ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.06.2004 Справа N 4/3906-36/484
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О. - головуючого,
Панченко Н.П.,
Черкащенка М.М.,
за участю представників сторін:
від позивача не з’явилися;
від відповідача не з’явилися;
розглянувши матеріали Державної податкової інспекції у
касаційної скарги Шевченківському районі м. Львова
на постанову Львівського апеляційного господарського
суду
від 02.07.2003р.
у справі № 4/3906-36/484 господарського суду
Львівської області
за позовом ВАТ “Львівоблплодоовоч”
до ДПІ у Шевченківському районі м. Львова
про визнання частково недійсним рішення
В С Т А Н О В И В:
ВАТ “Львівоблплодоовоч” звернулося з позовом до ДПІ у
Шевченківському районі м. Львова про визнання недійсним рішення
№ 23-2/05528639/419 від 18.04.2002р. “Про застосування та
стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум
податків, зборів (обов’язкових платежів) та пені за порушення
податкового та іншого законодавства” в частині, що зобов’язує до
сплати суми в розмірі 19368,22 грн.
Рішенням господарського суду Львівської області від 19.02.2003р.
(суддя Масловська Л.З.) позов задоволено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
02.07.2003р. (судді: Процик Т.С. - головуючий, Галушко Н.А.,
Юрченко Я.О.) рішення господарського суду першої інстанції
залишено без змін.
У поданій касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі
м. Львова просить скасувати постанову апеляційної інстанції, у
позові відмовити. При цьому скаржник посилається на невірне, на
його погляд, застосування апеляційною інстанцією матеріального
права.
Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги,
перевіривши правильність застосування судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права
у вирішенні даного спору, колегія суддів вважає, що касаційна
скарга ДПІ у Шевченківському районі м. Львова підлягає залишенню
без задоволення з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з метою
виправлення помилки (описки), допущеної при складанні річного
балансу за 2000 рік щодо первинної балансової вартості двох
комп’ютерів РОМ “РЕАСОСК” (1982 р. випуску) та автомобіля
ГАЗ-5312 (1987 р. випуску), було здійснено бухгалтерську
проводку і списано завищену суму балансової вартості зазначено
об’єктів основних фондів на суму 57 000 грн. Факт виправлення
помилки Позивачем в документах бухгалтерської звітності
визнається самим Відповідачем.
Згідно з підпунктом 8.3.3 пункту 8.3 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
порядок
бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів
установлюється Міністерством фінансів України. Інструкцією про
застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів,
капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і
організацій ( z0893-99 ) (z0893-99)
(затв. наказом Міністерства фінансів
України від 30.11.1999 р. № 291, зареєстровано в Міністерстві
юстиції України 21.12.1999 р. за № 893/4186) передбачено, що за
кредитом рахунку 10 “Основні засоби” відображається зменшення
балансової вартості основних фондів у зв’язку з їх
невідповідністю критеріям визнання активом. За дебетом рахунку
13 “Знос (амортизація) необоротних активів” відображається
зменшення суми зносу (накопиченої амортизації).
Таким чином, Позивач, здійснивши коректуючу операцію з метою
усунення помилки в бухгалтерському обліку, не зменшив балансову
вартість вищезазначених комп’ютерів та автомобіля ГАЗ-5312. При
цьому Позивач після усунення вказаної помилки привів фінансову
звітність підприємства у відповідності до вимог достовірності
(пункт 16 Положення (стандарт)) бухгалтерського обліку 1
“Загальні вимоги до фінансової звітності”), що підтверджується
матеріалами інвентаризації, проведеної 15.01.2002 р. Формальне
порушення Позивачем порядку виправлення описки, допущеної в
балансі за 2000 р., не можна вважатися порушенням податкового
законодавства, зокрема, пункту 4.9 статті 4 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про плату за землю”
( 2535-12 ) (2535-12)
оренда – це засноване на договорі строкове платне
володіння, користування земельною ділянкою. Об’єктом плати за
землю є земельна ділянка, яка перебуває у користуванні на умовах
оренди. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки
(ст. 5 зазначеного Закону). При цьому, відповідно до ст. 19
Закону України “Про плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
розмір, умови і
строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою
сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і
орендарем.
Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій зроблено
правильний висновок про безпідставність донарахування
Відповідачем земельного податку на суму 1396,74 грн. та штрафних
санкцій по земельному податку в сумі 698,37 грн., оскільки
Відповідачем не підтверджено отримання Позивачем частини
земельної ділянки в оренду під будівлями, в яких Позивач
користується приміщеннями.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої
та апеляційної інстанції обґрунтовано були задоволені позовні
вимоги.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
02.07.2003р. у справі № 4/3906-36/484 залишити без зміни.