808/2277/17 Про визнання протиправними дії Уповноваженої особи Фонду ГВФО ПАТ "Банк" щодо невключення належних фізичній особі сум до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду ГВФО, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню коштів за договорами банківського вкладу (депозиту), зобов'язання Уповноваженої особи Фонду ГВФО додатково включити належні особі суми до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами - 28.09.2020 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Гриценка Володимира Володимировича на постанову Запорізького окружного адміністративного суду у складі судді Бойченко Ю.П. від 5 вересня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В., Мельника В.В. від 21 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича (далі - Уповноважена особа фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський", відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників ПАТ "Банк Михайлівський", які отримують кошти в межах гарантованої суми за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як вкладника, який має право на відшкодування коштів в сумі 50145,73 грн по поточному рахунку № НОМЕР_1 ;

- зобов`язати відповідача включити позивача до переліку вкладників ПАТ "Банк Михайлівський", які отримують кошти в межах гарантованої суми за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та подати до Фонду додаткову інформацію про позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів в розмірі 50145,73 грн по поточному рахунку № НОМЕР_1 для внесення даних щодо позивача до загального реєстру вкладників ПАТ "Банк Михайлівський", які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що має банківський рахунок у ПАТ "Банк Михайлівський" з вкладом в національній валюті. Вказує, що на підставі постанови Правління Національного банку України (НБУ) та відповідного рішення Виконавчої дирекції Фонду розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" та здійснюються виплати вкладникам банку гарантованих сум за рахунок коштів Фонду. Разом з тим, з невідомих позивачу причин, його не було включено до списків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Позивач вважає відмову відповідача у включенні його до переліку вкладників ПАТ "Банк Михайлівський" такою, що не відповідає вимогам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в розумінні статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" позивач є вкладником банку, а кошти, які надійшли для нього як вкладника за договором банківського рахунку від 19 січня 2016 року, в розумінні тієї ж статті, є вкладом, на який поширюються гарантії, передбачені статтею 26 цього Закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року та ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Михайлівський" звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до суду 29 січня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 8 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 808/2277/17, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду.

Скаржником подано клопотання про забезпечення його участі у касаційному розгляді справи у судовому засіданні, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2020 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що укладений договір позики № 980-015-000164997 від 21 грудня 2015 року є двостороннім, укладеним позивачем безпосередньо з ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" (далі - ТОВ "ІРЦ") без участі банку як повіреного, а кошти, що вносились/отримувались за таким договором по своїй природі не є вкладами згідно Закону України "Про банки та банківську діяльність" (2121-14) та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Крім того, скаржник зауважує, що перерахування коштів ТОВ "ІРЦ" на рахунок позивача здійснено у період дії обмежень, запроваджених постановою Національного банку України (НБУ) № 917/БТ від 22 грудня 2015 року, якою ПАТ "Банк Михайлівський" віднесено до категорії проблемних.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду, в якому зазначено, що згідно статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вкладом є кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору вкладу, банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. У зв`язку з цим вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про задоволення адміністративного позову; просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 21 грудня 2015 року між позивачем та ПАТ "Банк Михайлівський" було укладено договір № 980-015-000002281 банківського рахунку "Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)", згідно з пунктом 1 якого банк по ініціативі клієнта відкриває клієнту на його ім`я поточний рахунок № НОМЕР_1 в гривні для зберігання грошей клієнта і здійснює його розрахунково-касове обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до вимог чинного законодавства України, умов цього договору та розпоряджень клієнта, а клієнт зобов`язується оплачувати послуги банку.

Відповідно до пункту 3 вказаного договору за користування коштами на рахунку, якщо це передбачено умовами банківського рахунку "Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)", банк нараховує та сплачує Клієнту проценти на умовах та за ставкою згідно з Тарифами банку, шляхом зарахування їх на рахунок (капіталізація процентів).

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 грудня 2015 року між позивачем та ТОВ "ІРЦ" укладено договір № 980-015-000164997, за умовами якого ОСОБА_1 передає ТОВ "ІРЦ" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" зобов`язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 1.2 договору ТОВ "ІРЦ" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 40000,00 грн; строк користування коштами - 182 дні; розмір процентів за користування коштами - ставка: 26,01% річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно, 15 числа місяця (починаючи з календарного місяця, наступного за місяцем підписання договору), наступного за календарним місяцем користування коштами, а проценти за місяць в якому кошти повертаються, в т.ч. при достроковому поверненні коштів - не пізніше дня повернення коштів; ТОВ "ІРЦ" сплачує позивачу проценти і кошти у безготівковій формі на рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935; ТОВ "ІРЦ" повертає позивачу кошти у безготівковій формі на рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.

Крім того, 18 березня 2016 року між позивачем та ТОВ "ІРЦ" укладено договір про внесення змін до договору 21 грудня 2015 року № 980-015-000164997, в якому визначено, що сума коштів яка передається ОСОБА_1 становить 50000,00 грн.

Зі змісту довідки про стан рахунку № НОМЕР_1 у ПАТ "Банк Михайлівський" судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 травня 2016 року ТОВ "ІРЦ" перераховано на р/р № НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 145,73 грн (призначення платежу - повернення процентів за договором № 980-015-000164997) та в розмірі 50000,00 грн (призначення платежу - оплата процентів за договором № 980-015-000164997).

На підставі рішення Національного банку України від 23 травня 2016 року № 14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 23 травня 2016 року № 812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23 травня 2016 року до 22 червня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Банк Михайлівський" Ірклієнку Ю.П.

Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 13 червня 2016 року № 991, відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" з 23 червня 2016 року до 22 липня 2016 року включно. Відповідно до даного рішення продовжено повноваження Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" Ірклієнка Ю.П. з 23 червня 2016 року до 22 липня 2016 року включно.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12 липня 2016 року №124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 12 липня 2016 року № 1213 про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" з 13 липня 2016 року та делегування повноважень ліквідатора банку Ірклієнку Ю.П. У зв`язку з цим, з 18 липня 2016 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочав виплати гарантованого відшкодування вкладникам ПАТ "Банк Михайлівський".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 1 вересня 2016 року № 1702 змінено уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський".

Згідно з зазначеним рішенням всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський" делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волкову О.Ю. з 5 вересня 2016 року.

Починаючи з 18 лютого 2016 року розпочалися виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам ПАТ "Банк Михайлівський" за рахунок Фонду через банки-агенти.

Листом ПАТ "Банк Михайлівський" від 25 листопада 2016 року № ЗГ1(К)/17209 позивача повідомлено, що зарахування коштів 19 травня 2016 року на його рахунок № НОМЕР_1 від ТОВ "ІРЦ" є нікчемним правочином в силу положень статті 215 Цивільного кодексу України та підпунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI (4452-17) ).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої Законом № 4452-VI (4452-17) ; для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.

Отже, Закон № 4452-VI (4452-17) пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 23 травня 2016 року № 14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" на банківському рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 у ПАТ "Банк Михайлівський" знаходилась сума 50145,73 грн.

Кошти на банківські рахунки позивача були зараховані шляхом перерахунку з банківського рахунку ТОВ "ІРЦ" відповідно до банківської виписки від 19 травня 2016 року.

Разом з тим, уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними. Закон № 4452-VI (4452-17) визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що позивача не включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду у зв`язку з тим, що правочин з перерахування коштів на рахунок позивача від ТОВ "ІРЦ" має ознаки нікчемності, визначені пунктами 7 та 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI).

Зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між позивачем та ПАТ "Банк Михайлівський", оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов`язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.

Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.

Крім того, підставою нікчемності правочину є здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства (пункт 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI).

З аналізу пункту 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI вбачається, що нікчемність договорів (правочинів) банку за цим пунктом пов`язана з такими умовами: 1) здійснення операції у період віднесення банку до категорії проблемних; 2) укладення (переоформлення) договору призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку; 3) банківську операцію (укладення або переоформлення договору) здійснено з порушенням норм законодавства. Остання умова є обов`язковою для визнання договору (правочину) банківського вкладу (рахунку) або транзакцій, здійснених на підставі такого договору, нікчемними за пунктом 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що транзакції, щодо яких Уповноваженою особою застосовано наслідки нікчемності, здійснено у період віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії проблемних. Разом з тим, відповідачем не доведено, що такі транзакції здійснені з порушенням норм законодавства.

Аналогічна правова позиція щодо застосування пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI до правовідносин щодо виникнення наслідків нікчемності договорів банківського вкладу (рахунку), укладених з ПАТ "Банк Михайлівський", викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 822/1083/17, від 10 червня 2019 року у справі № 808/417/17, від 12 червня 2019 року у справі № 823/960/18, від 27 червня 2019 року у справі № 818/1170/17.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції Верховного Суду.

Стосовно доводів скаржника про те, що договір позики № 980-015-000164997 від 21 грудня 2015 року укладений між позивачем та ТОВ "ІРЦ" без участі банку як повіреного, а тому позивач не набув статусу вкладника банку, колегія суддів зазначає наступне.

Під час розгляду справ судами різних юрисдикцій, у рішеннях, які набрали законної сили, та, зокрема, у справах № 826/20089/16, № 826/3734/18, суди встановили, що 11 листопада 2014 року між ТОВ "ІРЦ" та ПАТ "Банк Михайлівський" було укладено договір доручення № 1, згідно з умовами якого ПАТ "Банк Михайлівський", в якості повіреного, мав здійснювати пошук, залучення та надання фізичним особам консультацій про умови та можливість передачі останніми у позику грошових коштів на користь ТОВ "ІРЦ", як довірителя, на умовах строковості та платності.

У відповідності до предмету договору доручення ПАТ "Банк Михайлівський" мав укладати договори, що передбачають отримання/залучення ТОВ "ІРЦ" грошових коштів у позику від фізичних осіб, за формою, передбаченою відповідним додатком до даного договору доручення.

На виконання вищезазначеного договору доручення ПАТ "Банк Михайлівський" від імені ТОВ "ІРЦ" укладались з фізичними особами (клієнтами) договори позики за встановленою формою, та залучались кошти на рахунок ТОВ "ІРЦ".

Зміст вказаних фактичних обставин свідчить про те, що у межах спірних правовідносин ПАТ "Банк Михайлівський" виступав повіреним.

Судами попередніх інстанцій не встановлено повідомлення позивача банком про те, що на кошти, які надійшли на його рахунок від ТОВ "ІРЦ", не поширюються гарантії, визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Проте, наявність коштів на рахунку позивача підтверджується довідкою банку про стан рахунку позивача, дослідженою судами попередніх інстанцій.

Крім того, правочини по наданню позивачем позики ТОВ "ІРЦ" та операції по повернення коштів з рахунку вказаного товариства на рахунок позивача були вчинені після віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії проблемних.

Отже, кошти позивача відповідають критеріям, визначеним змінами, внесеними до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг" (1736-19) , а тому вони прирівнюються до вкладу, а позивач, відповідно - до вкладника.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у подібних спірних правовідносинах за участю ПАТ "Банк Михайлівський" та ТОВ "ІРЦ", зокрема, у постановах від 30 січня 2020 року у справі № 804/8060/16, від 20 лютого 2020 року у справі № 826/3734/18, від 10 квітня 2020 року у справі № 804/219/18.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції Верховного Суду

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип "для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом", який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI,Фонд або його уповноважена особа зобов`язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Забезпечуючи виконання статті 38 Закону 4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України (254к/96-ВР) , у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов`язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13 (v0013700-15) .

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні в від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (пункт 3 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). Відтак, загальний обсяг зобов`язань банку не змінився.

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати переказ коштів (транзакцію), здійснену ТОВ "ІРЦ" 19 травня 2016 року на рахунок позивача у ПАТ "Банк Михайлівський", нікчемним, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI (4452-17) , для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб`єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI до правовідносин щодо виникнення наслідків нікчемності договорів банківського вкладу (рахунку), укладених з ПАТ "Банк Михайлівський", викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 822/1083/17, від 10 червня 2019 року у справі № 808/417/17, від 12 червня 2019 року у справі № 823/960/18, від 27 червня 2019 року у справі № 818/1170/17.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо такі рішення ухвалені без порушень норм матеріального і процесуального права.

Оскільки при ухваленні рішень судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів попередніх інстанцій - без змін. Конституцією України (254к/96-ВР) (частина перша статті 8 та частина перша статті 129) гарантується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.

Крім того, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (статті 2, 6, 48) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори України" встановлено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства; якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (475/97-ВР) та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року; далі - Конвенція) Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, передбачені цією Конвенцією.

Як закріплено у статті 32 Конвенції, її положення тлумачяться і конкретизуються в рішеннях Європейського суду з прав людини ("Юрисдикція Суду поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд).

Відповідно до статті 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року (Україна приєдналась до цієї Конвенції згідно з Указом від 14 квітня 1986 року № 2077-XI) договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору; для цілей тлумачення договору контекст охоплює, крім тексту, преамбулу й додатки; поряд з контекстом враховуються, зокрема, наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях постійно наголошує на необхідності врахування приписів чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та практики тлумачення і застосування цих договорів міжнародними органами, юрисдикцію яких визнала Україна (абзац третій підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 4 квітня 2018 року № 3-р/2018, абзац перший пункту 2.8 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018). Законом України "Про внесення змін до Конституції України" (2222-15) від 7 лютого 2019 року Основний Закон України (Преамбула, статті 85, 102 та 106) доповнено, зокрема, положеннями про європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського курсу України.

Частиною другою статті 6 та частиною першої статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, Верховним Судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 80 рішення у справі "Перес проти Франції" ("Perez v. France", заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі "Артіко проти Італії" (Artico v. Italy), заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі "Ван де Хурк проти Нідерландів" (Van de Hurk v. Netherlands), заява № 16034/90, пункт 59).

Також у пункті 71 рішення у справі "Пелекі проти Греції" (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.