ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.06.2004 Справа N 4/86
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П -
головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.,
розглянувши касаційну скаргу приватного підприємця А.А.А., м.
H-ськ Запорізької області (далі - ПП А.А.А.)
на рішення господарського суду Запорізької області від 08.05.2003
p.
та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
05.03.2004 p.
зі справи № 4/86
за позовом ПП А.А.А.
до H-ської міської ради, м. H-ськ Запорізької області
про спонукання продовжити дію договору оренди,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 08.05.2003
(суддя Хуторний В.М.) у задоволенні позову відмовлено.
У прийнятті рішення суд виходив з вимог статті 26 Закону України
"Про оренду землі" ( 161-14 ) (161-14)
, згідно з якими договір оренди
земельної ділянки припиняється після закінчення строку, на який
він був укладений. Крім того, суд посилався на рішення
господарського суду Запорізької області від 07.04.2003 зі справи №
17/93, яким ПП А.А.А. зобов'язано повернути територіальній громаді
в особі H-ської міської ради спірну земельну ділянку.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від
08.07.2003 (колегія суддів у складі: головуючий - суддя Яценко
О.М., судді Кагітіна Л.П., Радченко О.П.) апеляційну скаргу ПП
А.А.А. на зазначене рішення було повернуто без розгляду.
Постановою Вищого господарського суду від 26.11.2003 відповідну
ухвалу скасовано, а справу передано до Запорізького апеляційного
господарського суду для здійснення апеляційного провадження.
Постановою названого апеляційного суду від 05.03.2004 (колегія
суддів у складі: головуючий - суддя Яценко О.М., судді Кагітіна
Л.П. і Коробка Н.Д.) рішення суду першої інстанції залишено без
змін з тих же мотивів.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ПП
А.А.А. просить скасувати оскаржувані судові рішення і прийняти
нове рішення, яким спонукати H-ську міську раду продовжити договір
оренди від 20.07.99 № 486 земельної ділянки площею 0,0045 га,
розташований на території H-ської міської ради по вул. Ч-ській з
ПП А.А.А. строком на 10 років та стягнути суму на повернення
держмита. Скаргу мотивовано порушенням судом приписів статей 20,
26, 27, 31, 41 і 111-10 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України) та Конвенції про захист
прав і основних свобод людини ( 995_004 ) (995_004)
у зв'язку з позбавленням
скаржника можливості займатися приватнопідприємницькою діяльністю.
У відзиві на касаційну скаргу H-ська міська рада заперечує проти
доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, та просить
оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Сторони відповідно до статті 111-4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної
скарги. Представники сторін у судове засідання не з'явилися.
Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями
фактичних обставин справи правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- 20.07.98 на виконання рішення виконавчого комітету H-ської
міської ради від 09.07.98 № 371 "Про надання дозволу на розміщення
торгових кіосків, металевих гаражів, продовження строків
договорів" H-ською міською радою і ПП А.А.А. укладено договір на
право тимчасового користування земельною ділянкою загальною площею
0,0045 га строком на три роки для розміщення тимчасового торгового
павільйону по вул. Ч-ській в м. H-ську, Південний бік P-ського
ринку (далі - Договір);
- XX.XX.2000 виконавчим комітетом H-ської міської ради прийнято
рішення №X9 "Про попереднє погодження місця розміщення об'єктів і
про надання дозволів на проведення проектно-вишукувальних робіт
для реконструкції і будівництва", яким передбачалося
реконструювати торгові павільйони і облаштувати прилеглу територію
по вул. Ч-ській в м. H-ську;
- згідно з рішенням виконавчого комітету H-ської міської ради від
16.08.2001 № 494 ПП А.А.А. відмовлено у продовженні Договору
(строк дії якого закінчився 20.07.2001) у зв'язку зі зміною умов
використання земельної ділянки - реконструкцією торгових
павільйонів та благоустроєм прилеглої території; в подальшому
згода на продовження його дії виконавчим комітетом H-ської міської
ради також не надавалася;
- після закінчення строку дії Договору ПП А.А.А. не було звільнено
земельну ділянку. В зв'язку з цим рішенням виконавчого комітету
H-ської міської ради від 06.12.2001 № 733 ПП А.А.А. зобов'язано до
20.12.2001 звільнити земельну ділянку згідно з чинним
законодавством;
- ПП А.А.А. не подав суду доказів правомірності розробки
технічного паспорта на торговий павільйон та реконструкції його в
2000 році й переведення тимчасової споруди в капітальну забудову.
Пунктом 1.2 Договору передбачено, що зазначена ділянка надана ПП
А.А.А. у тимчасове користування для розміщення торгового
павільйону; дозволу зводити на цій ділянці капітальну споруду ПП
А.А.А. не надавалося, тобто відповідна будівля є самовільною
спорудою;
- крім того, матеріали справи, зокрема, лист H-ського комунального
підприємства з технічної інвентаризації від 03.03.2004 № 197
свідчать, що належний ПП А.А.А. павільйон "SSS" не є капітальною
будівлею, оскільки відповідно до Тимчасового положення про порядок
реєстрації права власності на нерухоме майно ( z0066-03 ) (z0066-03)
,
затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003
№ 6/5, є тимчасовою спорудою;
- спірна земельна ділянка належить на праві власності
територіальній громаді м. H-ська, і H-ська міська рада планує
використовувати її для обладнання пішохідної зони загального
користування, що підтверджується проектом 24-01 реконструкції
комплексу торгових павільйонів по вул. Ч-ській в районі Р-ського
ринку м. H-ська. Першу чергу комплексу торгових павільйонів
прийнято в експлуатацію згідно з актом державної технічної комісії
від 04.07.2002, затвердженого рішенням виконавчого комітету
H-ської міської ради від 02.08.2002 № 474; закінчення другої черги
- благоустрій навколишньої території - затримується через те, що
ПП А.А.А. не звільнив спірну земельну ділянку;
- ПП А.А.А. посилався на листи головного архітектора міста про
відсутність зауважень щодо порушення ПП А.А.А. плану забудови;
відповідні доводи попередніми судовими інстанціями не взяті до
уваги з огляду на те, що власник землі вирішив використати
земельну ділянку для власних потреб (потреб територіальної
громади);
- ПП А.А.А. не подано доказів укладання H-ською міською радою
договору оренди відповідної земельної ділянки з іншою особою;
- рішенням господарського суду Запорізької області від 07.04.2003
№ 17/93 (яке на час розгляду справи попередніми судовими
інстанціями набрало законної сили й не було оскаржено) ПП А.А.А.
зобов'язано повернути територіальній громаді в особі H-ської
міської ради спірну земельну ділянку.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
власник на свій розсуд володіє, користується
і розпоряджається належним йому майном.
Згідно з пунктом 1 статті 26 Закону України "Про оренду землі"
( 161-14 ) (161-14)
(в редакції цього Закону, чинній на час виникнення
спірних правовідносин та розгляду даної справи судом першої
інстанції) договір оренди земельної ділянки припиняється у разі
закінчення терміну, на який було укладено договір.
Статтею 29 названого Закону ( 161-14 ) (161-14)
передбачено обов'язок
орендаря в разі припинення договору оренди земельної ділянки
повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених
договором оренди.
Відповідний обов'язок ПП А.А.А. випливає також з рішення
господарського суду Запорізької області від 07.04.2003 зі справи №
17/93, яке згідно з частиною другою статті 35 ГПК України (
1798-12 ) має преюдиційне значення у розгляді даної справи № 4/85.
В Інформаційному листі Вищого арбітражного суду України від
14.01.99 № 01-8/10 "Про Закон України "Про оренду землі"
( v8_10800-99 ) (v8_10800-99)
зазначено: статтею 27 Закону України "Про оренду
землі" ( 161-14 ) (161-14)
встановлено переважне право орендаря, який
належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, на
поновлення договору після закінчення строку, на який було
укладеного договір. Отже, якщо після закінчення строку дії
договору оренди орендодавець передав земельну ділянку в оренду
іншій особі, орендар за попереднім договором має право звернутися
до суду із заявою про спонукання орендодавця продовжити дію цього
договору на новий термін. Але якщо немає доказів укладення
договору оренди земельної ділянки з іншою особою, і навпаки,
встановлено намір орендодавця використовувати цю ділянку для
власних потреб, у суду відсутні правові підстави для задоволення
відповідної вимоги.
У даній справі судом встановлено як відсутність доказів укладення
H-ською міською радою договору оренди земельної ділянки з іншою
особою, так і намір орендодавця використовувати цю ділянку для
потреб територіальної громади м. H-ська.
З огляду на все наведене характеристика збудованої на земельній
ділянці споруди як тимчасової чи капітальної не є визначальною для
вирішення даного спору, і отже призначення судової експертизи для
роз'яснення відповідного питання, на чому наполягав скаржник, не
викликалося необхідністю.
З установлених судовими інстанціями обставин справи не вбачається,
що приватний підприємець Б.Б.Б. (якого ПП А.А.А. вважав за
необхідне залучити до участі у справі як тертю особу) є стороною
Договору або іншим чином бере участь у правовідносинах між
позивачем і відповідачем у справі. В разі порушення прав чи
охоронюваних законом інтересів приватного підприємця Б.Б.Б. він не
позбавлений права й можливості самостійно звернутися за їх
захистом в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини першої статті 20 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
суддя, який брав участь в розгляді справи, не може брати участі в
новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали,
прийнятої за його участю. Однак у згаданій постанові Вищого
господарського суду України від 26.11.2003 № 4/86 йшлося про
передачу справи до Запорізького апеляційного господарського суду
для здійснення апеляційного провадження, а не на новий розгляд.
Касаційна інстанція передає справи на новий розгляд тільки до суду
першої, а не апеляційної інстанції (пункт 3 статті 111-3 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
).
З урахуванням викладеного доводи касаційної скарги щодо порушення
попередніми судовими інстанціями норм ГПК України не можуть бути
взяті до уваги.
Необґрунтованими є й посилання скаржника на порушення попередніми
судовими інстанціями Конвенції про захист прав і основних свобод
людини ( 995_004 ) (995_004)
, оскільки відповідними судовими інстанціями не
встановлено обставин, що свідчили б про вчинення відповідачем
неправомірних, не заснованих на законі дій стосовно позивача. Не
вбачається наявності таких дій і з доводів касаційної скарги.
Таким чином, немає передбачених законом підстав для скасування
оскаржуваних судових рішень.
Керуючись статтями 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Запорізької області від 08.05.2003 p.
та постанову Запорізького апеляційного господарського суду
05.03.2004 p. зі справи № 4/86 залишити без змін, а касаційну
скаргу приватного підприємця А.А.А. - без задоволення.
Суддя В.Селіваненко
Cуддя І.Бенедисюк
Суддя В.Джунь