9901/32/20 Про визнання протиправним та скасування Розпорядження Президента України "Про звільнення особи з посади голови районної державної адміністрації - 08.10.2020 Прийняття

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 лютого 2020 року (суддя Стрелець Т. Г.) в адміністративній справі № 9901/32/20 за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправним та скасування Розпорядження Президента України Володимира Зеленського від 06 вересня 2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Кагарлицької районної державної адміністрації", та

ВСТАНОВИЛА:

1. 31 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати Розпорядження Президента України Володимира Зеленського від 06 вересня 2019 року № 315/2019-рп "Про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області" (далі - Розпорядження);

- зобов`язати Президента України поновити ОСОБА_1 на посаді голови Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області.

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 04 лютого 2020 року зазначену позовну заяву залишив без руху з установленням позивачу десятиденного строку з дати отримання копії вказаної ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Позивачу запропонував надати суду заяву про поновлення пропущеного місячного строку на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства з обґрунтуванням поважності причин його пропуску.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 21 лютого 2020 року ОСОБА_1 надіслав заяву, у якій наголосив, що строк звернення до суду пропущений через вжиття ним заходів для досудового врегулювання спору. Ще однією причиною пропуску строку називає тяжку хворобу сина, за яким він здійснював нагляд у період вересень-жовтень 2019 року через погіршення стану здоров`я.

З огляду на вказане ОСОБА_1 просив суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити його.

3. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28 лютого 2020 року на підставі положень статей 123, 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) позовну заяву ОСОБА_1 повернув позивачеві.

Суд першої інстанції з огляду на додані до заяви матеріали указав, що ОСОБА_1 був обізнаний з прийнятим Розпорядженням, оскільки 30 вересня 2019 року звертався до Президента України із заявою про його скасування та поновлення його на посаді голови Кагарлицької районної державної адміністрації. При цьому хвороба сина та необхідність догляду за ним не може вважатися об`єктивно непереборною обставиною, що виключала можливість для вчасного звернення до суду з позовною заявою через уповноваженого представника.

4. ОСОБА_1 не погодився із зазначеною ухвалою суду і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 лютого 2020 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Аргументами незгоди з висновком суду першої інстанції щодо неповажності причин пропуску ним строку звернення до суду позивач називає те, що він у позасудовий спосіб намагався врегулювати цей спір. У цьому контексті покликається на положення статті 122 КАС України, яка передбачає тримісячний строк для звернення до адміністративного суду, що починає відлік з моменту вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення суб`єкта владних повноважень. Оскільки відповідь на своє звернення з Офісу Президента України він отримав 26 листопада 2019 року, своєчасно реалізувати своє право на звернення до суду не зміг.

Не погоджується також з оцінкою суду й щодо визнання хвороби сина неповажною обставиною для поновлення строку звернення до суду. Адже загострення стану здоров`я сина, необхідність цілодобового догляду з метою забезпечення його життєвих потреб, стало непереборною обставиною, яка об`єктивно завадила своєчасно вчинити процесуальну дію.

5. У відзиві на апеляційну скаргу представник Президента України просить залишити її без задоволення, а оскаржене рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 лютого 2020 року - без змін.

Відповідач вважає доводи апелянта необґрунтованими та надуманими з огляду на його обізнаність про існування спірного Розпорядженням ще у вересні 2019 року та, що в найкоротший, встановлений процесуальним законом строк, він міг звернутися до суду із цим позовом. Звертає увагу також на те, що попри хворобу сина (вересень-жовтень 2019 року) звернутися з позовом до суду позивач мав змогу у листопаді 2019 року.

5. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 березня 2020 року відкрила апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 12 травня 2020 року - призначила її до розгляду.

6. Велика Палата Верховного Суду дослідила матеріали справи, зважила на письмові звернення до суду, що стосуються суті спору, і дійшла висновку про таке.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За змістом частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Процесуальні строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

На підставі частин першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

7. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

8. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Розпорядження від 06 вересня 2019 року № 315/2019-рп про звільнення його з посади голови Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області.

Суд першої інстанції за змістом позову та відповідно до долучених до нього документів установив, що зі спірним Розпорядженням позивач ознайомився через офіційне інтернет-представництво Президента України у день його винесення (06 вересня 2019 року).

У позовній заяві ОСОБА_1 стверджував, що 30 вересня 2019 року він звертався до Президента України зі скаргою, в якій просив скасувати спірне Розпорядження та, поновити його на посаді Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області, чим відновити його переважне право залишення на цій посаді відповідно до положень чинного законодавства.

Суд першої інстанції з огляду на цю обставину послався на положення Закону України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV "Про місцеві державні адміністрації" (586-14) , яким не передбачено досудового врегулювання спору шляхом звернення до Президента України зі скаргою з приводу звільнення з публічної служби.

Слушно зазначив, що скарга ОСОБА_1, адресована Президенту України, не відповідає визначенню щодо "звернення громадян", наведеному у статті 1 Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян", та не відноситься до переліку рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, у спосіб, передбачений у статті 4 цього ж Закону.

У підсумку вказав, що хвороба сина позивача не виключала можливості скористатисяправничою допомогою інших осіб, які мають необхідний рівень юридичних знань та практичних навичок у сфері права.

Наведене, на переконання суду, свідчить про пропуск позивачем строку звернення до суду. Тим часом заяву про його поновлення з обґрунтуванням поважності причин його пропуску позивач не додав.

Покликаючись на положення частини першої статті 123 КАС України, за якими у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху, суд ухвалою від 04 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 залишив без руху з наданням десятиденного строку з дати отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви (з урахуванням наведених мотивів суду).

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 04 лютого 2020 року ОСОБА_1 надіслав заяву з мотивами, які викладено вище.

Зваживши на міркування позивача стосовно моменту його обізнаності зі змістом спірного Розпорядження, час, який минув з моменту його винесення, гарантованого частиною другою статті 43, статтею 55 КАС України права звернення до суду з приводу публічно-правових відносин через уповноваженого представника, який може бути наділений всіма процесуальними правами, які належать позивачу, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про неповажність причин пропуску строку звернення до суду та ухвалою від 28 лютого 2020 року повернув позов ОСОБА_1 .

У контексті наведеної хронології обставин подання позову, часових меж з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про прийняте відносно нього рішення до моменту його оскарження, невчинення вольових дій, спрямованих на отримання спірного рішення та своєчасне його оскарження, слід погодитися з висновком суду першої інстанції про відсутність причин, які б свідчили про поважність пропуску строку звернення до суду.

9. Велика Палата Верховного Суду визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і причин для втручання в нього немає.

Покликання в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду і не містять жодних вагомих підстав для визнання його протиправним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.

Інших доводів апеляційної скарги, якими обґрунтовується незаконність судового рішення і щодо яких не наведено мотивів їх відхилення, немає.

10. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У цій справі суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень процесуального права і ухвалив законне й обґрунтоване рішення про повернення позову.

Як згадано вище у цій постанові, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 28 лютого 2020 року.