ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.06.2004 Справа N 13/189
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. -
головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'яв.,
відповідача - А.А.А.,
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю "XXX", м. Запоріжжя (далі - ТОВ "XXX")
на рішення господарського суду Запорізької області від 11.03.2004
p.
зі справи № 13/189
за позовом прокурора м. Запоріжжя в інтересах держави в особі
Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту
інвалідів, м. Запоріжжя (далі - обласне відділення ФСЗІ)
до ТОВ "XXX"
про стягнення 124486,20 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Прокурор м. Запоріжжя подав до господарського суду Запорізької
області позов в інтересах держави в особі обласного відділення
ФСЗІ до ТОВ "XXX" про стягнення 124486,20 грн. штрафних санкцій на
підставі статті 20 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(далі - Закон).
Рішенням названого суду від 11.03.2004 (суддя Серкіз В.Г.) позов
задоволено: з ТОВ "XXX" стягнуто на користь обласного відділення
ФСЗІ суму 124486,20 грн.; на зазначене підприємство покладені
судові витрати. У прийнятті рішення суд виходив з того, що позовні
вимоги засновані на Законі, відповідають фактичним обставинам та
поданим доказам.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ
"XXX" просить скасувати оскаржуване судове рішення та передати
справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу
мотивовано неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин
справи та в зв'язку з цим неправильним застосуванням ним статей
18, 19 та частини третьої статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду
касаційної скарги. Представник обласного відділення ФСЗІ в судове
засідання не з'явився.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин
справи та правильність застосування ним норм матеріального і
процесуального права, заслухавши пояснення представника
відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
необхідність задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- на 2002 рік ТОВ "XXX" встановлено норматив робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної
чисельності працюючих на підприємстві, а саме - 14, фактично
робочих місць створено 2;
- середньорічна заробітна плата у ТОВ "XXX" у 2002 році складала
10373,85 грн. У зв'язку з цим та на підставі частини першої статті
20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
підприємство мало перерахувати обласному
відділенню ФСЗІ штрафні санкції в сумі 124486,20 грн., але цей
обов'язок ТОВ "XXX" не виконано.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
(в
редакції Закону України від 05.07.2001 № 2606-ІІІ ( 2606-14 ) (2606-14)
) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми
власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць
для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від
15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
передбачено, що
працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту населення України,
місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями
інвалідів.
Судом першої інстанції не встановлено, чи направлялися у 2002 році
зазначеними органами та організаціями інваліди до ТОВ "XXX" для
працевлаштування або чи зверталися інваліди безпосередньо до цього
підприємства з відповідною метою.
Згідно з частиною третьою статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
сплата
передбачених цією статтею штрафних санкцій проводиться
підприємствами (об'єднаннями), установами, організаціями
відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх
розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових
платежів).
Судом першої інстанції у розгляді справи не з'ясовано, чи був
прибуток у ТОВ "XXX".
Про необхідність встановлення необхідних обставин зазначає
Верховний Суд України, зокрема, в постанові від 15.01.2003 зі
справи № 4292/1-36 ( sp01/400 ) (sp01/400)
.
Отже, судом першої інстанції зроблено висновки за неповно
з'ясованих обставин, що вплинуло на правильність застосування норм
матеріального права.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
У новому розгляді справи суду першої інстанції слід встановити
обставини, зазначені в цій постанові, дати їм належну правову
оцінку та вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
задовольнити.
2. Рішення господарського суду Запорізької області від 11.02.2004
p. зі справи № 13/189 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Запорізької області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь