Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Тітова Ю. Г.,розглянувши за винятковими обставинами у письмовому провадженні за скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Димитров (далі - УПФ) справу за його позовом до Державної виконавчої служби в м. Димитров (далі - ДВС), за участю третьої особи на боці відповідача - Державного підприємства "Красноармійськвугілля" (далі - ДП), про визнання неправомірними дій державного виконавця, встановила:

У лютому 2007 року УПФ звернулося з позовом до ДВС, в якому просило визнати неправомірними дії державного виконавця із зупинення відповідними постановами виконавчих проваджень на примусове виконання рішень позивача про стягнення з ДП недоїмки за страховими внесками на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування загальною сумою 436820,04 грн.

Постановою Димитровського міського суду Донецької області від 3 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалами Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2007 року та Вищого адміністративного суду від 2 квітня 2009 року, в задоволенні позову відмовлено.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами ухвали суду касаційної інстанції УПФ, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить скасувати всі рішення у справі та ухвалити нове - про задоволення позову.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України визнала, що скарга має бути задоволена з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що внесення ДП до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості (далі - Реєстр), відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року N 2711-IV "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (далі - Закон N 2711-IV (2711-15) ), є безумовною підставою для зупинення виконавчих проваджень, відкритих державними виконавцями для стягнення недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

На думку колегії суддів, така позиція судів є помилковою.

Відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV (1058-15) ), що набрав чинності з 1 квітня 2004 року, кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на загальнообов'язкове пенсійне страхування є страховими внесками, які не відносяться до податків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітній період, не пізніше ніж через 20 календарних днів з дня закінчення цього періоду, а гірничі підприємства - не пізніше як через 28 календарних днів з дня закінчення цього періоду.

У частині 2 статті 2 Закону N 2711-IV передбачено, що дія цього Закону поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.

Пунктом 1.3 статті 1 вказаного Закону до учасників розрахунків віднесено: підприємства паливно-енергетичного комплексу, суб'єктів господарської діяльності, розпорядників коштів державного та місцевих бюджетів, державні цільові фонди, Державний комітет України з державного матеріального резерву, правонаступників ліквідованих фондів, що були передбачені законодавством, розпорядників цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України, які мають дебіторську або кредиторську заборгованість та здійснюють заходи щодо її погашення на умовах, визначених цим Законом.

Згідно з пунктом 1.4 статті 1 Закону N 2711-IV до заборгованості відноситься сума коштів, підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату, яка: 1) підлягає сплаті за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена; 2) є податковим боргом та підлягає сплаті, але не сплачена, до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, у тому числі ліквідованих; 3) підлягає сплаті, але не сплачена, до цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України; 4) передбачена видатками бюджетів усіх рівнів, але не отримана суб'єктами господарської діяльності, у тому числі за пільгами та субсидіями, для сплати за спожиті енергоносії; 5) підлягає сплаті і виникла внаслідок відсутності у Державному бюджеті України минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для розрахунків за енергоносії, у тому числі за пільгами та субсидіями (трансфертами), спожиті підприємствами, організаціями, закладами та установами, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів. Наведеною нормою встановлено вичерпний перелік сум коштів, що підпадають під визначення заборгованості при застосуванні цього Закону, на які поширюється положення пункту 15 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV (606-14) ) щодо обов'язкового зупинення виконавчого провадження.

Відповідно до положень Закону N 2711-IV його дія поширюється на паливно-енергетичні підприємства та суб'єкти господарської діяльності, перераховані в пункті 1.3 статті 1, щодо заборгованості, яка виникла внаслідок несплати або неповних розрахунків за енергоносії; позивач не відноситься до учасників розрахунків; борг відповідача не є боргом у сфері енергопостачання (енергоспоживання) чи за несплату електроенергії або податкового боргу; спірний борг виник унаслідок обов'язкових страхових внесків, на які не поширюються норми податкового законодавства і Закону N 2711-IV (2711-15) .

У частині 4 статті 18 Закону N 1058-IV зазначено, що страхові внески не включаються до податків та інших обов'язкових платежів, які складають систему оподаткування. Крім цього, на ці внески не поширюється податкове законодавство. Тобто, виключно цим Законом визначається порядок нарахування, обчислення, сплати страхових внесків і стягнення за ними заборгованості. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених указаним Законом, або в частині, що йому не суперечить.

З наведеного вбачається, що на стягнення страхових внесків не поширюються вимоги статті 34 Закону N 606-XIV, а тому дії державного виконавця та оспорювані постанови відповідача про зупинення виконавчого провадження, прийняті з підстав внесення ДП до Реєстру, є незаконними.

Надаючи оцінку зазначеним фактам, суди порушили норми матеріального права, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення, у зв'язку з чим, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню як незаконні, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись частиною 2 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Димитров задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 квітня 2009 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2007 року та постанову Димитровського міського суду Донецької області від 3 травня 2007 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.