ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.06.2004 Справа N 38/530
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши ВАТ “У”
касаційну скаргу
на постанову від 19.01.2004
Київського апеляційного господарського
суду
у справі № 38/530
за позовом ВАТ “У”
до Національного банку України
про визнання недійсним рішення відповідача від 25.09.98 № 415
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 18.11.2003 господарського суду м. Києва в позові
відмовлено у зв’язку з відповідністю оспорюваного рішення
вимогам ч. 2 ст. 48 Закону України “Про банки і банківську
діяльність” ( 872-12 ) (872-12)
в редакції від 18.11.97 та його
прийняттям відповідачем на підставі та на виконання постанови
Правління НБУ від 09.06.94 № 111 “Про виключення з
Республіканської книги реєстрації банків КБ “К”, яка є чинною на
даний час та позивачем не оспорюється. Рішення мотивоване також
пропуском позивачем строку позовної давності з огляду на початок
перебігу цього строку з.12.1998р. після опублікування
оспорюваного рішення у “Віснику Національного банку України” за
грудень 1998р., який є офіційним друкованим засобом масової
інформації та періодичним виданням НБУ.
Постановою від 19.01.2004 Київського апеляційного господарського
суду рішення залишено без змін з тих же підстав.
ВАТ “У” у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову
скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої
інстанції, посилаючись на помилковість висновку суду апеляційної
інстанції про відсутність підстав для застосування при
ліквідації КБ “К” ст.ст. 19-21 Закону України “Про господарські
товариства” ( 1576-12 ) (1576-12)
, оскільки пунктом 1.2 Тимчасового
положення про порядок створення, реєстрації комерційних банків і
здійснення нагляду за їх діяльністю (затверджено протоколом № 16
від 17.07.92 Правління НБУ) передбачено, що комерційні банки
залежно від способу формування статутного фонду можуть
створюватися у вигляді акціонерних товариств або товариств з
обмеженою відповідальністю, вимога щодо необхідності зазначення
виду товариства міститься в пункті 2.1 Положення і стосується
лише установчого договору товариства, а згідно з п.п. 7.3, 7.4
цього Положення у разі припинення діяльності банку за постановою
НБУ, ліквідація банку здійснюється у відповідності із Законами
України “Про банки і банківську діяльність” ( 872-12 ) (872-12)
, “Про
господарські товариства” ( 1576-12 ) (1576-12)
та “Про банкрутство”
( 2343-12 ) (2343-12)
.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини на предмет
правильності їх юридичної оцінки судами першої та апеляційної
інстанцій і заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників сторін, дійшла висновку, що оскаржувані рішення та
постанова підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга
позивача – відхиленню з наступних підстав.
На спірні правовідносини, пов’язані з ліквідацією КБ “К” та його
виключенням з Республіканської книги реєстрації банків,
поширюється дія ст. 48 Закону України “Про банки і банківську
діяльність” ( 872-12 ) (872-12)
, чим спростовуються помилкові посилання
позивача в обгрунтування своїх заперечень на
п.п. 1.2,2.1,7.3,7.4 Тимчасового положення про порядок
створення, реєстрації комерційних банків і здійснення нагляду за
їх діяльністю” (затверджено Правлінням НБУ 17.07.92, протокол
№ 16), яке не має зворотної дії до спірних відносин, оскільки КБ
SК” створено 14.05.91 (а.с. 26-28), статут КБ “К” зареєстровано
в НБУ ще 28.02.1992 за № 88, тобто ще до набрання чинності
зазначеним Положенням. Окрім того, оспорюване рішення № 415 “Про
виключення КБ “К” із Республіканської книги реєстрації банків,
валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ” прийнято
відповідачем 25.09.98, а вищезгадане Положення до того часу вже
втратило чинність на підставі Постанови НБУ № 77 від 27.03.96, в
зв’язку з чим наявні посилання скаржника на норми цього
Положення є безпредметними.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України “Про банки і банківську
діяльність” ( 872-12 ) (872-12)
в редакції від 18.11.97 (чинній на момент
прийняття оспорюваного рішення відповідача) Національний банк
здійснює контроль за додержанням юридичними особами банківського
законодавства та власних нормативних актів. Згідно з ч. 2 ст. 48
цього Закону у разі порушення суб’єктами банківської діяльності
законодавства, економічних нормативів, порядку, строків та
технології виконання банківських операцій, допущення
несанкціонованої емісії, невиконання нормативних актів
Національного банку, неподання звітності чи подання
недостовірної звітності, збиткової діяльності, створення
становища, що загрожує інтересам вкладників та кредиторів банку,
перешкод антимонопольним діям чи праву клієнта вільно вибирати
банк Національний банк має право, зокрема приймати рішення про
виключення банку з Республіканської книги реєстрації банків,
валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ та про
реорганізацію чи ліквідацію.
Як встановлено судом першої інстанції, прийняттю оспорюваного
рішення від 25.09.98 № 415 передувало прийняття Правлінням НБУ
постанови від 09.06.94 № 111 “Про виключення з Республіканської
книги реєстрації банків КБ “К” (м. Київ)”, пунктом 1 якої за
порушення законодавчих актів України та нормативних документів
Національного банку України при формуванні статутного фонду,
систематичні порушення економічних нормативів та правил ведення
бухгалтерського обліку, здійснення незаконної операції по
отриманню грошей, що створило становище, яке загрожує інтересам
вкладників і кредиторів, КБ “К” виключено з Республіканської
книги реєстрації банків, а пунктом 2 даної постанови
регіональному управлінню НБУ по м. Києву і Київській області
доручено здійснити заходи щодо ліквідації цього банку.
З огляду на це колегія погоджується з висновком суду першої
інстанції про те, що оспорюване рішення від 25.09.98 № 415 “Про
виключення КБ “К” (м. Київ) із Республіканської книги реєстрації
банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ” було
прийнято відповідачем на підставі та на виконання постанови
Правління НБУ від 09.06.94 № 111, яка є чинним актом, не
скасована і не визнана недійсною у встановленому порядку та не
оспорюється самим позивачем. Оспорюваним рішенням відповідача
від 25.09.98 № 415 оформлено завершення процедури ліквідації КБ
“К”, яка була запроваджена постановою Правління НБУ від 09.06.94
№ 111.
Отже, оспорюване рішення прийнято відповідачем в межах
повноважень, визначених ст. 48 Закону України “Про банки і
банківську діяльність” ( 872-12 ) (872-12)
в редакції від 18.11.97, а
тому підстави для його визнання недійсним відсутні.
Водночас відхиляються доводи скаржника щодо ненадання судом
апеляційної інстанції оцінки факту пропуску позивачем строку
позовної давності, що було однією з підстав для відмови в позові
судом першої інстанції, оскільки при прийнятті оспорюваного
рішення судом з врахуванням протоколу № 4 від 27.11.95 (а.с.92)
та копії “Вісника НБУ” за грудень 1998р. (а.с.74) встановлено
пропуск позивачем строку позовної давності у даній справі з
огляду на початок перебігу цього строку з.12.1998р., а згідно
імперативних вимог ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи
додатково перевіряти наявні у справі докази.
За таких обставин суди першої та апеляційної інстанції цілком
обгрунтовано дійшли висновку про відповідність оспорюваного
рішення вимогам чинного на той час банківського законодавства, в
зв’язку з чим колегією не вбачається підстав для скасування
оскаржуваних рішення та постанови.
Виходячи з викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
П О С Т А Н О В И В:
Рішення від 18.11.2003 господарського суду м. Києва та постанову
від 19.01.2004 Київського апеляційного господарського суду у
справі № 38/530 залишити без змін, а касаційну скаргу ВАТ “У” –
без задоволення.