ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.06.2004 Справа N 7/126-60
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м.Києві
касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "XXX"
на постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 16.02.2004 року
у справі за позовом Сільськогосподарського приватного
підприємства "YYY"
до Відкритого акціонерного товариства
"Волиньагрореммаш"
про визнання недійсним договорів лізингу,
УСТАНОВИВ:
У вересні 2003 року позивач звернувся до господарського суду
Волинської області з позовною заявою до відповідача про визнання
недійсними договорів лізингу №№ 350, 351, 352 від 29.03.2002 року
на підставі ст.48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, посилаючись на те, що
зазначені договори не відповідають вимогам закону.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив
заявлені вимоги і просив віднести до судових витрат здійснену ним
оплату за послуги адвоката в сумі 15000 грн.
Рішенням господарського суду Волинської області від 10.11.2003
року позов задоволено частково і визнано недійсними договори
лізингу №№ 350, 351, 352 від 29.03.2002 року та стягнуто з
відповідача на користь позивача 128385,23 грн. сплачених
лізингових платежів і 10000 грн. оплати за послуги адвоката.
Доповідач-Вовк І.В.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
16.02.2004 року зазначене рішення суду першої інстанції залишене
без змін.
У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом неправильно
застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального
права, і тому просить прийняті ним рішення скасувати та прийняти
нове рішення.
Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній
судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами було укладено
договори від 29.03.2002 року № 350, від 29.03.2002 року № 351, від
29.03.2002 року №352, за умовами яких відповідач зобов'язався
передати, а позивач прийняти у тимчасове користування
сільськогосподарську техніку: два трактори ХТЗ-17021, два плуги
ПЛН-5-35, одну дискову борону БДП-6,3 та здійснювати лізингові
платежі за погодженим графіком.
За актами приймання-передачі від 29.03.2002 року №№ 350, 351, 352
позивач прийняв від відповідача зазначену сільськогосподарську
техніку.
Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про визнання
недійсними договорів на підставі ст.48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Приймаючи рішення про визнання недійсними спірних договорів,
попередні судові інстанції виходили з того, що зазначені договори
не відповідають вимогам ст.ст. 4, 8 Закону України "Про лізинг"
( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
, оскільки строк дії укладених між сторонами
договорів є менший строку, за який амортизується 60 відсотків
вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.
Проте, зробивши такий висновок, суди в порушення ст.43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
не з'ясували належним чином умови спірних договорів,
і, зокрема, п.5.5, за яким строк лізингу встановлено 5 років з
часу передачі техніки користувачу, та п.13.1, за яким спірні
договори діють до повного виконання їх умов, і, враховуючи
фактичні дії сторін щодо виконання зобов'язань за цими договорами,
не навели зазначеним обставинам належної правової оцінки з
урахуванням ч.2 ст.18 Закону України "Про лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
.
Отже, вирішуючи спір про визнання угод недійсними з підстав їх
невідповідності вимогам закону, судами не було належним чином
з'ясовано наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання
угод недійсними.
Разом з цим, судом в порушення вимог ст.84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не було розглянуто вимогу позивача про те, що договір № 350
укладено з його боку неуповноваженою особою.
У той же час, суд, прийнявши рішення про стягнення з відповідача
здійснених позивачем на його користь лізингових платежів, всупереч
вимогам ч.2 ст.48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
не з'ясував питання про те,
що за спірними угодами одержала кожна із сторін, і не обговорив
реституційних наслідків щодо обох сторін.
До того ж, вирішуючи спір, суду слід було з'ясувати правовий зміст
лізингових платежів, передбачених договорами, та мати на увазі
вимоги ст.16 Закону України "Про лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
, а звідси,
дослідити правовий зміст спірних угод, враховуючи вимоги ч.2 ст.59
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, згідно якої, якщо з самого змісту угоди
випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди
визнається недійсною і припиняється на майбутнє.
За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати
законними й обгрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи, суду слід врахувати наведене і
вирішити спір відповідно до вимог закону.
З огляду викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "XXX"
задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
16.02.2004 року та рішення господарського суду Волинської області
від 10.11.2003 року скасувати, і справу № 7/126-60 передати на
новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Головуючий В.Перепічай
Судді І.Вовк
П.Гончарук