ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.06.2004 Справа N 2/11
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянув
касаційну скаргу Приватного підприємства “Вест-КС”,
м. Запоріжжя
на постанову від 10.02.04 Запорізького апеляційного
господарського суду
у справі № 2/11гопосдарського суду Запорізької
області
за позовом Приватного підприємства “Вест-КС”,
м. Запоріжжя
до Долинської сільської ради
про видачу постійного дозволу на торгівлю
У справі взяли участь представники
позивача: не з’явилися
відповідача: не з’явилися
Рішенням господарського суду Запорізької області від 22.10.2003
в позові відмовлено. Рішення мотивоване тим, що органи місцевого
самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок
сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в
межах встановлених граничних розмірів ставок. Таким чином,
відповідач вправі встановлювати термін дії дозволу на торгівлю
паливно-мастильними матеріалами та супутніми товарами (суддя А.
Антонік).
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
10.02.2004 рішення місцевого суду залишено без змін з тих же
підстав (колегія суддів у складі: О. Яценко, Н. Коробка, В.
Кричмаржевський).
В поданій касаційній скарзі ПП “Вест-КС” просить прийняті у
справі судові акти скасувати і прийняти нове рішення. Скарга
мотивована тим, що Закон України “Про місцеве самоврядування в
Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
від 21.05.1997 № 280/97-ВР зі змінами та
доповненнями не передбачено право місцевих органів влади
встановлювати строки видачі дозволів на торгівлю. Декретом КМУ
від 20.05.1993 № 56-93 “Про місцеві податки та збори” ( 56-93 ) (56-93)
в ст. 17 передбачено, що збір за видачу дозволу на розміщення
об’єктів торгівлі – це оплата за оформлення і видачу дозволу на
торгівлю в спеціально відведених місцях. Граничний розмір збору
не повинен перевищувати 20 необкладаємих мінімумів доходів
громадян для суб’єктів, які постійно здійснюють торгівлю в
спеціально відведених для цього місцях. Строк “постійно” не
обмежений межами часу, тобто це час існування події або факту.
Суд безпідставно порівняв видачу дозволу на розміщення об’єктів
торгівлі з видачею. дозволу на торгівлю, вказавши, що плата за
дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі підлягає оплаті кожний
рік.
Для здійснення торгівлі позивач кожний рік отримує від державної
податкової інспекції патент, за який вноситься плата.
В постанові апеляційний суд вказав, що рішення місцевого суду
залишається без змін, але фактично вніс зміни в частині щорічної
оплати за дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі.
Попередні судові інстанції не дослідили питання про незаконне
стягнення збору за видачу дозволу на торгівлю, оскільки без
внесення плати дозвіл не видається. Ними не надано оцінки
рахункам відповідача № 38, 39, 58 за розміщення об’єктів
торгівлі, по яким продовжується безпідставні вимоги оплати за
дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм
процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
дўйшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню
частково з наступних підстав.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Для отримання дозволу на розміщення об’єктів торгівлі
паливно-мастильними матеріалами та супутніми товарами на
території Долинської сільської ради, а саме трьох АЗС, позивач
звертався до відповідача, який з цього приводу приймав
відповідні рішення терміном дії три місяці (рішення 137, 138,
139 та інші).
Позивач щоквартально сплачує на адресу позивача 340 грн. за
розміщення кожного об’єкту торгівлі.
Позивачу відмовлено у видачі постійного дозволу на торгівлю ПММ
та супутніми товарами на вказаних АЗС.
Відповідно Декрету КМУ “Про місцеві податки і збори” ( 56-93 ) (56-93)
№ 56-93 від 20.05.1993 до таких серед інших відноситься “збір за
видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі” (ст. 1). Збір за
видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі – це плата за
оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально
відведених для цього місцях. Збір за видачу дозволу на торгівлю
справляється з юросіб залежно від площі торгового місця, його
територіального розміщення та виду продукції і не повинен
перевищувати ц0 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для
суб’єктів, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально
відведених для цього місцях (ст. 17 Декрету). Стаття 17 Декрету
не визначає періодичності сплати даного збору і не містить
обмеженого дії тимчасовим строком, тобто збір за видачу дозволу
на розміщення об’єктів торгівлі справляється один раз при видачі
такого дозволу.
Відповідно ст. 18 Декрету ( 56-93 ) (56-93)
органи місцевого
самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок
сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в
межах установлених граничних розмірів ставок. Вони мають право в
межах своєї компетенції запровадити пільгові ставки, повністю
відмінити окремі місцеві податки і збори або звільнити від їх
оплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті
місцевих податків та зборів.
Перераховуються податки і збори до бюджетів місцевого
самоврядування в порядку, визначеному Радами народних депутатів,
якими вони встановлюються (ст. 19 Декрету ( 56-93 ) (56-93)
).
З огляду на вищевикладене та на факти встановлені попередніми
судовими інстанціями, касаційна інстанція дійшла висновку про
неможливўсть надати їм належну юридичну оцінку в зв’язку з
неповним встановленням обставин, що мають суттєве значення для
вирішення спору. Судами не встановлені які ставки зборів,
вказаних в ст. 17 Декрету ( 56-93 ) (56-93)
були встановлені
відповідачем. Не встановлено який збір за видачу дозволу на
торгівлю був встановлений позивачу з врахуванням площі торгових
місць на 3-х АЗС, їх територіального розміщення та виду
продукції. Судами не з’ясовано в якому порядку відповідач
повинен був сплачувати цей збір: одноразово, з розстрочкою,
відстрочкою та інше. Не досліджені платіжні доручення (арк.
9-14); не встановлено на підставі якого розрахунку відповідачем
щоквартально сплачується 340 грн. Не встановлено що це за
платіж; повна ставка якогось збору або розстрочена по кварталам
сума. Не досліджені рахунки, зокрема № 23, 24 на підставі яких
проводилась оплата платіжними дорученнями 448 та 449. Необхідно
також уточнити позовні вимоги щодо “зобов’язання видати
постійний дозвіл на торгівлю ГСМ та супутніми товарами на АЗС
без вилучення”.
Таким чином, попередніми судовими інстанціями прийняті судові
акти без дотримання вимог ст. 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного, повного і
об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності, керуючись законом, що є порушенням норм
процесуального права. Таке порушення є підставою для скасування
прийнятих у справі рішень.
При повторному розгляді справи необхідно повно встановити
обставини справи та надати їм належну юридичну оцінку, усунути
протиріччя в змісті рішення суду та змісті окремої ухвали.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 – 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства “Вест-КС”
м. Запоріжжя задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Запорізької області від
22.10.2003 та постанові Запорізького апеляційного господарського
суду від 10.02.2004 у справі № 2/11 - скасувати.
ў. Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Запорізької області.