ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.06.2004 Справа N 3/368
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т. Б.- головуючого
Волковицької Н.О.
Фролової Г.М.
за участю представників:
позивача А.А.А. - директор
відповідача не з'явились (про час і місце судового засідання
повідомлені належно)
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "XXX"
на постанову від 03.02.2004 р. Львівського апеляційного
господарського суду
у справі № 3/368 господарського суду Рівненської області
за позовом Закритого акціонерного товариства "XXX"
до Державної податкової інспекції у м. Н-ську
про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення ДПІ у
м. Н-ську від 25.04.2003 р. №0000732640/0/26-2/108
ВСТАНОВИВ:
ЗАТ "XXX" до господарського суду Рівненської області був заявлений
позов про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення
ДПІ у м. Н-ську від 25.04.2003 № 0000732640/0/26-2/108.
Підставою прийняття оспорюваного рішення став акт від 24.04.2003
про результати документальної перевірки дотримання вимог статті 8
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
ЗАТ "XXX" за період з 01.10.2001 по 31.12.2002.
Згідно акта перевірки працівники ДПІ дійшли висновку про порушення
підприємством підпункту 8.6.1 статті 8 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
шляхом здійснення
бартерних операцій з активами, які перебувають в податковій
заставі без письмового узгодження з податковим органом.
Рішенням від 25.12.2003 господарського суду Рівненської області
(суддя М. Шандалюк) позовні вимоги задоволено частково: податкове
повідомлення - рішення ДПІ у м. Н-ську від 25.04.2003 №
0000732640/0/26-2/108 визнане недійсним в частині застосування
фінансових санкцій на суму 5000 грн.
Рішення суду мотивоване доведеністю того факту, що підприємство,
активи якого перебували в податковій заставі, протягом 2001-2002
років при розрахунках за придбану продукцію використовувало іншу
форму розрахунків, ніж грошова, зокрема, здійснювало товарообмінні
операції для погашення взаємної заборгованості з контрагентами.
Оскільки податковим органом не доведено здійснення позивачем
господарських операцій з приватним підприємцем Б.Б.Б. на суму 5000
грн., в цій частині оспорюване рішення визнане недійсним.
За апеляційною скаргою ЗАТ "XXX" Львівський апеляційний
господарський суд (судді: Галушко Н. А. - головуючий, Процик Т.
С., Юрченко Я. О.), переглянувши рішення господарського суду
Рівненської області в апеляційному порядку, постановою від
03.02.2004 залишив його без змін з тих же підстав.
ЗАТ "XXX" подало до Вищого господарського суду України касаційну
скаргу на постанову Львівського апеляційного господарського суду,
в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, позовні
вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом
норм матеріального права, зокрема, пункту 8.6.1 статті 8 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
,
оскільки дії позивача були направлені на збільшення його платіжної
спроможності, в тому числі, й для погашення податкового боргу. При
цьому підприємство наголошує, що проведені ним операції не були
бартерними, оскільки відсутні бартерні угоди.
Крім того, вважає, що господарськими судами помилково визнано
правомірним застосування до товариства рішенням від 25.04.2003
фінансових санкцій на підставі підпункту 17.1.8 статті 17
згаданого закону ( 2181-14 ) (2181-14)
в редакції, яка набрала, на його
думку, чинність 1 липня 2003 року враховуючи опублікування в
Офіційному Віснику України 04.04.2003.
Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутніх в
судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з
обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної
інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в ході здійснення
судового провадження господарськими судами першої та апеляційної
інстанції, ЗАТ "XXX" протягом 2001 - 2002 років при розрахунках
за придбану продукцію використовувало іншу форму розрахунків ніж
грошова, зокрема, здійснювало товарообмінні операції для погашення
взаємної заборгованості з контрагентами.
Відповідно до підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
платник
податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює
вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають
письмовому узгодженню з податковим органом: купівлі чи продажу,
інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого
майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та
немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності
платника податків (інших видах діяльності, які за умовами
оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової
продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за
цінами, що не є меншими за звичайні.
Підпунктом 17.1.8 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
визначено, що у разі
коли платник податків, активи якого перебувають у податковій
заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового
органу, якщо отримання такої згоди є обов'язковим, платник
податків додатково сплачує штраф у розмірі суми такого відчуження,
визначеної за звичайними цінами.
Беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції та
враховуючи встановлені у даній справі господарським судом першої
та апеляційної інстанції фактичні обставини справи стосовно
здійснення позивачем, активи якого перебувають у податковій
заставі, бартерних операцій, касаційна інстанція вважає
правомірним зроблений в рішенні та постанові висновок про
обґрунтованість застосованих ДПІ у м. Н-ську фінансових санкцій.
Стосовно викладених в касаційній скарзі посилань заявника про
необґрунтованість розміру застосованих фінансових санкцій, колегія
суддів зазначає.
Прикінцевими положеннями Закону України "Про внесення змін до
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 550-15 ) (550-15)
, яким було змінено редакцію підпункту 17.1.8
( 2181-14 ) (2181-14)
, встановлено, що цей закон набирає чинності з дня його
опублікування.
Частиною 2 цих положень ( 550-15 ) (550-15)
передбачено, що порядок
нарахування штрафів, встановлений Законом України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
із змінами, внесеними
цим Законом, застосовується з календарного кварталу, наступного за
кварталом, в якому набирає чинності цей Закон.
Відповідно до статті 1 Указу Президента України "Про порядок
офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними
чинності" ( 503/97 ) (503/97)
офіційними друкованими виданнями є:
"Офіційний вісник України"; "Відомості Верховної Ради України";
газета "Урядовий кур'єр". Статтею 6 цього ж Указу ( 503/97 ) (503/97)
передбачено, що якщо нормативно-правовий акт опубліковано у газеті
"Урядовий кур'єр" раніше, ніж у "Офіційному віснику України" та
"Відомостях Верховної Ради України", він ( 550-15 ) (550-15)
набирає
чинності після опублікування в цій газеті.
Оскільки, згаданий закон ( 550-15 ) (550-15)
опубліковано в Офіційному
віснику України 04.04.2003, а в газеті "Урядовий кур'єр"
26.03.2003, то відповідно до наведеної норми, він набрав чинності
саме з 26.03.2003.
Вказана дата припадає на І квартал 2003 року, отже, наступний
календарний квартал починається з 1 квітня 2004 року. Таким чином,
саме з цього моменту необхідно застосовувати змінений даним
законом порядок нарахування штрафів. Оскільки відповідач
застосував до підприємства штрафні санкції оспорюваним рішенням
від 25.04.2004, касаційна інстанція погоджується з висновком
господарського суду першої та апеляційної інстанції про
обґрунтованість застосування штрафних санкцій саме в такому
розмірі.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення та
постанова у справі прийняті у відповідності з нормами
матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи
скасування не вбачається.
Керуючись статтями 1, 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9,
статтями 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення від 25.12.2003 р. господарського суду Рівненської області
та постанову від 03.02.2004 р. Львівського апеляційного
господарського суду у справі № 3/368 господарського суду
Рівненської області залишити без зміни.
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "XXX" залишити
без задоволення.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Г. Фролова