Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому СДПІ у м. Донецьку

судовому засіданні касаційну

скаргу

на постанову від 17.02.2004

Донецького апеляційного

господарського суду

у справі № 31/244а

за позовом ВАТ “ДЗ”

до СДПІ у м. Донецьку

про визнання частково недійсним

податкового повідомлення-рішення

від 26.08.2003

№ 000076081/1/27642/10/08-40/1

та визнання недійсним податкового

повідомлення-рішення від

10.11.2003

№ 0000760812/2/34283/10/08-40-1

В С Т А Н О В И В:

Рішенням від 10.01.2004 господарського суду Донецької області позовні вимоги задоволено повністю у зв'язку з неправомірністю оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Постановою від 17.02.2004 Донецького апеляційного господарського суду рішення залишено без змін з тих же підстав.

СДПІ у м. Донецьку у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати у частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 06.08.2003 про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 80190 грн. (в т.ч. штрафних санкцій у сумі 46830 грн.) та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки вважає, що судом порушено вимоги п. 5.9 ст. 5 Закону України від 22.05.97 № 283-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (283/97-ВР) із змінами та доповненнями та не враховано п. 5.2.1 ст. 5 цього Закону, згідно якого до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3- 5.8 цієї статті.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, дійшла висновку, що оскаржувані рішення та постанова підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга відповідача - відхиленню з наступних підстав.

Внаслідок проведеної відповідачем перевірки дотримання позивачем податкового законодавства в період з 01.01.2000 по 31.12.2002 виявлено, порушення останнім п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та п. 2.3 наказу Мінфіну України від 11.06.98 № 124 "Про затвердження порядку ведення обліку приросту (убутку) балансової вартості придбаних товарів (крім активів, які підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини (палива), комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції (у тому числі малоцінних предметів на складах)", та як наслідок зменшено валові витрати позивача на суму 111,2 тис.грн. і донараховано 60300 грн. податку на прибуток та 60300 грн. штрафних санкцій, про що складено акт від 25.06.2003 № 130/08-40-1.

На підставі цього акта відповідачем 27.06.2003 прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 120600 грн.

Однак, судом першої інстанції з врахуванням вимог п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) в редакції від 18.11.97 (чинній до 01.01.2003), Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" (z0751-99) (затверджено наказом Мінфіну України № 246 від 20.10.99 та зареєстровано в Мінюсті України 02.11.99 за № 751/4044) та на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі доказів встановлено відсутність підстав для зменшення позивачем валових витрат у зв'язку зі зменшенням матеріальних витрат по придбанню газу та електроенергії, що обумовлено невіднесеністю таких матеріальних витрат до складу товарних запасів, спеціальний облік приросту (убутку) балансової вартості яких врегульовано п. 5.9 ст. 5 вищезгаданого закону.

Зважаючи на це судом правомірно на підставі ст. 4 ГПК України (1798-12) не застосовано до спірних відносин п. 2.3 Порядку ведення обліку приросту (убутку) балансової вартості придбаних товарів (крім активів, які підлягають амортизації, цінних паперів, деривативів), матеріалів сировини (палива), комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції (у тому числі малоцінних предметів на складах), затвердженого наказом Мінфіну України від 11.06.98 № 124, як такий, що не відповідає п. 5.9 ст. 5 вищенаведеного закону, яким передбачено облік товарних запасів, а не здійснених позивачем матеріальних витрат на придбання електроенергії. Тим більше, що необхідність включення до складу валових витрат витрат на придбання електричної енергії (включаючи реактивну) запроваджено лише Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (349-14) від 24.12.2002 № 349-ІV, який набрав чинності з 01.01.2003, а спірні правовідносини виникли та існували раніше - з 01.01.2000 по 31.12.2002.

З цих же підстав касаційна інстанція відхиляє помилкові посилання скаржника в обгрунтування своїх заперечень на норми п.п. 5.2.1, 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) в редакції від 24.12.2002, які не мають зворотної дії до спірних податкових відносин, так як перевіркою охоплювався період з 01.01.2000 по 31.12.2002 (а.с.6, том 1).

Водночас колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про невідповідність чинному законодавству іншого оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 10.11.2003, направленого позивачу за результатами адміністративного оскарження попереднього рішення від 27.06.2003, оскільки в порушення вимог п. 6.6 ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" відповідачем замість окремого податкового повідомлення на суму збільшених фінансових санкцій (120800 грн.) надіслано нове податкове повідомлення-рішення, яким позивачу безпідставно визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в сумі 60300 грн. та штрафні санкції в сумі 181100грн.

З врахуванням тих обставин, що попереднє податкове повідомлення- рішення від 27.06.2003 не може вважатися відкликаним, останнє рішення від 10.11.2003 свідчить про незаконне притягнення платника податків до подвійної юридичної відповідальності за одне і те ж саме правопорушення.

Окрім того, касаційна скарга СДПІ у м. Донецьку не містить жодних заперечень щодо законності та обгрунтованості судового рішення в частині визнання недійсним оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 10.11.2003.

З огляду на наведене, суди першої та апеляційної інстанцій цілком обгрунтовано дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, а тому підстави для скасування оскаржуваних рішення та постанови відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.02.2004 у справі № 31/244а залишити без змін, а касаційну скаргу СДПІ у м. Донецьку – без задоволення.