чинній на момент укладання
спірного договору) технологічний парк це юридична особа або
об'єднання на підставі договору про спільну діяльність юридичних
осіб (учасників), головною метою яких є діяльність щодо
виконання інвестиційних та інноваційних проектів, виробничого
впровадження наукоємних розробок, високих технологій та
конкурентоспроможної на світових ринках продукції.
Учасниками технологічного парку є об'єднання юридичних осіб -
суб'єкти наукової, науково-технічної діяльності та
підприємницької діяльності, що уклали в порядку, встановленому
Кабінетом Міністрів України, договори про спільну діяльність
щодо виконання інвестиційних та інноваційних проектів.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до
свідоцтва про державну реєстрацію інноваційної структури від
23.10.2000 р. серія ТП № 4 було зареєстровано Технологічний парк
“Інститут електрозварки ім. Є.О. Патона” (другий відповідач).
Перший відповідач у справі – ВАТ “Електромашинобудівний завод
“Фірма СЕЛМА” є учасником цього технологічного парку.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що між
відповідачами був укладений оскаржуваний позивачем договір про
сумісну діяльність № 1 від 20.10.2000 р. (далі – Договір).
Відповідно до його ст. 2 “Предмет договору” сторони
зобов‘язалися сумісно діяти для досягнення загальних цілей при
виконанні інноваційного проекту “Розробка і організація
серійного виробництва гами сучасного устаткування для дугового
та плазмового зварювання та різання”.
Вказаний інноваційний проект 23.10.2000 р. зареєстровано
Міністерством освіти та науки України.
Враховуючи те, що сторонами договору є суб‘єкти інноваційної
діяльності, метою діяльності яких є виробниче впровадження
наукоємних розробок, високих технологій і конкурентноздатної
продукції та взаємоузгодженні дії на задоволення потреб
внутрішнього ринку і нарощування експортного потенціалу держави,
а також з огляду на те, що предметом Договору є сумісне
виконання інноваційного проекту, що зареєстрований в
установленому порядку, колегія суддів вважає, що укладений
договір відповідає нормам ст. 430 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
При цьому, роздільне фінансування, передбачене Договором, не
перешкоджає досягненню спільної мети, а також відповідає п. 6.3
договору про створення Технологічного парку “Інститут
електрозварки ім. Є.О. Патона” та спільну діяльність щодо
виконання інноваційних та інвестиційних проектів, що
зареєстрований Міністерством освіти та науки України, оскільки
внески, що роблять учасники договору про сумісну діяльність,
можуть бути як у вигляді грошей чи іншого майна, так і у вигляді
трудової участі (ст. 432 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Посилання позивача на відсутність в оскаржуваному договорі умов,
передбачених постановою Кабінету Міністрів України “Про порядок
укладення договорів про спільну діяльність щодо виконання
інвестиційних та інноваційних проектів” від 14.12.2001 р.
№ 1691, є необґрунтованим, оскільки, як вірно зазначено судом
першої інстанції, дія цього нормативно-правового акта не
поширюється на договір, що був укладений до його прийняття.
Також не можуть бути прийняті до уваги посилання позивача на
Порядок ведення податкового обліку та складання податкової
звітності результатів спільної діяльності на території України
без створення юридичної особи, затвердженого наказом Державної
податкової адміністрації України від 11.07.1997р. N 234,
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.08.1997 р. за
N 308/2112, оскільки цей порядок не встановлює безпосереднього
обов‘язку платника податку, а лише констатує факт направлення
договорів після їх реєстрації до державної податкової
адміністрації, та відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
угода визнається недійсною, якщо що не відповідає
вимогам Закону, а не відомчого нормативного акта.
За таких обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що
підстав для визнання Договору недійсним та відповідно
задоволення касаційної скарги органу державної податкової служби
не вбачається.
З урахуванням викладеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ДПІ в місті Сімферополі на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
29.01.2004р. та рішення господарського суду АРК від
13-19.11.2003р. у справі № 2-16/11619-2003 залишити без
задоволення.
2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 29.01.2004р. та рішення господарського суду АРК від
13-19.11.2003р. у справі № 2-16/11619-2003 залишити без змін.