ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.06.2004 Справа N 5/194-1879
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. - головуючого,
Хандуріна М.І.,
Костенко Т.Ф.
розглянувши у відкритому ТОВ “Адоніс”
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 02.03.2004 р.
у справі господарського суду Тернопільської області
за позовом Тернопільського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів
до ТОВ “Адоніс”
про стягнення 746,40 грн.,
за участю представників сторін:
- позивача: не з’явились;
- відповідача: не з’явились;
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Тернопільської області від
19.09.2003 р. у справі № 5/194-1879 позов Тернопільського
обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ
“Адоніс” про стягнення 746,40 грн. штрафних санкцій за не
створення в 2002 році двох робочих місць для працевлаштування
інвалідів.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду в даній
справі рішення господарського суду Тернопільської області
залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що ТОВ “Адоніс” не було створено
2 робочих місця для інвалідів у 2002 році, в зв’язку з чим на
підставі ст. 20 Закону України “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
та Інструкції “Про
порядок надходження підприємство зобов’язано перерахувати на
рахунок відділення штраф у розмірі 746,40 грн., що становить
середню річну заробітну плату на підприємстві на двох працюючих.
ТОВ “Адоніс”, не погоджуючись з судовоми рішеннями у даній
справі, звернулося до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду
тернопільської області та постанову Львівського апеляційного
господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про
відмову у задоволенні позову. В обгрунтування посилається на
неправильне застосування судами норм матеріального права, а
саме: ст. 18, 19 Закону України “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Тернопільське обласне відділення Фонду України соціального
захисту інвалідів звернулося з позовом до ТОВ “Адоніс” про
стягнення штрафних санкцій в сумі 746,40 грн. за нестворені в
2002 році два робочі місця для інвалідів.
Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні” ( 875-12 ) (875-12)
від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ визначає основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з
усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній,
політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення
необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести
повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і
інтересами.
Згідно із ст. 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
, в редакції від 05.07.2001
року, для підприємств (об'єднань), установ і організацій
незалежно від форми власності і господарювання встановлюється
норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування
інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності
працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості
одного робочого місця.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, згідно з даними
звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів, поданого ТОВ
“Адоніс” середня чисельність працівників у 2002 році становила
153 особи, кількість робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів, згідно ст. 19 наведеного Закону,
складала 6 місць, із них працевлаштовано було 4 інваліди.
Господарські суди першої та апеляційної інстанції, задовольняючи
позов про стягнення штрафних санкцій в своїх рішеннях зазначили
про ненадання ТОВ “Адоніс” доказів про звернення до позивача чи
органів місцевого самоврядування, громадський організацій про
направлення інвалідів.
Колегія суддів не може погодитися з даним твердженням суду.
Згідно ст. 18 згаданого вище Закону ( 875-12 ) (875-12)
працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
Радами народних депутатів, громадськими організаціями.
Аналогічний обов’язок встановлений в п. 10 Положення “Про робоче
місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”
( 314-95-п ) (314-95-п)
, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 03.05.1995 р. № 314. Так, працевлаштування інвалідів
здійснюється державною службою зайнятості, органами
Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими
організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я
інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до
висновків МСЕК.
Згідно з п. 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
підприємства
розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів,
включають їх до колективного договору, інформують центри
зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
У відповідності до п. 14 даного Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
підприємства повинні інформувати державну службу зайнятості та
місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі
місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праці
інвалідів.
Таким чином, нормами діючого законодавства по соціальному
захисту інвалідів в Україні на підприємства покладено обов’язок
по створенню кількості робочих місць для працевлаштування
інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштування.
Як встановлено судами попередніх інстанції ТОВ “Адоніс” було
направлено до Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про
зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2002 рік форма
№ 10-ПІ, тобто органи соціального захисту інвалідів були
проінформовані про створення робочих місць для інвалідів та їх
працевлаштування. При цьому, судами попередніх інстанцій не
встановлено, чи направлялись відповідними органами інваліди для
працевлаштування на підприємство, та чи звертались інваліди
безпосередньо на підприємство для працевлаштування.
Окрім цього, на підставі ч. З ст. 20 Закону України “Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
сплату
штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і
організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку,
який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і
зборів (обов'язкових платежів).
Судами не встановлено чи мало прибуток підприємство за
результатом фінансово-господарської діяльності у 2002 році. При
цьому, твердження суду апеляційної інстанції про недоведеність
факту відсутності прибутку у ТОВ “Адоніс” спростовується
матеріалами справи, оскільки до апеляційної скарги відповідачем
додано довідку з Гусятинського районного відділу статистики від
29.08.2003 р. № 815, звіт про фінансові результати за 2002 рік,
баланс ТОВ “Адоніс” на 1.01.2003 р.
Аналіз вищенаведеного свідчить про те, що судами зроблено
висновки на неповно з’ясованих обставинах, що вплинуло на
правильність застосування норм матеріального права, а отже й про
порушення вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного,
повного і об’єктивного розгляду всіх обставин справи в їх
сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту
їх встановлення у рішенні або постанови господарського суду.
Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення
обставин справи, а останні встановлені неповно, судові рішення у
даній справі підлягають скасуванню, а справа підлягає передачі
на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового судового розгляду справи господарському суду
першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі
передбачені законом засоби для всебічного, повного і
об’єктивного встановлення обставин справи, прав та обов’язків
сторін і в залежності від встановленого та відповідно до вимог
чинного законодавства вирішити спір.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТОВ “Адоніс” задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
02.03.2004р. і рішення господарського суду Тернопільської
області від 19.08.2003р. у справі № 5/194-1879 скасувати і
передати справу на новий розгляд господарському суду
Тернопільської області.