Суддя-доповідач: М.Б. Гусак

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,

Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Тітова Ю.Г., –

розглянувши в порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою ОСОБА_1 справу за його позовом до Управління Пенсійного фонду України в Баглійському районі м. Дніпродзержинська (далі – Управління ПФУ) про визнання відмови у перерахунку пенсії неправомірною, зобов’язання здійснити перерахунок пенсії та стягнення заборгованості,

Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесеним до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, одержує пенсію по інвалідності на підставі статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі – Закон № 796-ХІІ (796-12) ).

Розрахунок пенсії Управління ПФУ здійснило йому виходячи з розміру, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2005 року № 1293 "Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (1293-2005-п) (далі – постанова № 1293) і його попередніми постановами.

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому зазначив, що він як інвалід ІІІ групи внаслідок захворювання, пов’язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, отримує пенсію, передбачену статтею 54 Закону № 796-ХІІ. Посилаючись на невідповідність розміру призначеної і виплачуваної йому пенсії розміру, встановленого цим Законом, а також на відмову Управління ПФУ привести його у відповідність з вимогами зазначеного Закону, просив визнати дії відповідача неправомірними та зобов’язати останнього усунути вказані порушення, провівши відповідний перерахунок і виплативши заборгованість.

Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська постановою від 28 листопада 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 5 серпня 2008 року, у задоволенні позову відмовив.

У скарзі про перегляд ухвалених у справі судових рішень за винятковими обставинами ОСОБА_1, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить Верховний Суд України скасувати рішення попередніх судів і задовольнити позов. На обґрунтування скарги він послався на постанови Верховного Суду України від 27 травня 2008 року, Вищого адміністративного суду України від 4, 11, 18, 26 лютого 2009 року та інші судові рішення в аналогічних справах, у яких, на його думку, одна й та сама норма права застосована інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про їх обґрунтованість.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодилися апеляційний та касаційний суди, помилково виходив з того, що відповідач обґрунтовано обчислював пенсію позивачу, виходячи з розміру, встановленого Постановою № 1293.

У статті 49 Закону № 796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до частини 4 статті 54 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якою визначено підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів ІІІ групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими шести мінімальних пенсій за віком.

Вихідним критерієм розрахунку державної пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частиною 1 статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (далі – Закон № 1058-ІV (1058-15) ) встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Така правова позиція зі спірного питання була вже висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема у постанові від 27 травня 2008 року. Підстав для її перегляду, зміни не вбачається.

Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року № 523 (523-97-п) , щодо критеріїв обчислення розмірів пенсії відповідає змісту статті 54 Закону № 796-ХІІ, оскільки розмір пенсії визначається у відсотках до заробітної плати і не фіксується максимальний граничний розмір пенсії у грошовому еквіваленті. Водночас у пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) встановлено розміри сум, з яких проводиться розрахунок пенсій, а в пункті 2 Постанови № 1293 – мінімальний розмір пенсії, які, всупереч положенням зазначених статей Закону, не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, при розрахунку державної пенсії, передбаченої статтею 54 Закону № 796-ХІІ, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Положення частини 3 статті 28 Закону № 1058-IV не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку пенсії, передбаченої статтею 54 Закону № 796-ХІІ, оскільки чинними законами України не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною 1 цієї статті.

Посилання апеляційного суду на порушення позивачем строків звернення до суду, встановлених статтею 248-5 Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 року, є необґрунтованим, оскільки на час звернення до суду цей Кодекс утратив чинність.

Крім того, відмова в задоволенні позову за пропуском строку можлива лише при наявності у позивача права на позов у матеріальному сенсі (обґрунтованості вимог), що не було визнано судами.

Ураховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права і це призвело до неправильного вирішення справи, а касаційний суд усупереч вимогам частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України не усунув ці порушення, всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням її на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 серпня 2008 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2007 року та постанову Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 28 листопада 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.