ВИЩИЙ ИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.06.2004 Справа N 2-20/9702-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Першиков Є.В.
судді
суддів Савенко Г.В.
Ходаківська І.П.
розглянувши
касаційну Державної податкової інспекції в м. Керчі
скаргу
на постанову від 20.01.2004р. Севастопольського
апеляційного господарського суду
у справі № 2-20/9702-03 Господарського суду Автономної
Республіки Крим
за позовом Приватної судоходної компанії “СТС”
до Державної податкової інспекції в м. Керчі
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
За участю представників сторін:
позивача – не з’явилися
відповідача – не з’явилися
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від
25.09.02р. (суддя Луцяк М.І.), яке залишено без змін постановою
від 20.01.2004р. Севастопольського апеляційного господарського
суду (судова колегія К.В.Волков, І.В.Черткова, Т.П. Фенько),
задоволено позов Приватної судоходної компанії “СТС” до
Державної податкової інспекції в м. Керчі про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення № 0004452301/1 від 10.02.2003р.
Державна податкова інспекція в м. Керчі звернулася до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
скасувати постанову від 20.01.2004р. Севастопольського
апеляційного господарського суду у справі № 2-20/9702-03
Господарського суду Автономної Республіки Крим з підстав
неправильного застосування судом п.п. 6.2.2 ст. 6 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ вважає неправомірним
застосування позивачем нульової ставки з податку на додану
вартість за послуги надані згідно угоди № 04/10 від 4.10.2001р.,
укладеної з нерезидентом про морське буксирування двох барж
Д4001, Д4002.
Для виконання зазначеної угоди позивач уклав договір № 47 від
04.10.2001р. з УТФ ЗАТ “Морстрой” про надання буксирних суден
“Антей” і “Топаз” для буксировки барж.
На думку ДПІ, п.п. 6.2.2 ст. 6 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не передбачає застосування
нульової ставки з продажу робіт (послуг) призначених для
використання та споживання на митній території митної території
України.
Визнаючи недійсним податкове повідомлення-рішення місцевий та
апеляційний суд виходили з того, що митне оформлення барж в
режимі ввозу або тимчасового ввозу на митну територію України
Керчинською митницею не здійснювалося. При цьому суд посилається
на відповідь Керчинської митниці, де зазначено що “баржі Д4001
та Д4002 були направлені під митним контролем із порту Керч в
порт Херсон з буксирами “Топаз” та “Антей”. Керчинською митницею
не давався дозвіл на використання вищезазначених барж на митній
території України”.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що
вўдповўдно до п.п. 6.2.2 ст. 6 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податок за нульовою ставкою
обчислюється щодо операцій з продажу робіт (послуг), призначених
для використання та споживання за межами митної території
України.
Таким чином, для вирішення питання щодо правомірності
застосування нульової ставки позивачем суди повинні були, перш
за все, встановити де здійснюється використання та споживання
наданих позивачем послуг (на митній території України чи за її
межами).
Також, колегія суддів зазначає, що згідно п. 1 ст. 15 Митного
кодексу України ( 92-15 ) (92-15)
від 12.12.1991 року N 1970-XII, що
діяв на момент виникнення спірних правовідносин, під терміном
“переміщення через митний кордон України” – слід розуміти
ввезення на митну територію України, вивезення з цієї території
або транзит через територію України товарів та інших предметів у
будь-який спосіб.
При цьому, під “транзитом через територію України” - слід
розуміти переміщення товарів та інших предметів під митним
контролем через територію України між двома або в межах одного
пункту на митному кордоні України, а під “ввезенням в Україну та
вивезенням з України” - фактичне переміщення через митний кордон
України товарів та інших предметів (п. 1, п. 2 ст. 15).
Під “предметами” – розуміються будь-які предмети (товари,
транспортні засоби, валюта, цінності, речі тощо), що
переміщуються через митний кордон України (п. 10.ст. 15).
Порядок перевезення, зберігання і розпорядження товарами та
іншими предметами, що знаходяться під митним контролем
визначався розділом ІV Митного кодексу України ( 1970-12 ) (1970-12)
від
12.12.1991 року N 1970-XII, згідно ст. 81 якого товари та інші
предмети, щодо яких митне оформлення не завершено, в тому числі
ті, що переміщуються транзитом через територію України, можуть
перевозитися з однієї митниці в іншу під відповідальністю
підприємства або громадянина, що прийняли такі товари та інші
предмети до перевезення.
Таким чином, судам необхідно було виходити з того чи
здійснювалося переміщення барж через митний кордон України та їх
перевезення територією України, як предметів, що знаходяться під
митним контролем, в розумінні вищенаведених норм.
Окрім того, місцевим та апеляційним судами не дано оцінки
доводам відповідача про те, що буксирування барж буксирами
“Топаз” та “Антей” здійснювалося в межах митної території
України, а документи, що підтверджують використання та
споживання наданих послуг за межами митної території України, не
надано.
Судами не дотримано вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
всебічного, повного, та об’єктивного розгляду в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи межі повноважень касаційної інстанції встановлені
ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та неповне дослідження в
рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду
обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що судові
рішення підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий
розгляд господарському суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до
уваги викладене, вжити всі передбачені законом засоби для
всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи,
прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі
задовольнити частково.
Постанову від 20.01.2004р. Севастопольського апеляційного
господарського суду та рішення Господарського суду Автономної
Республіки Крим від 25.09.02р. у справі № 2-20/9702-03
скасувати.
Справу № 2-20/9702-03 направити на новий розгляд до
Господарського суду Автономної Республіки Крим.